 Ще на початку ХХ століття французький вчений Макс Рінгельман відкрив таке явище, як соціальні лінощі. Що ж це за явище і яке воно має відношення до управління, скажімо, в Ратуші? Вчений провів низку досліджень і довів, що колективна працездатність групи осіб не перевищує 50 % суми працездатності її членів. Наприклад, якщо два спортсмени (кожен окремо) показували жим 120 кілограмів, що у сумі дає 240, то кожен зокрема, якщо діяв у команді, почав показувати значно менший результат. Ось цей парадокс і дістав назву соціальних лінощів.
Що він означає на практиці. В системі міського управління діють декілька відділів, які нібито роблять окрему роботу ( функції, обов’язки працівників тощо), насправді ж у багатьох аспектах вони дублюють діяльність один одного. І тут йдеться не про необґрунтовано велику кількість посадовців. Йдеться, насамперед, про значне пониження індивідуальної відповідальності за результати своєї праці перед громадою міста. Позаяк зрозуміло, що чим вищою є відповідальність тим менші соціальні лінощі. Тут ще спрацьовує ефект малої групи: чим у ній менше членів, тим ефективнішою є її робота. Відповідно, чим більше чиновників "відповідають за щось", тим вищий рівень їх соціальної ліні.
Японці ж взагалі довели, що жінки значно відповідальніші при виконанні завдань, аніж чоловіки. Тобто й соціальну лінь вони проявляють значно рідше. Читаючи інструкцію до виконання, чи вислуховуючи усну вказівку, жінки, як правило, продумують схему їх точного та вчасного виконання. Чоловіки ж схильні до критично неконструктивного сприйняття. Це рівень: "Який дурень це писав", або ж " Все що ти кажеш, мені давно відомо, але я тебе змушений вислуховувати, бо ти начальник. Буду я начальником – ти так само, як я тепер, будеш дурнем." Чи саме не тому у нас за 20 років незалежності так і не появилася концепція розбудови держави, що жінки в Україні є незатребуваними ані в структурах управління ані в політиці? Вони сьогодні вкрай потрібні у Італії, Іспанії, Португалії і ще багатьох закордоннях, де гарують аби прогодувати свої сім'ї. Або втратити їх назавжди… Ось такий гендер по-українськи.
Соціальна лінь є реакцією виконавця на оцінку його особистості та власне діяльності з боку інших людей. Коли особа боїться цієї оцінки, то й відповідним результатом буде соціальна фасилітація – посилення мотивації до активних дій. Коли ж вона губиться у натовпі собі подібних, або результат її праці є непрозорим, то невідворотно стає соціально лінивою. Це явище інгібіції – пониження мотивації діяльності. Ось лише один приклад. Ми часто стаємо свідками автокатастроф і помічаємо, чим більше "продавців витрішок" тим менше дієвої допомоги прийде постраждалим. І навпаки, якщо це стосується малої групи людей, то вірогідність реальної допомоги значно вища.
Сьогодні міський голова Олексій Радзієвський стоїть перед непростою процедурою моніторингу виконавчого потенціалу посадовців міської ради. Як він це робитиме – невідомо. Відомо, що за минулої каденції він так і не спромігся виконати свою передвиборчу обіцянку – значно скоротити кількість чиновників у Ратуші. Як на мене, хай би всі працювали на своїх місцях, якби це сприяло розвою господарки. Але ж ні, немає цього й близько. Скільки разів наші владці їздили у місто-побратим Лєгніцу! І що, запозичили у поляків досвід управління містом? Ні, бо у них у ратуші заледве 80 посадовців, депутатів у два рази менше, а бюджет у десятки разів більший, та й господарка не менша. Попили горілочки, поспівали пісень і "юш по войні".
Новообраний мер має вирішити дилему з інтригою: всі працюють на… подвоєння бюджету міста- лише це враховуватиметься як результативна діяльність. Або ж – скорочується удвічі апарат Ратуші, проходить реструктуризація відділів, їх часткове злиття та припинення дублювання дій. Без дилеми : зберігається статус кво. І тоді маємо пролонговану соціальну лінь управлінської челяді, - ще на чотири роки. Яким шляхом піде Олексій Радзієвський? Відгадайте з двох разів…
Переглядів: 4861
|
