Андрій Закревський, заступник директора навчально-наукового інституту нафти і газу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» у телемарафоні Єдині новини 3 грудня повідомив:
«Владімір Путін почав свою кар'єру з програми «Нафта за продукти», і тепер може до цього повернутися».
Нас це зацікавило.
Деталі про шахрайські оборудки тодішнього санкт-петербурзького держслужбовця В. Путіна повідомила ще у 2012 році «Новая газета» у статті «Сировина в обмін на продукти, інакодумство в обмін на життя» (автор публікації – Ніколай Донсков).
Цитуємо: «Марина Сальє була суворим критиком цього персонажа російського політичного небосхилу. Ще двадцять років тому вона займалася депутатським розслідуванням діяльності Путіна, тодішнього чиновника в мерії Санкт-Петербурга».
«Я стала дізнаватися винятково по чутках, що нашому місту виділені квоти на продаж лісу, металів та інших товарів для обміну на продукти, – розповідала Марина Євгенівна у своєму останньому великому інтерв'ю радіо «Свобода» у березні 2010 року. – Які квоти? Де квоти? Офіційно ніхто нічого не знає… Була створена робоча група для розслідування цієї ситуації».
Для того, щоб зрозуміти суть справи, нагадаємо, якими це тоді були часи – початок дев'яностих років минулого століття, «лихі дев'яності». Ситуація у країні, як і в місті на Неві зокрема, була важкою (щоправда, важкою вона стала ще наприкінці 1980-х років, на порозі краху комуністичної ідеології і розпаду Радянського Союзу). Люди місяцями не отримували зарплат, прилавки магазинів лякали порожнечею, більшість продуктів продавали винятково по карточках, повзли зловісні (до того ж цілком обґрунтовані) чутки про голод, що насувається.
У ці складні часи початку 1990-х в Кремлі виникла ідея боротьби з продуктовим дефіцитом (так само добре відомим у країнах третього світу) – здійснювати життєво необхідні закупки продовольства по бартеру. Тобто «нафта в обмін на продукти».
Аналогічну ініціативу проявили і в Смольному, коли восени-взимку 1991-1992 року Санкт-Петербург залишився без продовольства.
Словом, все було так: угоди були укладені хтозна з якими фірмами. Фірми були явно цілком підставними, одноденками. Ліцензії на вивіз сировини видавав пітерський комітет по зовнішньоекономічних зв'язках під керівництвом Путіна. Підписував документи або він особисто (рідко), або його заступник Анікін. Вони не мали права видавати ці ліцензії. І товари за цими ліцензіями вивозили за рубіж. А продовольство не поступало.
Відтак у 1992 році спеціальна комісія міської ради під керівництвом Сальє зробила висновок, що згідно документів, підписаних В. Путіним і його заступником Олександром Анікіним, за кордон були вивезені нафтопродукти, метали, ліс та інша сировина на суму понад сто мільйонів доларів США. На той час астрономічна сума! Всі контракти були бартерними. Взамін у Санкт-Петербург, де продовольства не вистачало, мали поступити партії м'яса, птиці, картоплі. Але вони так і не поступили.
Отже, у прокуратурі Санкт-Петербурга справу про корупцію і розкрадання в особливо великих масштабах державних засобів сховали у довгу шухляду або «загубили». Путін продовжив свою кар'єру і згодом досягнув найвищої вершини російського політичного олімпу».
Переглядів: 1428
|