Юлію Фариму нагородив Бог щастям довголіття

 Надрукувати
Новини Стебника
Написав(ла) Вікторія Лишик   
07.05.2011
Юлія Фарима Попри усі життєві випробування, які судилися перенести найстаршій нині мешканці Стебника Юлії Фаримі, на свою сотню літ вона виглядає просто чудово! Мабуть, тому що генерація наших предків була значно міцнішою та витривалішою за "геномодифікованість" сьогоднішнього покоління. Дай Боже, щоб і надалі бабуся залишалася такою ж життєрадісною, повною енергії та бадьорості, як сьогодні.

(натисніть на фото для перегляду, всього 2 фото)

Фото 2.

"...Мої роки – моє багатство"
Як співає відомий широкому загалу Вахтанг Кікабідзе, "мої роки – моє багатство". Багатство п. Юлії – це її сім'я: син Мирослав (на жаль донька Віра вже покійна), чотири онуки, семеро правнуків і одна праправнучка (трьохрічна Вірунька).

Мешкає Юлія Іллівна у власній оселі, на вул. М. Заньковецької, яку будували разом з чоловіком (нині покійним) п. Михайлом. Сьогодні тут проживають її син Мирослав та невістка Лідія. Мало не щодня навідують бабусю ціла "орава" правнуків – 15-річна Ліда, 6-річний Славко, 13-річний Михайлик (якого назвали в честь дідуся, оскільки народився з ним в один день – десятого листопада) та 6-річна Софійка. Діти бабуситних онуків Ігоря та Олега (дітей п. Лідії та п. Мирослава). Діти Любомира та Лілії (онуків покійної доньки п. Віри), на жаль, не так часто навідуються, оскільки проживають далеченько. Правнуки Петрусь та Ольга (діти онука Любомира ) навчались у в Києві, де і залишилися працювати. Онука Лілія виїхала на роботув в Росію (у Підмосков'я).

Перше враження від знайомства
Тиха ошатна вуличка на Паньській Горі, справжня домашність оселі та добродушні господарі – моє перше враження від знайомства з бабусею. Вишивки, обруси – все в українському стилі. Та й бабуся, слава Богу, нівроку, моторна. Сама ще спроможна ходити по хаті.

– Декілька днів поспіль навіть виходила на вулицю, по-господарськи оглядала своє обійстя. - Пригадує син Мирослав.

Невістка Лідія пригадує, що п.Юлія завжди була життєрадісною, цікавилася сьогоденням, навіть колишнього Президента Віктора Ющенка та прем'єр-міністра Юлію Тимошенко завжди впізнавала в теленовинах.

Справною була куховаркою

- Усім допомагала мудрими порадами. І була справною куховаркою. Раніше бабуся проживала у покійної доньки Віри. Але ж як смачно варила ! Доводилося і на дві сім'ї. Нам усе було ніколи, завше на роботі. А вона і зварить, і онуків догляне. А які смачні варила вареники (онуки, а потім і правнуки навіть брали з собою в дорогу, коли були студентами), які пампушки пекла, пасочки, солодощі... Який варила підбиваний та польський борщ! Пальчики оближеш!- пригадує п. Лідія. - Хоча прожила таке нелегке життя, - додала з сумом.

Попри усі життєві негаразди залишилася життєрадісною та моторною
- Коли була молодою – ще дітьми померли дві доньки,- продовжив розповідь п. Мирослав. - Мама дуже переживала їх втрату. Майже три роки лікувала нервовий розлад у обласній лікарні Львова. Я тоді ходив ще до школи (навчався в ЗОШ№11). Наша сім'я раніше мешкала на вул. 17 вересня, поблизу нової котельні. Сестра Віра заміняла мені маму: куховарила, прала, поралася по господарству. Дуже допомагали дідусь та бабуся (батькові родичі), яких я слабо пам'ятаю. Малий ще був.

Батько мій спочатку працював на колії бригадиром, згодом млинарем на калійному заводі. Але молов не муку (сміється), а кайніт (калієво-магнієву руду), який дуже осідає на легені. Робота дуже небезпечна для здоров’я. Мабуть через те і захворів на білокрів’я і у 1967 році помер у віці 62-х років.

