Ще одна ланка жаління - це бездомні люди. В мене завжди виникає запитання - а чому вони бездомні? Вони колись десь народились, десь виростали, десь навчались, десь є той батьківський дім, з якого вони вийшли. Знаючи долю декількох безхатченків, перестаю їх жаліти, бо це , насправді, був їхній вибір. Це такий "богемний" спосіб життя. Ці безхатченки мають квартири, але не хочуть проживати з рідними в них, бо не хочуть працювати, щоб утримувати цю квартиру. Ще в іншому випадку мужчина просто пропив свою квартиру. Чого я маю жаліти людину, яка сама зробила свій вибір - вирішила бути алкоголіком, живе так як вона хоче і зовсім не є нещасною. Чи ми завжди можемо робити те, що хочемо? Завжди озираємось на якісь обставини, вважаємо на волю своїх близьких. А от вони мають таку розкіш - жити, як хочу!