Моя цьоці Катапульта захтіла си молодого хлопа. Вписала си у комізію, бо гадала, жи там буде виділа всі списки, а ще й кожен, котрий вписаний, буде предстояв перед нев наживо- й так вибере. Ну, добре: раз вже гойра- тогди моцно. Перешила троха тоту сукєньку, в котру си перебирала, як перший раз з неї вельон здоймили, начепила брошку з колекції свої бабці, намилила кремом щокі, пожувала троха кропу (аби, під політичне коливанні, від неї хоч звідкісь пахло сьвіжов восінньов дзеленню)- ти й пішла за стів. За столом, по обі її руки, повсаджували 73 проценти таких самих, як вна (тиж- аби була політична гармонія)- й пішли перші "галасівники". Цьоці, як кубіта, котру троха життє штуркало, зразу відмітувала гет претензію будь-кого, молодшого від 28, бо надивиласі телєвізорів- й зрозуміла, жи, аби бути в інтересі до життє- бодай котресь з двох мало би могти носити на руках, альбо возити на машині, але йно її єдну. Бо кубіта- то є пані, а цьоці нев нігде не була, бо пани вже були заф"юкані й зафітьфітькані такими самими, як і вна, йно борше, та й був муж- то якось не пасувало блимати вочима бодай на чиїсь блищичі мешти на троуварови, котрий недавно відремонтували повз їхні вікна- для спацеру. А ще- цьоці була страшно богомільна, ну то як мала си поводити.  
Повз стів з цьоцев проходили за цалий день всякі. Сіяла з неба мокра мжичка, бо восінь, і троха зимно- й, закі перейшла від осідку до дільниці- змокла в ноги, тому перебрала си зи шкарпиток у целофанові міщєта на вбидві ноги- ну, й май бардзо: раз"єс си тудийкай записала- то на, перебирай хлопами, закі ще є, як не коло тебе- то попри тебе. Чось, правда, ніхто сильно на неї не клював. Бо то, знаєте, статечна атмосхвера, поважне діянні, а ще всі хлопи- в масках попід ніс, та й вна- мусила мати на собі тоту душогубку- то вже до обіду гадала си цьоці, жи буде в прольоту, й не займе нікого, навіть з партії тотого кандидата, заради котрого вписала си в вибори. То ж так тре: тіко сі стратила на кравчиню, перебирала на гаманітарци сотні жмень бусів з пацьорками, ближче до вечора погнала до цилюрні робити нову мондоляцію з моцним лаком, спала у напівприсяд, аби си не розлетіли шиньони, а то- на маєш: йно берут пап"єр- й зразу біжут до кабіни, не каждий ти навіт "Слава Йсу! " повісь. Цьоці була ще не стара, але попри пани си не крутила- й думала, жи то всі такі самі ідейні, як і вна. Колись, за партії, най би си хто потрафив, аби взнали, жи він возит на службовім авті якусь чужу пані, окрім свої жони- то тота жона сама би му виписала партійні збори, й позбавила би го вузлика на краватці- най висит, як шнурок, аби памнітав, жи на нім можна буде той вузлик затєгнути вмент, як тіко щось.  
На друге рано цьоці йшла домів троха сумна, бо дощ не переставав, целофан на п"єтах си сконфузив, нові мешти змокли й не блищили так, як цьоцині очи, коли вона ними вистрілювала до серці такі мрії й сподіванки про любовний гешефт, який мав чекати на неї коло стола, коли вона звірятиме, один за одним, пачпорт каждого, котрий прийшов. Але, нє: теперка всі сі навиділи світів (з вікониць заробітчанских будок на арматурі), накупили, собі- машинів, а дітьом- роверів, стали курити модні дзигари (а не, як колись- "Космос", раз на рік, на Великдень), пшукатисі пахнючими травами з Парижу від Гуччі. Цьоці була певна, жи вни си пана бавлєт йно на люди, аби си всі думали, жи так є правдиво, але добре знала, жи тото всьо парадовані схоже на пластилінову чикулядку в позолоченім пап"єрцьови часів перших кооператорів імені перестройкі. Всміхнула си сама до себе, але так пістраво, жи декотрі з перших перехожих аж си повбзирали- й поталабала додому: варити пироги на шкварках з магазинової солонини, яку купила на мало не востатні гроші, бо була певна, жи скоро їй дадут нові- за то, жи була в комізії.