Старість – не радість. Це вже починає розуміти кожен, кому перевалило за шістдесят, втомлюються ноги, а ходиш містом пішки. Так воно навіть краще, для здоров’я корисніше. Ось йдеш тротуаром, і не помічаєш, що дрогобицькі дороги для наших машин шкідливі, як самогонка для сусіда Свирида. Не розумію, і чого ті шофери нарікають на ті дороги? Ями на дорозі – це навіть добре. Бо чого то гасати мов кулі по тих дорогах?
(натисніть на фото для перегляду, всього 5 фото)
Фото 2,
фото 3,
фото 4,
фото 5.
Всіх їжачків на дрогобицьких дорогах подусили, а людям деколи цю дорогу перейти лячно. Летить, бува, якийсь крутелик, мов навіжений, і чхати хотів на ті зебри-переходи. Тому краще, так собі гадаю, ходити пішки дрогобицькими тротуарами. То нічого, що вони ще більше роздовбані, ніж тоті дороги, і калюжі на них – по коліна, але в суху погоду чи в зимову слизьку пору всього цього не помітно.
Дзвонить вчора мені сват, і просить прийти допомогти йому. Він ремонт хати затіяв. Заодно, - мовить, - купи по дорозі рулон толі. Взяв я, люди добрі, візочок, купив в магазині той рулон, та й везу неквапом тротуаром по вул. Сагайдачного. Та коли наблизився до гуртожитку, в якому там різні фірми і партії поробили свої контори, то опинився у великій скруті: тротуар широкий, а пройти-проїхати з візочком в руках – зась. Понаставляли пани свої круті тачки на тротуарі так, що й кіт не проскочить.
Стою, закурив люльку, та й думаю, як далі їхати: чи верхом по тих машинах, чи чекати до вечора, поки крутелики позабирають свої лексуси. Уздрів мою цікаву ситуацію таксист, та й радить дзвонити в міліцію. Ага, – думаю собі, – з мене той вуйко підсмішковується. Постояв ото трохи, та й пішов, як то кажуть, на ва-банк: поїхав своєю двоколісною крутою тачкою по зустрічній смузі дороги. Мало під колеса іншого авто не потрапив; якийсь шофер за кермом посигналив і скрутив страшну гримасу на мене.
Слава Всевишньому, якось обійшлося. З переляку потім перейшов дорогу на другий бік. Але на тому пригода не скінчилася. Вже коли наблизився до вулиці Самбірської, то в кінці вулиці – та сама історія. Вай-вей, я дуже знервувався. Від того всього, скажу, розізлився моцно на тих всіх крутеликів, і скажу вам, що нема чого сварити дрогобицьку владу. Їй дякувати треба за те, що дороги в ямах. Так тим шоферюгам і треба! Нехай ламають свої колеса на наших дорогах. Відхочеться далі їздити – і повітря чистішим стане, і для ніг корисніше. Он, в Японії рикші людей возять. То нехай і в Дрогобичі таке само буде.
Тільки таке подумав, як на мої очі саме такий дрогобицький рикша на вулиці Самбірській і потрапив. Добре, що мав з собою той мобільник з камерою – все зазнимкував, і вам покажу.
Все, скурив люльку, йду зі сватом пиво пити. Спекотно!
Переглядів: 6025
|