Клятва Гіппократа – розвінчування міфу |
Роздуми | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) doctor | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
19.12.2010 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Щоденно з екранів телебачення, газетних та інтернет-сторінок ллється потік бруду в сторону лікарів. Бач, найбільші корупціонери в державі. Дійшло до того, що до лікарів немає найменшої поваги з боку населення. В очі одне, поза очі – лайка... Двері в кабінети ногами відкривають, і вже(!) вже(!) дай відповідь, дай довідку, проконсультуй...
Вони ж бо зайняті люди, всі тепер бізнесмени, а час – це гроші! І кожен не забуде нагадати про клятву Гіппократа! А хоч хтось її читав? Сьогодні прийшов додому і дістало, вже дістало. Хотів сказати і скажу (хоча довго терпів – прорвало...)! До цих пір не можу зрозуміти, чому після прийняття лікарем клятви Гіппократа на його шиї "затягується зашморг - стетоскоп", а на житті ставиться великий червоний хрест? Чи не так? А які асоціації у Вас викликає словосполучення "Клятва Гіппократа"? Чи не з'являються перед очима стрункі ряди ангелоподібних істот у білих халатах, які, не шкодуючи сил і часу, стоять на сторожі здоров'я людей? Не здавалося Вам, що ось-ось - і на очі навернуться сльози розчулення? Дивно, але античний лікар Гіппократ до клятви, названої його ім'ям, не має ніякого відношення. Її приписали знаменитому ескулапу давнини в пізніших виданнях його праць. Цікаво й те, що сучасна версія клятви дещо відрізняється від її середньовічного варіанту. Справа в тому, що в оригіналі існували деякі положення, які підкреслювали не стільки турботу про хворого, скільки захист інтересів самих лікарів. Суспільство завжди створювало міфи і вірило в ілюзії. "Велика медична енциклопедія" трактує феномен ілюзії як - "хибне, помилкове сприйняття реально існуючих у даний момент предметів і явищ". У житті ж все не так. Фальшиве і помилкове часто підноситься як догма. Одного разу створивши міф про "Клятву Гіппократа" суспільство надійно приховало першоджерело. І найцікавіше, що "суспільство" стало наполегливо підтримувати в соціумі ілюзорне уявлення про лікаря. Поступово сформували міф про образ безправного лікаря-безсрібника, чи то юродивого, чи то монаха-відлюдника, начисто позбавленого матеріальних і духовних потреб. При будь-якій спробі лікарів змінити своє становище в суспільстві "доброзичливе суспільство" стало посилатися на цю пріснопам'ятну клятву - "Поклялися? Терпіть!". А хто клявся? Я ні, і ще раз ні! А хто з сьогоднішніх лікарів давав "Клятву Гіппократа" в її первозданному вигляді? А хто з грізних і непримиренних громадських наглядачів її читав і взагалі знає, про що вона? І, врешті-решт, якщо ми живемо в суспільстві християнського (за незначним винятком) віросповідання - то при чому тут стародавні звичаї і клятви. При чому тут язичницькі боги, до того ж не головні, а другорядні? "Клятва", звичайно, грізне слово, але воно до нас прийшло з дохристиянських часів, безповоротно канучи в лету. Сьогодні для невіруючих є Закони, а християнину, напевно, достатньо і Заповідей? Якщо ми християни то в Євангелії чітко сказано: - "А Я кажу вам: не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо підніжок для ніг Його; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого; ні головою твоєю не клянись, бо не можеш жодної волосини зробити білим або чорним. Але нехай буде слово ваше: так, так, ні, немає, а що зверх цього, те від лукавого" (Мт. 5,33-37). Отже лікареві-християнину клятва не потрібна, в силу того, що християнське вчення набагато вище і моральніше, ніж будь-яка язичницька клятва. Так в чому ж причина разючої життєстійкості міфу про клятву Гіппократа? Далі я наведу повний текст клятви ... Звернімося до історії. Так звана "клятва Гіппократа" зовсім не належить Гіппократу. Коли Гіппократ помер у 377 році до Різдва Христового (за іншими відомостями у 356 році), такої клятви не було й близько. Як і багато іншого, йому приписали цю клятву в пізніших компіляціях його праць. Насправді ж "твори Гіппократа" являють собою конгломерат з творів різних авторів, і виділити з них справжнього Гіппократа практично неможливо. З 72 приписуваних Гіппократу творів, Гален визнавав за справжні - 11, Галлер - 18, а Ковнер тільки 8. Решта робіт, очевидно, належали його синам, лікарям Фессалії і Дракону, і зятю Полібію (В. І. Руднєв, 1998). Найбільш поширена сьогодні версія клятви, так звана Лікарська заповідь, опублікована в 1848 році в Женеві, опускає великі шматки вихідного тексту (чи текстів). "Клянуся Аполоном-лікарем, Асклепієм, Гігеєю і Панацеєю і всіма богами і богинями, беручи їх в свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і