Дівчина з Попелів під час війни відкрила дитячий центр розвитку

Згодом Таїсія покинула центр, але через пів року усвідомила, що потрібно створювати щось своє. «Потрібно починати, бо потім я вийду заміж, будуть діти, і у 30 років я себе запитаю: «І що, Тая? Чого ти досягнула?» Я розумію, що коли буде сім’я, то часу на це не буде, адже тут дуже багато роботи, вкладень, ти постійно хочеш щось нове. Я не знала, коли я вийду в плюс, і чи я взагалі в нього вийду. Не знала, чи таке комусь сподобається. Але минуло небагато часу, а ми вже змінили приміщення. Я знаю, що хочу більшого: надавати більше послуг, брати більше діток. 

Мені дуже подобається, коли дітки радіють. Бо справді, вони так тішаться! І ось ці їхні усмішки, радість, задоволення від занять дають надзвичайно багато натхнення та стимулу працювати ще більше. Для мене ця робота – суцільне задоволення». 

 

Створення центру 

 

«Про свій центр я мріяла дуже довго. Це була мрія, адже діти для мене – все. Я з кожним знаходжу спільну мову. Усі дітки мене люблять. У нас щодня обійми, цьомчики, усе на світі. Конкретна ідея відкриття центру виникла, коли я побачила схожий проєкт у соцмережі Instagram. Такі центри є досить популярними зараз».   

Основна думка дівчини під час створення центру: «У державних садочках вихователі стараються щось зробити, але для більшості це суто робота: прийшов-відпрацював-пішов. А діти хочуть, щоб їх любили, щоб із ними гралися, і щоб уся увага була тільки їм. 

«Я помітила, що в інших містах такі центри є, а у Бориславі – немає. І вирішила, що потрібно думати і робити. Відкриття центру відбулося на початку лютого 2023 року. Так склалося, що через місяць після нашого, у Бориславі відкрився ще один центр. Я розгубилася, але рідні мені казали, що все буде гаразд, адже у мене є свої дітки, там – свої. Так і є, усі дітки, які були зі мною – залишилися, а також з’являються нові. 

Найбільше мене підтримував хлопець. Казав: «хочеш – відкривай. Якщо не вдасться – то ти хоча б спробувала». Батьки допомагали більше фінансово. А так, то зрозуміло що допомагали прибрати приміщення, адже воно не використовувалося два роки, щось підмалювати, докупити, привезти і т.д. Власне, у всьому допомагали лише сім’я і хлопець. 

Також колись я думала, що коли матиму свій бізнес, то буде так: прийшла, гроші забрала і все. А насправді ти ніби маєш вихідний, але потрібно туди поїхати, там щось докупити; у суботу прийти поприбирати, щоб на понеділок все було гарно, чисто. І ще так, як ми провітрюємо кожного дня, і вологе прибирання, і витирання пилюки і т.д., то це забирає практично увесь час. 

Коли я кажу, що щось заробила, то я нічого не заробила. Тому що я заробила, мені заплатили за дітей, але я пішла і витратила ці гроші, бо там побачила якусь класну гру, там гарні іграшки і думаю: «А моїм дітям буде і це цікаво, і це». А потім запитую себе: «І що ти, Тая, заробила? Та нічого не заробила», – сміється дівчина. 

«Це приміщення, у якому спочатку розташовувався центр, я побачила ще 3 роки тому, і воно мені дуже сподобалося. Взагалі мої батьки були дуже проти. Не через те, що я не зможу, а через те, що зараз війна, як взагалі це відбуватиметься, чи будуть діти і скільки вкладень потрібно буде. Вони сильно вагалися, казали мені ще почекати. Але я вже була налаштована, і якраз була весна, дітки йшли на підготовку перед школою. Коли я створила сторінку в Instagram, опублікувала оголошення – одразу з’явилося 3 дитини, згодом 2, потім ще 5. Клас, у мене вже група є! 

