Відповідь на Ваше питання можна давати у кількох площинах.  
З позиції міжнародного права - не маючи своєї держави українці воювали за ті панства у військах яких служили.  
З позиції любові до малої батьківщини - українці воювали за свою землю захищаючи її від сплюндрування противником.  
З позиції інтересів майбутньої держави - українці Австро-Угорщини воювали з основним та постійним ворогом української державності - Московією, а українці Росії за неї.  
 
З позиції основних людських цінностей - війна між українцями що воювали по обидві сторони фронту це трагедія. Цифри привів о. Андрій.  
Те саме стосується і другої світової. Наприклад в моїй родині - один дід воював в червоній армії, інший - спочатку у 39 в польській, а пізніш в УПА, його ж двоюрідні брати - спершу в червоній 44-45, а після повернення з фронту пішли в ліси в УПА.  
Інші двоюрідні брати спершу в УПА, а потім в так званих стрибках.  
Бабин брат в УПА, де й загинув.  
Один з двоюрідних братів баби був у Комарному розстріляний німцями як заручник за акції УПА.  
Бабиної сестри чоловік - спершу в польській армії, пізніш служив в українській поліції, тобто на німецьку адміністрацію, а потім в УПА, де й загинув.  
Один з родичів - у французькому іноземному легіоні в Африці, бо перед війною поїхав у Францію на заробітки і там завербувався в легіон.  
Інший родич - воював в червоній польській партизанці в районі Рави Руської та Томашова - проти німців, УПА та армїї крайової.  
Сирота що виховувався у сімї моєї баби - ймовірно в дивізїї вафен сс Галичина, з війни не повернувся.  
Брат іншої баби, яка родом з Наддніпрянщини - служив у військах НКВД у самому Кремлі , на фронті не був. Його, а від так і моєї баби сестри чоловік обороняв блокадний Ленінград.  
Чоловіки інших сестер в червоній армії.  
 
Хтось заслуговує на памятник, хтось на прощення.  
 
А у Ваших родинах було по іншому?