Бо й справді. Хіба не кожна мама прагне, аби її чадо виглядало найкраще? Хіба не кожна готова кредит взяти, аби лиш заплатити за іспити, випускний та за вступ...А навіщо? Життя ж показує, що все це суєта суєт. І чому наші вчителі з радістю приймають дарунки, чекають на розкішний стіл.Замість того, щоб організувати конкурс на кращу сукню, котру дівчатка пошиють власноруч з ситцю чи якогось легкого й недорогого матеріалу? Чи на сорочку, вишиту в народному стилі, котру можна починати вишивати в 9-ому класі і закінчити на випускний? Чому ми так боготворимо того золотого тельця, навіть тоді, коли в кишені кожного майже й країни (крім злодіїв і рекетирів) гуляє вітер? що це за страх такий: аби не гірше, аніж той чи інший? Було б смішно, коли б не ставало так страшно за наші душі...