Пам’ятаю, як складно мені давалися пошуки номера власника першого приміщення, адже в оголошенні номер був неправильний. Але якось через знайомих мені це вдалося, і так ми взяли те приміщення. Пізніше я шукала меблі, ідеї дизайну, як усе має виглядати. Щодо іграшок, то більшість куплені, але є й такі, які я взяла з дому, адже у мене є маленька сестричка». 

1 червня 2023 року центр переїхав у більш просторе приміщення. «Працівників у нас немає, я сама вирішую усі робочі питання. Зараз діток небагато, адже були свята, зимовий період, відповідно дітки хворіють.  До речі, напроти нашого центру з’явились конкуренти. Але нічого, даємо собі ради», – сміється дівчина. 

 

Робота центру

 

«На початку я працювала тільки у вівторок і п’ятницю. Це були мої перші групи. Я для себе вирішила, що працюватиму тільки два дні на тиждень. Якщо наберуться ще групи – тоді вже зміню графік. Так це підхопилося, групки набиралися-набиралися, і тепер щодня у мене є по дві групи. В суботу у нас творча майстерність: проводимо різні майстер-класи, вечірки. Власне так, щоб дітки мали чим зайнятися, а батьки мали вільний час для себе. 

Ми працюємо офіційно: сплачуємо усі податки, відкритий ФОП.. З цим усім допомагала суто моя мама, адже вона є бухгалтером». 

У центрі є дітки від 2.5 рочків. Є група 2.5 – 3 рочки, від 3 до 5 рочків, і група підготовки до школи: від 5, 6; є такі дітки, які і у 7 рочків йдуть до школи. «Є дітки з особливими потребами, з якими дуже складно працювати, адже хвора дитина – це хвора дитина. Але, ми на цьому не зациклюємося, ми вчимося, допомагаємо діткам говорити, розвиватися і т.д.» – розповідає Таїсія. 

«Є такі дітки, які зовсім не розмовляють. Але я рекомендую їх зближувати з іншими дітьми, тому що тоді вони дивляться на них, розвиваються та навчаються. Я працюю з ними так, щоб вони не лінувалися щось робити, адже буває, коли батьки роблять усе замість дитини, а вона так і не навчиться. Зате ми їх заохочуємо до роботи. Мені здається, що на дітей сильно впливає вік викладача. Якщо людина старша, то вона є більш повільною, не придумає стільки цікавого, і підхід інший. А так як ми тут і дуркуємо, і сміємося, але і навчаємося, то дитині цікаво. Тому вік вирішує багато. 

Якщо говорити про творчу майстерність, то є дітки різного віку. Можуть бути від 3-х рочків, до 7, 8, 9, хто забажає. Там ми і пасочки розмальовували, і піжамну вечірку проводили, прикрашали вербові гілочки і букетики робили. Позаяк я одночасно працюю логопедом, то є дітки, які і на це приходять. Бо знайти когось, хто якісно займається логопедією, зараз дуже складно. Я навчалася на курсах, але це відбувалося он-лайн через те, що розпочалася війна. У той час оф-лайн практично нічого не було».

«Бувають ситуації, коли батьки пишуть: «А що нам робити, коли ми прийдемо у перший день? Може ми почекаємо, або посидимо із дитиною?». Я їм кажу: «Ви не переживайте. Ви як тільки підете – дитинці одразу буде комфортно, вона не буде плакати». Бо є такі дітки, які приходять, поплачуть, а я їх попрошу, обійму – і все ідеально. Потім не хочуть йти додому. У нас є такі дітки, котрі лише запитують: «Мамо, коли ми йдемо(у центр)?». Так, для них бути тут – це просто радість», – розповідає Таїсія. 

Таїсія є дуже щирою та світлою людиною. Атмосфера у центрі дружня та тепла,  діткам у ньому максимально комфортно. Також дівчина гордиться тим, що центр переїхав у інше приміщення, в якому Таїсія зможе надавати більше послуг та матиме багато простору для занять з дітками. «Новий центр є поруч із парком, в якому можна буде зробити літній табір. Там більше території, де дітки зможуть бавитись або виконувати різні завдання. Насправді хочеться вже щось власне, приватне, але зараз це потребує дуже багато вкладень».