Тернистий шлях Ярослава Ольхового

 Надрукувати
100 видатних дрогобичан сьогодення
Написав(ла) Юрій Федчак, фото Сергія Матійка   
20.11.2010
Ольховий Про цього дрогобичанина та його нелегке життя захотілося зняти відеофільм на згадку нащадкам. На жаль, спонсорів так і не знайшов. Тому пропоную дрогобичанам єдине, що зміг – ексклюзивне інтерв’ю для "Дрогобич Інфо".

(натисніть на фото для перегляду, всього в статті 4 фото).

Оновлено о 16:20. Поправлено посилання на фотографії. Вибачте за тимчасові незручності.

Фото 2, Ярослав Ольховий у молодості, Дарія Бандрівська.

Ярослав Ольховий народився в селі Губичі біля Борислава. Його батько Ілля воював у І Світовій війні, де потрапив у полон. Вдалося втекти з неволі, і доля згодом подарувала йому чудову дружину і двох синів – Ярослава і Романа. В Дрогобичі чоловік прославився своїм природнім даром садівника, або городника, як тоді називали. Завдяки цьому дрогобицький адвокат Гершдерфер запросив Іллю Васильовича до себе на роботу. Відтак разом з сім’єю він оселився в маленькому будиночку, що в маєтку господаря. Тепер там – лабораторія бальнеологічної лікарні. Дрогобичанам у спадок залишилися дивовижні плоди його праці, зокрема відомі всім розкішна магнолія та оцтове дерево біля бальнеологічної лікарні – колишнього маєтку пана Гешдерфера. На той час помістя заможних людей прикрашали дивовижні і рідкісні троянди, які Ілля привозив з різних країн і культивував у Дрогобичі. Звісно, чудовий розарій милував очі і у маєтку пана адвоката.

Син Ярослав цікавився всім: і садівництвом, і медициною. Саме книги стали його друзями в дитинстві, а тому був частим відвідувачем місцевої книгарні. Навчався Ярослав у семирічній "польській" школі (тепер там – Будинок вчителя по вулиці Осмомисла). Пан Ляхович, власник книгарні, помітив в очах допитливого юнака безмежний потяг до знань, а тому запропонував йому роботу. Минув рік. Лихоліття ІІ Світової війни не оминули і Дрогобич.

Як далі склалося життя Ярослава Ольхового? Саме з таким запитанням ми звернулися до нашого співрозмовника.

– У 1944 році я вступив до лав дивізії "Галичина", де разом з німцями стримували натиск радянських військ.

– Якою зброєю Ви тоді користувалися?

– Я служив радистом, тож завжди у моїх руках була тільки проводова рація.

Однак в бою під Бродами нас оточили, і я потрапив у полон. Вдалося втекти. Тимчасово переховувався у будинку незнайомої української родини. Проте дуже хотів повернутися до рідної домівки, побачити брата, батьків. Вночі йшов полями і болотами. Запам’ятався Дністер, повний мертвих тіл. Але попри це все ж довелося плисти.

Недовго пощастило мені бути разом з родиною. Знайшлися люди, що донесли новій радянській владі про мене. Мене заарештували, спалили бібліотеку. Вирок суду був однозначним – розстріл; строк виконання вироку – 23 доби. Важко передати, як це страшно: молодому хлопцеві сидіти у смертній камері в очікуванні виконання вироку… На той час спочатку розстрілювали старших за віком.

Але відсидів 72 доби. Тоді існувало таке правило: якщо людина, осуджена до найвищої міри покарання, пробула у камері 72 дні, то смертну кару замінювали на довгострокове ув’язнення. Присудили мені 25 років позбавлення волі та ще 10 років – позбавлення громадянських прав.

- Де відбували покарання?

- Потрапив у Комі АРСР, у табірне життя. Холод, голод, тайга… Було важко.

Я був співорганізатором повстань. За це потрапив у висилку на території Казахстану. В тих жорстких умовах степу, де все навколо кишіло скорпіонами, дошкуляли комарі табірне життя стало ще нестерпнішим. Багато людей не витримували цього, і закінчували життя самогубством.

Як надалі склалося життя у Ярослава Ольхового? Міцний, спритний і молодий чоловік виношував у планах єдиний вихід – втечу. І це йому знову вдалося. На той час він вже знав, що за його участь у військових діях в складі дивізії "Галичина" була заарештована вся родина. По дорозі до табору помер його батько Ілля. Брат добровільно пішов працювати на будівництві заводів з переробки шовку. Тож з матір’ю Анною побачився таємно на засланні, де вона у цей час перебувала (табір поблизу Верхньої Губахи колишньої Молотовської області, Росія). Про її місцеперебування довідався з отриманого раніше листа.

