Дорогенький, чи дорогенька, маю право таке писати, бо чоловік у мене виявився ЧОЛОВІКОМ і не пішов той долар воєнкому давати, а лишив теплу хату, малу дитину, добру роботу і пішов в армію. . . І коли літом хтось загаряв на сонечку він на Сході здоровя тратив. І не знати який приказ далі чекати. . . Його брат у Пісках донедавна був. . . Коліжанка хворобу на тих нервах заробила, бо з тим волонтерством ночі не спала. . . Троє моїх знайомих гвардійців трохи відпочивши - знову туди. . . Тож маю право таке писати, бо, дякувати Богу, серед моїх знайомих біільше МУЖЧИН, ніж маминих синочків! І ще дорогенькі вставайте, лишайте свої насиджені дивани і обсмальцьовані компи - РОБІТЬ ЩОСЬ, бо коли, не дай Боже, снаряди будут літати тут - буде пізно! ! ! !