Незалежній Україні вже 20 років, що є великим успіхом в нашій історії. Наша держава молода й розбудувати її в існуючих геополітичних реаліях не просто. Місія Л.Кравчука звелась до побудови основ держави; місія Л.Кучми – до побудови основ економічного життя; місія В.Ющенка – до побудови основ демократії; місія В.Януковича, ймовірно, зведеться до проведення системних реформ; місія наступного президента вірогідно зведеться до відшліфування основних позитивів попередніх керманичів і виведення України на шлях сталого розвитку. Ідеальних керівників не буває. Вчімося в інших народів й принаймні трішки поважаймо наших керманичів. Якщо не будемо цього робити, то прийдуть чужинці й заставлять їх любити. Якщо всі наші керівники, обрані народом, є зрадниками і бандитами, то виникають питання:“хто ми?”, “ми народ?”, “ми здатні стати будівничими держави, чи здатні тільки мріяти про чудеса?”. Є дещо спільне в причинах українських невдач часів Б.Хмельницького, двадцятих років минулого століття та періодом президентства В.Ющенка. Цим спільним є малий прошарок дуже заможної та високопрофесійної проукраїнської еліти, що зумовлено попереднім колоніальним минулим України, в якому зародки еліти асимілювали та винищували. Через це розірвана передача всіх труднощів державотворення від вчорашнього покоління до покоління завтрашнього.