Коли я вперше піднімався сходами на 4 поверх 5 школи 30 років назад, то великий плакат з поетичними рядками назавжди закарбувався у пам'ять: "Рідна наша школа п'ята - нагородами багата" . З цього часу ця Велика Людина , поруч з іншими, на довгі роки стала провідником в життя для мене та багатьох дітей, навчала життю, здоровому способу життя, твердій життєвій позиції. Вічно усміхений оптиміст, жартівливі віршовані фрази, що миттєво народжувалися "находу", постійний хороший настрій - що можна сказати про цю Людину? Вяитель з великої літери. Я не знаю, чи в Дрогобичі ще були вчителі республіканської категорії, але пам'ятаю відкритий урок у нашому класі для вчителів української республіки. А таких уроків був кожен. Йосип Васильович завжди викладався на всі 100. Та й поза уроками він завжди був справедливим старшим товаришем: міг дати підзатильника, або ж нераз і цукерку. А скільки разів заливався каток у 5 школі! А чого варта подія 1981 року, коли на базі школи проводився республіканський турнір по хокею серед учнівсбкої молоді із залученням телебачення! Ми всі, кого доля звела з цією Людиною, є його вихованцями і несемо його життєві погляди у нашому житті, нашим дітям перкдаємо невичерпний оптимізм та спрагу до життя... Вічна пам'ять у наших серцях... Сумуємо та співчуваємо...