Це все- з дохристиянських вірувань: поставимо хоч дерев"яну довбдю, обіб"ємо дешевим залізом- і скажемо: "Це наш Бог- упали й моліться! ". Довбня, нехай навіть золотом оббита, не становитиме жодної цінності. Тому що- довбня. Інше: цими днями нашими містами тягли на своїх плечах таку саму манорію- велетенські хрести, співали хвальби і молили в мікрофони псалми. Якось це все так смішно і страшенно по-дитячому: здоровенні, старі й не дуже дядьки, як колись бурлаки на Волзі, тпругають, зате як поважно (ану, не смійте зайвий раз й дихнути! ) ту саму дерев"яну довбню і кажуть, що вони так вірують. Сатанізм якийсь: з мертвого дерева сотворили якийсь чотирикінцевий бамбетель- і тягнуть на собі, аж сопуть. І за ними- тьменні тьми таких самих пустопорожників- далеченних від Христа, як і від християнства. Прости, Господи!