 Колись Єжи Лєц сумно пожартував: напис на п'єдесталі пам'ятника деколи звучить, як оголошення про розшук злочинця. І додав, що некролог (клепсидра) міг би бути чудовою візитівкою... Коли проста людина відходить у вічність, то за давнім слов’янським звичаєм її проводжають із світлим сумом, згадуючи лише все добре, що зробив їх друг чи товариш. Та і який сенс говорити про погане, коли вже нічого не зміниш? Інша справа, коли цей світ полишає людина відома та публічна, скажімо, політик. Позаяк наслідки його діяльності ще довгий час ми відчуваємо, як кажуть, на власній шкірі. Особливо — бездарні, або й злочинні.
Якось трапилося так, що про відомого політика почали говорити, як про загиблого у автокатастрофі. Він став випадковим свідком такої розмови двох пересічних громадян. Розповідаючи мені цю, не зовсім веселу історію, чоловік час від часу густо червонів — що за ним ніколи не водилося…
Виявляється - не спрацював отой захисний механізм: про мертвих або добре або ніщо. Про мертвих політиків говорять ВСЕ, що думають, що боліло і за певних обставин не могло бути озвучене. Говорять і про дріб'язкові образи і за відверту недоброчесність, марнославство, казнокрадство, схильність до шахраювання і т.д і т.п...Вислухавши лише частину своєї «поминальної характеристики» мій знайомий все ж таки спромігся втрутитися у діалог із твердженням, що, мовляв, ось я, - цілий і неушкоджений. Його здивуванню не було меж, коли дістав у відповідь афоризм про те, що деякі щаблі владної кар'єри невідворотно ведуть до шибениці або стовпа сорому і бажано політикам, ще за життя, подбати, аби клепсидра про їх шлях була не лише гарно написана, але й відповідала дійсності. Бо завжди знаходяться такі писаки, що за тридцять срібняків із негідника та злочинця зроблять чи не національного героя. Однак саме з їх слів та писань можна довідатися, що ж саме вони ретельно замовчують.
Спостерігаючи за переважною, на жаль, більшістю осіб, що є при владі або несамовито її прагнуть, переконуюся, вони ані на мить не задумуються, які слова та вчинки залишать по собі. Сподіваються знову ж на талановитих циніків, що писатимуть про них фальшиву клепсидру? Мабуть, так. Інакше як зрозуміти їх постійні метаморфози-перевтілення та перефарбування у будь-які партійні кольори задля перебування при владі. Хоч не панами то підпанками. Відсутність фаху чи знань не стримує ненаситних прагнень цих спритників. Не стримує, очевидно, і християнська мораль, яка мала б стати для них непереборною перешкодою на шляху до влади. Вони не соромляться брехати в очі тим, що їх вкотре довірливо обирають, обіцяючи допомогу нужденним та злиденним і хизуватись, як спритно вони використовують владні повноваження виключно задля власного процвітання. Вони не виховують своїх дітей у повазі до людських прав, - бо купують їм все, що заманеться, не дбаючи, аби ті знали, що таке праця, совість, повага до старших. Що почують їх нащадки у майбутньому, (де їх вже не буде) не дуже й обходить цих діячів. Бо живуть зараз, тут, одним днем, у якому хочуть правити людьми та світом, без будь яких пересторог щодо аморальності своїх рішень та вчинків.
У одному зі своїх листів до Мілени Єсеньської Кафка пророче відмітив, що "справжнє, самостійне життя книги починається лише по смерті її автора". А ще записав у щоденнику: "Людина розкривається у своєму розмаїтті лише після смерті, коли залишається одна. Бути мертвим для людини означає те ж, що для сажотруса суботній вечір, - коли з тіла змивається бруд"... Може це пророцтво знадобиться нашим владцям, які зараз пишуть свою книгу буття у політикумі — вчинками та справами.
Тому нагадаю тим, хто не може відмовитися від спокус владарювати, слова Джорджа Севіла Галіфакса про те, якщо б ми знали, що людині властиво пам'ятати, ми б й знали, що ж їй властиво робити. Хочете залишитися у людській пам'яті порядними , доброчесними людьми та посадовцями, панове? Напишіть власноруч свою клепсидру. Ще за життя- чесно та відверто. І робіть все задля того, щоб "не застигнути навічно", як писав великий Кобзар, - "зігрівайте людей любов'ю". І обіцяючи всім нам на (та по) цих виборах світле майбутнє, пам'ятайте, панове, спраглі влади, що його, - майбутнє, вигодовує або хоронить виключно сьогодення.
Переглядів: 4568
|
! 