моєго розуміння наступну присягу і письмове зобов'язання: вважати навчившого мене лікарському мистецтву нарівні з моїми батьками, ділитися з ним своїми статками та, в разі потреби, допомагати йому в його потребах, його нащадків вважати своїми братами, і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчити, викладати їм безоплатно і без будь-якого договору, настанови, усні уроки і все інше в навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я направлю режим хворих до їхньої вигоди згідно з моїми силами і моїм розумінням, утримуючись від спричинення всякої шкоди і несправедливості, я не дам нікому просимого у мене смертельного засобу і не покажу шляху для подібного задуму, точно також я не вручу ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. У який би дім я не увійшов, я увійду туди для користі хворого, будучи далекий від усього навмисного, несправедливого і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами. Щоб при лікуванні, а також і без лікування, я не побачив або не почув відносно життя людського з того, що не слід коли-небудь розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі таємницею. Мені, непорушно виконуючому клятву, нехай буде дано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей на вічні часи. Порушнику нехай буде зворотне цьому". То і про що ж говорить "Клятва Гіппократа"? Та зовсім не про те, щоб - "... світячи іншим, згоріти самому і перетворитися на огарок". Ще раз перечитайте "Клятву". І погодьтеся, що навіть у цьому "причесаному" тексті, мова йде тільки про зобов'язання перед вчителями, колегами та учнями, про гарантії неспричинення шкоди, про негативне ставлення до евтаназії, абортів, про відмову медичних працівників від інтимних зв'язків з пацієнтами, про лікарську таємницю. Ніде не написано, що лікар повинен лікувати безкоштовно і безсловесно терпіти наплювацьке ставлення суспільства до себе. Наприклад, у Стародавній Греції, громадянином якої і був Гіппократ, основна маса лікарів безбідно жила за рахунок гонорарів, одержуваних від пацієнтів. Їхню працю оплачували високо (краще, наприклад, ніж працю архітекторів). Хоча і лікарям не була чужою благодійність. Той же Гіппократ у своїх "Настановах" радить своєму учневі, коли справа йде про гонорар, диференційовано підходити до різних пацієнтів: "І я раджу, щоб ти не дуже негуманно вів себе, але щоб звертав увагу і на велику кількість засобів (у хворого) і на їх нестачу, а іноді лікував би і даром, вважаючи вдячну пам'ять вище хвилинної слави ". Зауважимо, що задарма Гіппократ радить лікувати іноді. Що це? Спроба вирішити одвічну дилему про те, що, з одного боку, праця лікаря (як і всяка інша суспільно-корисна праця) повинна бути справедливо оплачена, а з іншого - гуманна природа медичної професії передбачає надання допомоги незаможним співгромадянам без оплати? Можливо, Гіппократ вже розумів важливість доброчинності для реклами? Так, в тих же "Настановах" він радить своєму учневі: "Якщо ти поведеш спочатку справу про винагороду, то, звичайно, наведеш хворого на думку, що, якщо не буде зроблено договору, ти залишиш його або будеш недбало ставитися до нього і не даси йому в даний момент ради. Про встановлення винагороди не слід піклуватися, так як ми вважаємо, що звертати на це увагу шкідливо для хворого, особливо при гострому захворюванні - швидкість хвороби, що не дає випадку до зволікання, змушує хорошого лікаря шукати не вигоди, а скоріше придбання слави. Краще дорікати врятованим, ніж наперед оббирати хворих в небезпеці ". Значить, невдячність врятованих по відношенню до лікаря заслуговує докору навіть з точки зору Гіппократа? Так про що все ж таки "Клятва Гіппократа"? Давайте оцінимо результати невеликого логічного аналізу тексту клятви, проведеного С. Василевським (2002). На першому місці знаходиться система відносин "учитель - учні" - 69 слів, тобто 27,6% від загальної кількості слів. На другому місці - власне обіцянки лікаря лікувати людей - 34 слова, або 13,6% слів. (У два рази менше, ніж "вчитель - учні "!!!). На третьому місці - збереження лікарської таємниці - 33 слова, або 12,8%. На четвертому місці - блага при дотриманні клятви і прокляття для порушників клятви - 31 слово - 12,4%. На п'ятому місці - моральне обличчя лікаря, якому присвячено 30 слів - 12%. На шостому місці - еллінські боги, яким відведено 29 слів - 11,6%. І, нарешті, на останньому, сьомому місці, розташований принцип неучасті у абортах та евтаназії, якому відведено 25 слів, тобто 10% від загальної кількості слів клятви Гіппократа. Так про що ж "Клятва"? Можливо, настав час припинити докоряти лікарям з приводу (а часто і без приводу) - "Поклялися? Терпіть !!!". Можливо, настав час