 "Повстаньте, гнані і голодні
Робітники усіх країн,
Як у вулкановій безодні
В серцях у нас клекоче гнів
Чуєш, сурми заграли,
Час розплати настав…"
Ці слова Інтернаціоналу чомусь пригадалися у середу, 11 листопада. Можливо, тому, що обурення людей, які прийшли під міську раду, а потім організованою колоною вирушили до міської податкової, було настільки справжнє та непідробне, що в повітрі дійсно запахло бунтом, революцією. Тільки не робітники, не люмпен зібралися цього дня в Трускавці, а підприємці, які вважають новий Податковий кодекс ярмом, удавкою для підприємництва.
Спільна небезпека об’єднала в Трускавці і тих, хто за Грицака, і тих, хто за Козира, Юника, Яворського, Матолича, і всіх, хто конкурував, але тепер пліч-о-пліч став з іншими підприємцями. Став, щоб захистити свої права та права своїх родин, дітей, друзів, право на підприємництво. Адже з таким кодексом як пропонується, для багатьох вихід один – іти з торбою та простягнутою рукою по світу. Ті, хто заробляв для себе та своєї сім’ї та ще й іншим давав можливість заробити, тепер опинилися в пастці нового податкового законодавства.
Ранок 11 листопада. Трускавець. Під міську раду підтягуються люди – спочатку поодинці, по двоє – троє, потім більшими групами. "Чому нас так мало, минулого разу біло ж значно більше?", запитують підприємці один одного і нарікають на те, що нема дружності, що вийшли в цей день торгувати та відкрилися представники супермаркетів, окремі "всім задоволені". Та побоювання людей від бізнесу, що їх небагато, виявляються безпідставними – на 10 годину, а саме на цей час було заплановано початок акції протесту – пішої ходи під податкову, вже зібралося біля півтисячі осіб.
Леся Дідик, Ігор Кісак, Володимир Наконечний, Наталія Петрівська, Сергій Мицик, Сергій Кнюх таа ще сотні тих незнаних підприємців та продавців, в яких ми щодня купуємо хліб, масло, ковбасу, огірки, помідори, ліки, взуття, одяг, пральний порошок, зубну пасту, ювелірні прикраси, фарбу, цвяхи, окуляри, ножі, виделки, купуємо для себе на щодень та для дорогих друзів на подарунок, купуємо, знаючи, що з наших коштів будуть заплачені податки, які потім повернуться і до нас, які підуть на пенсії, на розвиток держави. Кожному нелегко дається кожна зароблена копійка, проте кожен розуміє, що податки платити треба, адже так заведено ще з давніх біблійних часів. Але коли держава старається вирішити свої проблеми коштом лише малого та середнього бізнесу, не чіпаючи бізнес великий, коли пенсіонерам та бюджетникам пояснюють, що в їхніх бідах винні підприємці і це говорять перші особи держави, то таке підприємці терпіти не бажають.
Біля міської ради яблуку ніде впасти, повно народу і біля корпусу № 2 (Бориславська, 1) і біля будівлі ЗАТу, що на Шевченка, народ виливається на вулицю, небайдужі прибувають та прибувають. З міської ради до підприємців ніхто не виходить, та вони цього й не прагнуть, адже знають, що місцеве самоврядування в даному випадку зовсім ні при чому. Та врешті, і місцева податкова не винна, але люди хочуть висловити свій протест, своє обурення. Формується величезна, на кількасот метрів колона з близько тисячі учасників, яка повільно, під транспарантами, з червоними прапорцями для означення меж (щоб не перешкоджати рухові транспорту), в супроводі ДАІ та міліції рушає вулицею Шевченка, проходить повз пам’ятник Бандері, повз санаторій "Трускавець" та виходить біля церкви Миколая і йде вниз по вулиці Стебницькій. В процесі ходи до учасників приєднуються щораз нові люди, свіжі сили, словами підтримки трускавецьких підприємців надихають гості-відпочиваючі.
Маніфестація духу, а саме так можна назвати пішу ходу підприємців Трускавця, показує, що народ готовий на більше, якщо його думку зневажатимуть. Під національним українським прапором, без жодної партійної символіки люди нашого міста пішли під приміщення податкової на площі Чорновола задекларувати свою позицію, яку вони неодноразово підтверджували на зборах, на обговореннях проекту Податкового кодексу, на зустрічах з податківцями, обговорювали та твердо її трималися тут, у Трускавці, і у Львові, в Києві. І вони не збираються поступатися, адже вони – повноправна частина громади, гідна частина суспільства, яке не повинно ігнорувати їхню думку.
Чи вірять самі підприємці в успішність їхнього протесту? Важко сказати. Можливо, не всі. Але принаймні всі розуміють, що і мовчати не можна, що потрібно боротися – так, як вони боролися за виживання в буремних 90-х, коли становили свій бізнес, так, як боролися за місце під сонцем.
Кожен має право – одне, друге, третє, четверте, права виписані в Конституції та інших законодавчих актах України. Підприємці не хочуть багато – вони хочуть, щоб держава з повагою ставилася до їхніх прав. А чи вистоять вони чи все ж їх "нагнуть", залежить інколи і від позиції людей, які до підприємництва не мають жодного стосунку. Тобто, від нашої з вами громадянської позиції. Підтримаймо сьогодні їх – завтра вони підтримають нас. І саме так формується громадянське суспільство – не з верхів, а з низів. І хоча не говорить тепер ніхто про "час розплати" і ніхто не є, Богу дякувати, голодним, та все ж у серцях підприємців гнів клекоче, як у вулкановій безодні. І не варто чекати, коли вони повстануть, бо краще, коли реформи відбуваються шляхом еволюційним, а не революційним.
Переглядів: 4186
|