Але за життя ще встиг погодити у вищих інстанціях план на будівництво будинку на вул. Заньковецькій, оскільки з нашого дому нас виселили. Розбудовували комунізм (сміється). Влада запропонувала два варіанти: дати нам квартиру, або виділити ділянку для будівництва власного дому. Мої батьки вибрали другий варіант. Через важку хворобу батько не міг закінчити будову, встиг лише збудувати врем’янку. Мама змушена була закінчувати будівництво власними силами: "вибивати" у керівництва заводу будматеріали. Багато допомогли і дідусь з бабусею (батькові родичі), які дуже любили маму. Бо була роботящою і моторною. І, попри усі життєві випробування, залишилася життєрадісною, повною сиил та енергії

"... Скоріш за все, мамині молитви вберегли мене..."
- В ті бурхливі часи я служив у армії. Спочатку проходили "учебку" в Чернівцях, згодом нас "перекинули" у Закарпаття (в районі Берегова), де з нас було сформовано полк, який вивезли в Монголію. Наприкінці 60-х років між СРСР були незначні сутички з Китаєм. Доля закинула нас на монгольські полігони (спочатку жили в палатках, потім – у казармах). Вищестоячі військові чини називали нас смертниками. Оскільки китайські військові вихвалялися монгольським жителям вчинити м’ясорубку – спочатку проїхатися по радянських військах танками, а згодом впень вирізати місцеве населення. Усе це мало статися в той день, коли в Москві на Красній Площі мав прохоходити війсковий парад. А шанси були нерівні: один полк нашої піхоти проти п’ятьох китайських...

Багато моїх товаришів описували про це жахіття батькам. Я цього не робив, бо знав, що мама й так пережила стільки лиха. Коли мене мали забирати в армію, напередодні Пасхальних празників, у мами в печі згоріла перша пасха. Вперше в житті! Мабуть, мама вже тоді передчувала щось небобре. І гаряче за мене молилася, бо була і є дуже богомольною. І таки ніщо інше, як її щирі молитви до Бога врятували нам усім життя.

Я потрапив у тридцятку перших смертників, яких, озброївши раціями кинули на вишки в дозір, аби ми перші зустріли удар ворога. Командир дивізії з Уланбатора наголошував: "Ребята, продержитесь только пять суток. И вам прибудет подкрепление!".

Але китайські війська не наступали. Мабуть через сильні морози. Бо навіть рації не хотіли працювати. За бойові заслуги мені дали відпустку. А в матері краялося серце за мене. Мало не щодня вона ходила в церкву і молилася за моє благополучне повернення.

Юлія Іллівна була донькою стебницького війта
Я поцікавилася, чи походила бабуся з заможної родини? Виявляється, що ні. Юлія Іллівна була донькою стебницького війта. Походила з батодітної сім’ї, де крім неї ще було восьмеро дітей. П. Юлія була передостанньою. Поля, як розповівє п. Мирослав, було достатньо. Та мусіли тяжко гарувати. Окрім того, старший брат був каліка і треба було ще й за нього подбати.

Так у тяжкій праці пройшли найкращі роки молодої жінки. - - Через тоту господарку, - пригадав слова мами Мирослав Михайлович, - вийшла заміж аж у 27 років. Дуже пізно, як на той час. За щоденними клопотами батькам було ніколи займатися дітьми. А батькові треба було думати й за обов’язки війта. Бо думав за добробут людей, а не за власну кишеню, як теперішня влада, закінчив розповідь п. Мирослав.

Ніколи не мордувала себе дієтами, але завжди дотримувалася строгого посту
До нашого приходу бабуся попоїла, прийняла ліки і міцно спала, навіть не маючи гадки, що про неї стільки говорять. Коли її розбудили й одягли, виглядала трохи розгубленою. І як не переконували стареньку, вона чомусь вирішила, що я – з Верховної Ради і вона мене бачила по телевізору. Тому просили мене передати тотим, "на горі": "най ся тоті пани з партій межи собою не чублять, бо то ся всьо відбиває на господарці України, а нарід – бідує!".

- Невже за таких тяжких умов можна так гарно виглядати на свої роки? - запитала я. - Можливо є якісь особливі рецепти?

- Як бачите, можна, – засміялися господарі.

- Мати ніколи не мордувала себе дієтами, але завжди дотримувалася строгого посту. Через життєві випробування часто хворіла, проходила кур лікування і у бальнеологічному відділенні дрогобицької лікарні. Але завжди пила відвар з кропиви. Додавала її сиру до супів, салатів. І їй, і сім’ї. Це йшло на користь. А головне – ніколи не байдикувала! – Пригадав Мирослав Михайлович.

Винагородив Господь Юлію Іллівну щастям довголіття. Хоча старенька вважає по-іншому: покарав за гріхи, бо вже усіх її однолітків, як стверджує п. Юлія, забрав Бог до себе. Усіх її братів і сестер, і її улюблених донечок.

Та попри усі тяжкі життєві випробування, які випали на її долю, нехай завжди перебуває з нею та з її родиною ласка та милість Всевишнього.

Переглядів: 3732

Коментарі (1)
 
Чудова стаття! Дай, Боже, здоров'я пані Юлії та ще щасливих років у дружній родині!
Повідомити адміна
Рейтинг: 4+ 0-
  
Франсуа, 11:25 07 травня 2011 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)