 Щоб не обтяжувати шановного читача довгим вступом, - зішлюся на визначеннях моралі та політики. Отже, мораль — це система норм і принципів поведінки людей у ставленні один до одного та до суспільства. Політика ж - це цілі та завдання, що їх ставлять суспільні класи в боротьбі за свої інтереси. Сюди ж відносяться й методи та засоби досягнення цих завдань та цілей. Тобто, зрозуміло, що мораль у політиці — це, насамперед, партійна дисципліна. Саме вона визначає систему відносин однопартійців між собою та їх "вилив" назовні — до суспільства.
І як тут не згадати видатного політичного діяча, італійського історика Ніколо Макіавеллі, фундатора теорії соціального управління. Як тепер кажуть — менеджменту. Ефективний політтехнолог (мушу вживати сучасний термін, бо він найбільше пасує до характеристики цього діяча - О.М.) свого часу відділяв мораль від політики, сповідуючи власну теорію окремості духовної та світської влади. Він не заперечує, що бажання владарювати є властиве людині, однак участь у борні за владу є аморальним явищем. Чи можемо ми запозичити сьогодні деякі "рецепти" від Макіавеллі? Вірніше - спроектувати їх на наше політичне сьогодення. Бути щедрим, каже Макіавеллі, - означає бути залежним. І ще одне правило: правитель не повинен виконувати всі свої обіцянки. Він це повинен робити лише тоді, коли їх невиконання приносить йому шкоду. Бути добрим — означає залежність від підлеглих. А де залежність — там нерішучість, слабкодухість та легковажність, тобто якості неприпустимі для керівника. Народ зневажає легкодухих, а не жорстоких. Висновок: щоб утримати владу потрібно бути порочним. Як тобі, шановний читачу, така "технологія" влади? Чи не нагадує нашого борсання із владою — боротьбу за виконання передвиборчих обіцянок і т.п.?
Творець ідеї "народження еліт" наголошував на тому, що: власть лідера укорінюється за рахунок підтримки прихильників, підлеглі повинні знати, що їм чекати від лідера та розуміти, його очікування від них, лідер повинен мати волю до виживання, лідер — взірець мудрості та справедливості. Як на мене, на цьому етапі пізнання технології влади нас чекають великі розчарування. Позаяк Кристіан Фрідріх Геббель недаремно стверджував: "Історії байдуже, як розвиваються події. Вона бере сторону того, хто творить великі справи та досягає великі цілі". Які великі (реальні ) цілі нашої влади? Про це поки що не відаємо — маємо лише спогади про виборчі обіцянки.
Поки що Влада (гарант + парламент) відмінили місцеві вибори, додали собі армію "прихильників", які ще вчора волали : "Юля, Юля!". Лоббі сільських та міських голів може потирати руки - вони біля керма ще на певний, невизначений період. І хоча бездарність деяких місцевих управлінців є кричущою, вони, владці, вже не маючи жодних повноважень від виборців, і надалі "керують" - відверто дерибанять казну, прихватизовують все і всюди, створюють свої фірми та фірмочки під кумів сватів, коханок, "любих" друзів... і пішло-поїхало. Як за часів патологічного зрадника - Віктора Андрійовича, який був у опозиції не лише до власного народу, але й здорового глузду. Чи має теперішня влада опозицію? Небезпідставно стверджую: поки що — ні. Бо головні опозиціонери зараз займаються порятунком своїх бізнес-структур та розвінчуванням "перебіжчиків". А що, раніше не відали, що так станеться при поразці? Адже великий бізнес себе чує затишно лише під крилом влади. Якою б аморальною вона не була. Бо в політиці слово "правда", за Джонатаном Лінном, означає будь-яке твердження, брехливість якого не доведена. Опозиція, реальна та послідовна , може виникнути зараз хіба що у Криму — так говорить мій добрий знайомий, Мустафа Джамільов, глава меджлісу кримськотатарського народу. Народний депутат України переконаний, що останні кадрові призначення не сприяють діалогу кримських татар з владою, унеможливлюють участь у формуванні політики, яка враховує інтереси цього народу, роблять примарними рівність прав корінного народу, його представництво у владних структурах є принизливо мізерним.
...Переможців не судять. Там, де помиляється багато, не карають нікого. Карають, як правило, за дрібні проступки, а за великі винагороджують. Перемога не викликає ганьби, якою б ціною її не отримали. Все це — знову за Макіавеллі. І все це — реалії сьогодення. Це Нострадамус колись лише вгадував, штрихуючи далеке майбутнє у напівтони та відтінки недомовленого. Макіавеллі "виписував рецепти", знаючи, що влада забуде про моральність наступного "по престоловходженню" дня. Чи не це зараз починаємо спостерігати? Спостерігаємо байдуже, бо ті, хто нещодавно вивів нас на Майдан, зрадили нас та Майдан теж наступного дня. Сьогодні у коридорах влади юрби бажаючих "розділити" перемогу Віктора Януковича. Ще вчора вони пошепки радилися із однопартійцями (не білоблакитними), а що, як переможе Віктор Федорович? Так народжувалася поразка. Може через це очільники деяких виборчих штабів опонентів теперішнього Президента України Віктора Януковича, вигулькнули біля владних крісел? Позаяк для них "мораль і політика - непереборна несумісність" на ділі.
Чого боюся? Ще одного рецепту-дороговказу від Н. Макіавеллі. Дуже він спокусливий та жаданий. Ось як він звучить. Натовп поспішає за видимістю успіху. Натовп — завжди більшість, та не усіляка більшість — натовп. Народ, що дослухається розуму та волі необхідності — не натовп. Натовпом правлять пристрасті, швидше дурні, аніж добрі. Люди, зазвичай, невдячні, непостійні, брехливі, боягузливі та захланні. Щоб не бути в полоні ілюзій, правитель повинен заздалегідь людей вважати злими. Натовпу ж властиво сприймати видиме за дійсне, вважати, що досягнутий успіх виправдовує будь-які, самі нечесні засоби, якщо вони знаходяться у руках власть імущих.
Упаси, Боже, стати усіх нас отим натовпом, що повірив в успіх. Допомагаймо владі бути успішною задля досягнення кращого життя всяк в Україні сущого. Дослухаймося розуму та доброї волі. І робімо все, аби політика та мораль стали одним цілим для тих, хто не уявляє своє життя поза політикою. Тобто — поза владою. Якщо ж для них ця цілісність є непереборною перешкодою, - робімо все, аби вони ніколи нами не правили.
Переглядів: 6186
|