розвіяти брехливі міфи? Головним принципом етики Гіппократа завжди вважали "non nocere" - не нашкодь. А чи дотримувався його Гіппократ? По-перше, кого лікувати? Ось витяг з Лікарської заповіді, прилизаної та опублікованої в 1848 році в Женеві - "Моє найперше завдання - відновити і зберегти здоров'я моїх пацієнтів". Однак, в первісній версії "Клятви" міститься наступне продовження цієї фрази, по "неясній причині" опущене женевськими видавцями, - "... проте не всіх, але лише здатних заплатити за своє одужання ...". Менш широко відоме, ніж Клятва, повчання Гіппократа своїм учням: "Не лікуй безкоштовно, бо той, хто лікується безкоштовно, перестає цінувати своє здоров'я, а той хто лікує безкоштовно, перестає цінувати результати своєї праці". "Нехай буде вигнаний з нашої корпорації той, хто лікує безкоштовно". Більше того, в лікарській практиці самого Гіппократа були, принаймні, два випадки, коли він порушив "свою" клятву. У 380 році до н.е. якийсь Акрахерсіт почав лікуватися в нього від отруєння харчовою отрутою. Надавши хворому невідкладну допомогу, доктор насамперед поцікавився у родичів Акрахерсіта, чи здатні вони заплатити за одужання хворого. Почувши негативну відповідь, він запропонував ...- "дати бідоласі отрути, щоб той довго не мучився", на що родичі й погодилися. Що недоробила харчова отрута, то завершила отрута Гіппократа. (А як щодо "не нашкодь" і неучасті в евтаназії?). За два роки до своєї смерті Гіппократ взявся лікувати якогось Цезаря Светонського, який страждав від підвищеного тиску. Коли виявилося, що Цезар не в змозі заплатити за весь курс лікування травами, Гіппократ передав його на руки родичів не тільки не вилікувавши, але і повідомивши їм невірний діагноз, мовляв, хворий просто страждає мігренню, нічого страшного. Введені в явну оману родичі не вважали за потрібне звернутися до іншого лікаря, і незабаром 54-літній воїн помер під час чергового кризу. По-друге, Гіппократ терпіти не міг конкуренції, вважав, що чим менше буде лікарів, тим вищі будуть заробітки. Ось Вам доказ - "... настанови, усні уроки і все інше в навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов'язаним зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому". Не дуже людяно, правда? І нарешті, останнє. У деяких старовинних версіях "Клятви Гіппократа" згадується, що лікар повинен безкоштовно надавати допомогу колегам та їхнім сім'ям і зобов'язаний не надавати допомогу бідним людям, щоб всі не потягнулися до безкоштовної медицини і не зламали лікарський бізнес. Чому ж настільки стійкий міф про "Клятву Гіппократа"? Образ "лікаря-безсрібника" надзвичайно вигідна пропагандистська знахідка. Цим способом у свідомість соціуму наполегливо закладалася і закладається думка, що, лікар зобов'язаний бути жебраком. Сьогодні повна відсутність медичного права підмінена кустарно-спрацьованими "морально-етичними принципами", аморальними по відношенню до лікаря. У підсумку за "розвал суспільства" сьогодні знову відповідальними призначені "наскрізь корумповані" працівники медицини. Суспільство сьогодні начисто забуло, і ніяк не бажає пригадати, що праця лікаря чогось варта, що реалізація декларованого в Конституції права громадян на охорону здоров'я має ґрунтуватися не тільки на професійних обов'язках, але й на об'єктивних можливостях лікарів його забезпечувати. Суспільство не бажає зрозуміти, що лікарі також є громадянами суспільства, громадянами, які повинні володіти своїми обґрунтованими і захищеними законом правами. І, в першу чергу, правом задоволення результатами своєї праці власних матеріальних і духовних потреб. Присяга лікаря України (з 1991року). Дістаючи високе звання лікаря i приступаючи до лікарської діяльності, я урочисто присягаю: - всі знання i сили віддати охороні й поліпшенню здоров'я людини, лікуванню i запобіганню захворювань, сумлінно працювати там, де цього вимагають інтереси суспільства; - бути завжди готовим надати медичну допомогу, уважно i дбайливо ставитися до хворого, зберігати лікарську таємницю; - постiйно вдосконалювати свої медичнi знання i лiкарську майстернiсть, сприяти своєю працею розвитковi медичної науки i практики; - звертатися, коли цього вимагають iнтереси хворого, за порадою до товаришів по професiї i самому нiколи не вiдмовляти їм у порадi та допомозi; - берегти i розвивати благороднi традицiї вiтчизняної медицини, в усiх своїх дiях керуватися принципами людської моралi, завжди пам'ятати про високе покликання лiкаря, про вiдповiдальнiсть перед Народом i Державою. Способом свого життя підтверджувати поради, які буду давати іншим. Вiрнiсть цiй присязi клянусь пронести через усе своє життя. Переглядів: 26159
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)