Шановний Олексію Васильовичу. Нещодавно до мене звернулася група робітників "Долотного заводу". З проханням втрутитися. При цьому, вони просили втрутитися не тільки мене, як журналіста, а й нашу організацію "Дрогобицький козацький курінь ім. Івана Богуна УК". Те, що вони мені розказали, це - жахіття. Але мене сповнили оптимізмом їхні тверезомислячі висновки з того всього безчинства, яке у нас, в Україні, сьогодні чиниться.
Отже:
Зі слів тих робітників - на Долотному заводі масово ріжуть у металобрухт цілком справні та дієздатні станки та різне устаткування. Знищуючи, таким чином, сам завод. Закриваються цехи.
- Тимофію, - говорили вони, - раніше в СРСР були всього два заводи такого профілю: в м. Дрогобичі та в м. Куйбишеві (Росія). Тепер у Дрогобичі нищиться долотний завод, натомість у Росії, крім долотного заводу в Куйбишеві, відкриваються (чи вже й працюють) ще два заводи такого профілю: в м. Білгороді та на Уралі.
Звідси й висновок: росіяни скуповують у нас за безцінь підприємства та свідомо їх знищують. Щоби привести Промисловість України до повного упадку. І зробити її повністю залежною від Російської промисловості. Тобто - від власне Росії.
Щоби таким чином також "викачати" з України Інтелектуальний Потенціал та Кваліфікованих Працівників. Бо куди ж Людям подітися? Позбавлені роботи в Україні, вони змушені їхати до тієї ж Росії на заробітки. Одні приймають Російське Громадянство, інші ж- працюють як, так звані, "Гастарбайтери".
А той мізер, як нові власники затратили на купівлю підприємства, вони "відіб’ють", продавши його устаткування в металобрухт.
- Бо якщо вдуматися, - говорили ті робітники, - то куди подівся потужний колись промисловий потенціал міста Дрогобича!?
Де підприємство "Галол", яке виробляло найкращу в СРСР фарбу?
Де, колись потужний, Машинобудівний завод!?
Де підприємство "Побутова хімія"!?
Де Дрогобицький ДОК"!? (ліс без перероблювання прямим ходом іде за кордон).
Де завод "Граніт"?
Де цегельний завод по вул. Війтівська Гора?
Де тарний завод?
Де потужний "Дослідний завод"!? (який "наклав головою" зовсім нещодавно).
Лічити - не перелічити.
Бо так сьогодні виглядають всі підприємства в м. Дрогобичі. Якщо підприємство ще й не знищене дощенту, то доведене до такого стану, що вже "дихає на ладан".
А де сьогодні працівники тих підприємств?
Хто в Іспанії, хто в Італії, хто в тій же ж Росії.
І їхні слова, на мою думку, мають всі підстави.
-Хлопці, прийдіть до нас, подивіться, що у нас твориться і допоможіть нам! Це ж- наша, загальноукраїнська справа!- просили вони.
– Бо Біда робиться. А насувається ще гірша. І вже несила на те все дивитися і те все терпіти.
Мені дуже подобався хід їхньої думки, але я запитав їх:
- А що ж ви самі, колектив заводу, нічого не робите? Не влаштуєте потужний захід протесту? Адже, над Долотним заводом, вперше на Дрогобиччині (22-го червня 1989-го року), замайорів наш Жовтоблакитний Прапор!? Тоді колектив вашого заводу став у авангарді подій, які передували Нашому Державотворенню!?
-Було, Тимофію, було. Піднімали ми і той прапор і інші. І не боялися тоді протестувати, а йшли відкрито на небезпеку. І добивалися свого.
Я відповів їм на те:
- Що ж я можу вам порадити?
- Якщо вже несила терпіти, то піднімайте знову наш Національний прапор і протестуйте відкрито знову. Вже проти Іншого Лиха.
- Якщо ж ще маєте сили терпіти, то терпіть. Допоки вас всіх не поскорочують та не повиганяють на вулицю. Тоді вже аж будете задоволені, як будете їздити вахтовим методом на роботу до м. Куйбишева, до м. Білгорода чи на Урал.
Попри всю трагічність теми нашої розмови, я ще раз отримав змогу переконатися, що Український Народ, шановний Олексію Васильовичу, вже доволі прозрів і тверезо оцінює становище в м. Дрогобичі, зокрема, та в Україні загалом.
А звернувся я особисто до Вас, бо ті люди називали Основним Винуватцем того становища, яке на даний час склалося в м. Дрогобичі, - власне Вас. Але це- тема іншої розмови.
Я глибоко впевнений, що вже не довго залишилося Відвертим Негідникам, Грабіжникам з Великої Дороги, грабувати та принижувати Український Народ.
Як співали колись більшовики (текст Інтернаціоналу Ви повинні пам’ятати добре): "Час Розплати настає!"
Слава Україні! Героям слава!
Переглядів: 6939
|