Далі шлях пролягав до рідного Дрогобича. Це вже були роки так званої "хрущовської відлиги". Нелегким виявилося життя і в рідному місті. Напівлегальне життя на горищі чужої хати та постійний пошук їжі, а значить – роботи. Допомогли знання, почерпнуті з книг, та набутий досвід у спільній роботі з батьком. На молодого Ярослава Ілліча звернув увагу директор Бюро технічної інвентаризації (БТІ) пан Вальцгорн і запропонував обдарованому молодому чоловікові цікаву роботу – кількісний і видовий облік зелених насаджень в Дрогобичі. Так, тоді дрогобицьке БТІ, окрім відомих нам сьогодні повноважень, займалося інвентаризацією дерев у місті та його окраїнах. Окрім цього, Ярослав Ольховий володів чудовим тембром голосу та відмінною дикцією. Тому успішно пройшов відбір серед бажаючих працювати диктором на дрогобицькому радіо. Але працював там недовго, як і не зміг жити в чужій хаті на Блонній: доноси і наклепи "добродіїв" унеможливили здійсненню мрій.

1956 рік. Ярослав разом з друзями вступає до Чернівецького технікуму на заочну форму навчання. Нездоланна любов до книг, до освіти зумовили його зразкове навчання, і через декілька років у руках чоловіка – диплом техніка-будівельника. Відтак до пенсії відпрацював у Дрогобицькому БТІ.

У житті Ярослава Ольхового – не лише поневіряння. Було прекрасне дитинство. Прийшло згодом і кохання. Своєю вродою, інтелігентністю і чарівним співучим голосом захопила його серце Дарія Бандрівська. Відома краянам вокалістка викладала у Дрогобицькому музучилищі. Саме з цією красунею й поєднав своє життя Ярослав Ілліч. О, які прекрасні почуття плекав Ярослав до цієї жінки усе своє подружнє життя! Кожен, хто читав складені поетом Ольховим вірші, дивується, що написані вони ним у 70-річному віці і присвячені саме його дружині.

- Ярославе Іллічу, дрогобичани пам’ятають Ваші активні, можна сказати, революційні дії ще до проголошення Незалежності України. Яке питання Вас тоді найбільше турбувало?

- Мене турбувало передусім церковне питання. Хотілося повернути храми з рук тодішньої радянської влади громадам Греко-католицької Церкви. Я весь час перебував у вирі подій, і не тільки в Дрогобичі, але й за його межами. Зокрема, був співорганізатором акції повернення церкви Святого Юра у Львові греко-католицькій громаді міста.

А в Дрогобичі… Пригадую, навіть довелося ночувати у церкві Святої Трійці. Відомо, що на той час православні церкви фактично належали владі, тобто були її інформаційним інструментом. Повинен додати, що керівником дрогобицької міліції на той час був Михайло Ваврин. Йому вище керівництво дало команду, м’яко кажучи, зупинити наші дії. Але він не вдався до таких ганебних кроків, і дрогобицька міліція виявилася толерантною до волі громади міста. Окрім церковного питання мене завжди хвилювало й мовне питання. Все, що міг – робив для того, щоб українська мова в Україні стала єдиною державною.

Минав час. Донька Ольхового Ірина жила окремо від батьків. Ярослав Ілліч доглядав за дружиною, що потерпала від цукрового діабету. Працював водночас науковим співробітником в історико-культурному заповіднику "Нагуєвичі". Його дослідження опубліковані у наукових журналах, місцевій періодиці. Про його бурхливу діяльність на початку 90-х років окремим рядком залишилася згадка лише у тритомнику "Дрогобиччина – земля Івана Франка". На жаль, три роки тому відійшла у вічність його вірна супутниця життя – дружина Дарія.

2010 рік. Яке життя сьогодні у Ярослава Ольхового? У четвер, 18 листопада Ярославу Іллічу виповнилося 86 років. Привітати ювіляра з Днем народження прийшли автор цих рядків та дослідник церковних пам’яток Дрогобиччини Сергій Матійко. Гнітюча картина постала перед нашими очима. Ярослав Ілліч Ольховий проживає у холодній, без обігріву квартирі сам. Сам зі своїми спогадами, переживаннями, неопублікованими рукописами. Ніхто цього дня не привітав громадського діяча, і навіть не згадав про нього. Не зміг пригостити Ярослав Ілліч гостей навіть чаєм – бо не має. А моє запитання про те, чим харчується, пан Ярослав просто проігнорував. Чомусь в цю мить згадалася його розповідь про те, як годували ув’язнених у таборі: малесенький, як бублик, шматочок хліба на день. Дехто подрібнював цей шматочок на крихти, висипав у велику склянку з водою і випивав, уявляючи, що таким чином споживає багато їжі…

У карих очах старенького Ярослава – сум. Через квартиру, в якій мешкає наш земляк, тривають неприязнь і суперечки в родині. Лиш про його серце і душу, мабуть, забули. Відтак Ярослав Ілліч припинив свою творчу і дослідницьку діяльність, майже не виходить з дому. А руки свої гріє… в рукавицях.

