 У якому розпачі повинна бути самодостатня жінка, щоб шукати порад і підтримки у ЗМІ? Незнайома мені дама спокійним голосом у телефонній розмові запропонувала зустріч. Що таке незвичайне хоче розповісти незнайомка журналісту "Дрогобич Інфо"? Я плутався у здогадах, припущеннях, різних версіях. Про дрогобицьку владу? А може, про якісь таємні багатомільйонні оборудки когось з чинуш? Що?
Розбурхані уявою думки були розвіяні наступного дня. Її манери, голос, постава, жіноча краса, зовнішність і притаманна досвідченому керівникові емоційна стриманість з першої хвилини розмови свідчили про те, що переді мною – бізнес-леді. Здавалося, що слухаю переказ сюжету вже знайомої життєвої кінодрами "дежа вю", назву якої так і не зумів згадати.
Наталя жила сама з дочкою у рідному Харкові. Робота, будні, свої маленькі клопоти і радощі – все те, що є у кожної розлученої жінки. До роботи ставилася сумлінно і наполегливо, тож з часом вдалося зробити кар’єру. Кар’єра – це не лише гарні прибутки, але й налагодження знайомств з різними бізнес-структурами, посадовими особами, набуття досвіду і нових друзів. Висока статна дама привернула увагу дрогобичанина Володимира, який працював на той час у її рідному місті. Згодом чоловік почав упадати за заможною жінкою, зізнаватися у чистих почуттях і пропонувати райське спільне життя. Як розповіла Наталя, вона спочатку відмовляла залицянням чоловіка, бо він не подобався їй. Зрештою, навіщо їй зайві проблеми, якщо вона має у рідному Харкові свій дім, донечку, гроші, міцне здоров’я, друзів, гарну роботу – хіба ще щось треба для цілковитого щастя? Але згодом кохання прийшло у її серце – Володимир досяг свого...
Минуло з того часу 12 років. Шлюбних стосунків вони досі документально не оформили, хоча жили однією родиною. Заради коханого Наталя ще тоді переїхала жити у далеке і чуже маленьке місто – Дрогобич. Знайомства і зв’язки з "потрібними людьми" у Харкові і Донецьку дозволили їй започаткувати прибутковий бізнес у райцентрі. Все – заради щасливого спільного життя єдиною родиною. О, як вона його кохала, вірила, обожнювала! Навіть не віриться, що раніше давала відкоша його залицянням. І довіряла... Житло і засноване нею ж підприємство оформила на чоловіка. Але згодом, як це буває в багатьох сім’ях, трапляються іноді непорозуміння. Були й скандали. А одного разу Володимир довів її до такого душевного стану, що молода жінка вирішила вдатися до суїциду. Проте якось обійшлося. Перетерпіла, знесла, витримала. Адже любов – сліпа, тож перемогла внутрішні образи.
Можливо розкіш, чи цілковита довіра нешлюбному чоловікові, чи заздрість інших людей, або ж все це разом зіграли з Наталею злий жарт. Чоловік раптом став відчуженим. Чужим. "Знайшов коханку?" – запитав я пані Наталію. – "О, вже не раз бачила його з різними дівицями. Все стерпіла. Але що насправді відбулося – не знаю", - відповіла вона.
Вранці 29 жовтня сталося щось жахливе: чоловік на території їхнього ж підприємства кулаком наніс удар в обличчя дружини, що теж працювала там; почав ображати і погрожувати "вб’ю!". От де потрібна чоловіча сила(?!). У голові запаморочилося. А Володимир продовжував кричати і погрожувати. Ледь оговтавшись, жінка звернулася в міліцію. Цього ж дня її було скеровано на проведення судмедекспертизи. Побачивши критичний стан жінки, судмедексперт негайно скерував потерпілу в нейрохірургічне відділення Дрогобицької лікарні.
І ось тут, панове, починається найцікавіше. Весь цей ланцюг звернень після нанесення тілесного ушкодження жінка переміщалася містом не каретою Швидкої допомоги, а шляхом наймання за власний кошт радіо-таксі. Йти пішки вона не могла – паморочилося в голові, наявним був струс мозку. Ще "цікавіше" на молоду жінку очікувало у наступні дні, коли вона була госпіталізована.
Отже, 29 жовтня близько 11.30 години дня жінка звертається з заявою про побиття в міліцію і потрапляє в лікарню; 3 листопада (через 5 повних днів) до неї в палату навідується дільничний інспектор міліції, що бере у неї письмове пояснення про цей випадок. 18 листопада звичайним листом Наталя отримує відповідь з міського відділу міліції, де документом, датованим 8 листопада, її повідомляють, що, цитую, "у порушенні кримінальної справи...відмовлено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України із-за відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 296 (хуліганство) КК України. Громадянину В. було оголошено офіційне попередження про неприпустимість вчинення антигромадської поведінки". І це – все? Тобто діагноз "закрита черепно-мозкова травма, струс мозку, забій нижньої щелепи, виражений астено-вегетативний синдром" для жінок-директорів приватних підприємств – цілком буденна річ?
У листі також був й інший документ - Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи, датована 30 жовтня.
Тож з чим сьогодні звертається пані Наталія до редакції "Дрогобич Інфо"?
- Я хочу від вас одного: щоб ви розповіли, як сьогодні можуть легко, безкарно і брутально власники (підприємства, будинку – Ф.) викинути людину на вулицю, – каже жінка. – Виявляється, якщо не володію знаннями з юриспруденції, а також, згідно діючого законодавства України, я нині – безправна, тобто не можу довести, що переважну кількість грошей і зусиль, вкладених у започаткування і розвиток бізнесу – мої кошти. На вулиці – зима. Я в Дрогобичі провела 12 років своєї молодості. Куди мені тепер податися жити? Повернутися у рідний Харків? З чого тепер там починати? Володимир написав мені розписку в тому, що віддасть належні мені від спільного бізнесу гроші... аж через один рік. А як бути моїй дочці, що працевлаштувалася тут, має своїх друзів, а Дрогобич став для неї рідним?..
Я не зазначаю прізвища Володимира і Наталії з деяких етичних міркувань. Шкода жінки, що перебуває нині у депресії, налякана агресією того, заради кого пожертвувала здоров’ям, успішною кар’єрою у рідному Харкові, грішми, молодими роками. Беззахисна, зі зламаною долею, чужа? Во ім’я чого?
Як легко це – образити слабшого. Чоловік побив і зацькував жінку. Можливо, жалкує. А може, і ні. Чи плекав до неї почуття, чи може домагання 12 років тому були обманом? Та попри все чи усвідомлює, що своїм вчинком не переміг, з точки зору езотерики перебуває у великому програші?
Сподіваюся, що ця стаття стане уроком для багатьох. Для Наталії ця публікація повинна стати моральним гарантом того, що пан Володимир схаменеться і припинить надалі погрожувати їй чи виявляти будь-які інші форми морального і фізичного насилля. Пропоную також відгукнутися відповідним організаціям Дрогобича, Львова чи міжнародним інституціям, що покликані надавати жінкам (як і чоловікам) у подібних випадках правову, матеріальну, реабілітаційну і соціально-психологічну допомогу.
Кажуть: "чужа сім’я – темний ліс, не варто втручатися". З цим можна погодитися, якщо в такій сім’ї панує любов, взаємоповага, злагода і достаток. Однак якщо родина зруйнована, і людина залишається самотньою та покинутою напризволяще, то суспільство, на жаль, надалі зберігає цілковиту байдужість.
Переглядів: 7379
|