Запам’яталося мені останнє: розгублене обличчя сина садівника, що усміхається подарованим трояндам. А ще – його тремтливий голос: "Троянди, троянди… Живі? Справжні? Червоні троянди… мені їх ніколи не дарували".

Переглядів: 6243

Коментарі (13)
 
Адмін, дякую!
Повідомити адміна
Рейтинг: 2+ -4-
  
Франсуа, 16:39 20 листопада 2010 р.
 
– У 1944 році я вступив до лав дивізії "Галичина", де разом з німцями стримували натиск радянських військ. Пропустили дві литери СС "Галичина" Інтересно що то за "проводова рація" може телефон?
Повідомити адміна
Рейтинг: 3+ 0-
  
Gomosapiens, 19:01 20 листопада 2010 р.
 
досить вже поплічників фашистів вводити у ранг патріотів , робити іх янголами.речення про троянди розчулило ледь не до сліз.стосовно душі-нехай кається, може, Бог простить.
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -8-
  
лариса, 23:37 21 листопада 2010 р.
 
твоя рідня прийшла на кривавих комуняцьких штиках у Дрогобич...?
Повідомити адміна
Рейтинг: 2+ -1-
  
до лариски, 00:01 22 листопада 2010 р.
 
зачепило! добре.грубість поперла-це нормально.ментальність рабів, вічно під когось нахилитися:поляка, жида, москаля, німця, будь під кого.
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ -1-
  
лариса, 22:18 22 листопада 2010 р.
 
Українка у вас дуже тяжке захворювання - ***. На жаль медецина безсила. 
 
Цензура. Особисті образи.
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -2-
  
Gomosapiens, 01:16 23 листопада 2010 р.
 
...Щоб одразу було видно, хто є ху, скажу, що рагулі в моєму розумінні – це малоосвічені люди, з примітивним мисленням, далекі від моралі. Вони можуть ходити до церкви, проповідувати релігійні цінності, але за цим стоїть жадоба до збагачення, свята віра у вищість власної персони, приниження інших людей, відсутність почуття гумору й образа на тих, хто сказав про них криве слово. Рагулям характерне знущання над українською мовою, кострубатість і примітивізм у висловлюваннях, численні граматичні й стилістичні помилки... Анатолій ВЛАСЮК
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
Gomosapiens, 08:48 23 листопада 2010 р.
 
Ларисо, Ларисо, для того щоб зрозуміти людину потрібно хоча б раз поспілкуватись з нею, або хоча б ознайомитись з її творчістю !  
Давай поспілкуємось з Тобою, може не все так погано і не все ще втрачено. Я серйозно !
Повідомити адміна
Рейтинг: 3+ 0-
  
Спокійний, 22:22 26 листопада 2010 р.
 
Спокійний а як на рахунок 14. Waffen-Grenadier-Division der SS «Galizien»... тож завжди у моїх руках була тільки проводова рація.
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -3-
  
Gomosapiens, 10:12 27 листопада 2010 р.
 
До Gomosapiens:  
А на рахунок 14, потримай і ти це у своїх руках :)  
Може поможе
Повідомити адміна
Рейтинг: 2+ -1-
  
Спокійний, 16:46 04 грудня 2010 р.
 
Спокійний Напевно в Хатині ти тримав це у своїх руках? Тому і питаю може в 14. Waffen-Grenadier-Division der SS «Galizien» помагав по проводовій рації Ольховому бо бачу все знаеш ...для того щоб зрозуміти людину потрібно хоча б раз поспілкуватись з нею, або хоча б ознайомитись з її творчістю...
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -3-
  
Gomosapiens, 07:43 06 грудня 2010 р.
 
УТОЧНЕННЯ 
 
Ярослав Ольховий відповідав в основному за артилерійську рацію, з допомогою якою підтримувався радіозв'язок через ефір. Іноді доводилося пану Ярославу забезпечувати телефонний зв'язок (проводовий). 
Жителям незалежної України варто віддати належну шану нашим батькам, дідусям - патріотам, що відважно стримували натиск радянських окупантів. Слід також нагадати, що історії відомо багато фактів, коли війська різних країн тимчасово об'єднувалися, щоб отримати перемогу над супротивником - військом третьої держави. 
Сподіваюся, питання вичерпане?
Повідомити адміна
Рейтинг: 9+ 0-
  
Франсуа, 11:30 06 грудня 2010 р.
 
Франсуа Дякую за уточнення.Жителям незалежної України варто віддати належну шану нашим батькам, дідусям - патріотам, що відважно зламали хребет Nationalsozialismus.Питання вичерпане КРАПКА
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -7-
  
Gomosapiens, 16:12 06 грудня 2010 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)