 Різні міста і в кожному живуть різні люди, що вирізняються: звичками, розмовами, своїми проблемами, стилем, ментальністю, навіть поглядом на життя. Ще в ХІХ ст. Франчішек Сярчинський про дрогобичан в описі міста писав: "Довколишній люд є вродливий, сильний і міцний. Дівки вбираються гарно, прикрашають голови вінками з квітів, які для того в своїх садах пильно стараються мати".
Вище зазначене питання у своїй сутті складне. Легше нам відповісти на те, хто такі українці, чи європейці. Опитування теж не дає однозначних результатів. Часто в пресі, в офіціозі лунає і читаємо: краяни, жителі Дрогобича, мешканці Франкового краю, міська (територіальна) громада, дещо рідше земляки, співвітчизники. Та багато цих звернень є частим парадом в період політичних баталій, де слово "дрогобичани" є не частим гостем. Чи може така ситуація склалася у зв’язку з тим, що війна знищила понад 90% мешканців міста. І саме краяни – жителі навколишніх сіл, стали новими творцями міського простору? Бува така дрібниця зі словом робить інший наголос та відтінок: бути мешканцем Дрогобича чи Львова (в якому було знищено 97% львів’ян) та дрогобичанином чи львів’янином є суттєвим, але без подальшої ксенофобії та антагонізму село-місто.
У 80% з-поміж слів: європеєць, українець, бойко, галичанин, дрогобичанин, житель Дрогобича визначає себе спершу, як українець, а далі часто коливається між словом європеєць і галичанин (це власні спостереження під час опитування від польської сторони). Невже ми втратили своє визначення як дрогобичани? Тому вирішили поцікавитися чи є щось притаманне тільки нам, чи ми просто "як інші"? Отож зробивши опитування отримали багато суб’єктивних думок, і з-поміж них ховається той портрет жителя міста. Отримали ми як позитивну, так і негативну характеристику: "справжній дрогобичанин гордиться своїм містом, де б він не був (Дарія, Чикаго, 49р.)", "великі самолюби, живуть за принципом "обдури когось, бо обдурять тебе, не мають своєї думки, але все рівно вони особливі" (Іван, Дрогобич, 23р.); "різниці між дрогобичанами і "доїжджаючими" мало помітна" (Сергій, Дрогобич, 19р.); "більш привітні, дисципліновані, мають ще якусь культура" (Роман, с. Рихтичі, 21р.); "особливі, виділяються патріотизмом і цікавістю до свого міста" (Надя, с.Дубляни, 23р.); "дрогобичани хворіють на одну хворобу - "пофігізм" і байдужість" (Іванка, Дрогобич, 24р.); "багато з дрогобичан, це гопніки" (Олег, Санкт-Петербург, 21р.); "мають у собі поєднання радикальних і водночас консервативних ідей, а самі дрогобичанки дуже ефектні кубіти" (Ірина, Івано-Франківськ, 21р.); "дрогобичанин – це людина, що несе дух Франка, і лише дехто має виражений патріотизм" (Марія, Дрогобич, 17р.); "їм притаманний чималий вміст "дурнів" на один квадратний метр" (Максим, Дрогобич, 29р.); "вирізняються мішаниною української, польської, єврейської культур, що зробило постать пересічного дрогобичанина дещо провінційною, анахронічною, витягнутою з 18-го-19-го століття інтелектуала, час іде, а характери в Дрогобичі все ті ж – мішанина культури та любов водночас до різного" (Ростислав, Дрогобич, 18р.); "це люди з відсутністю європейськості" (Дмитро, Дрогобич, 19р.); "відрізняються діалектним мовним простором" (Наталія, Дрогобич, 23р.); "дрогобичани є більшими патріотами свого міста, ніж жителі сусідніх міст, серед жителів інших міст поширене бажання виїхати зі свого міста у якийсь обл. центр; можливо, це пов’язано із тим, що у нас багатша історія і славніше минуле, яким багато навіть обл. центрів не можуть похвалитися; за радянської влади місто зазнало значних трансформацій в гіршу сторону, тому можливо культура міщан дещо занепала, але традиції живуть в пам’яті дрогобичан, тому все можна відродити на основі активності і небайдужості" (Олег, Дрогобич, 30р.); "люди із потенціалом Франка та Юрія Дрогобича; дрогобичани - культурніший народ, ніж в сусідніх містах, люди творчі та культурні, а якщо просто культурні, то їх мало" (Юрій, Володимир-Волинський, 21р.); "люди, що вміють дивувати, живучи тихим життям і досягають неочікуваних висот своїми зусиллями, сильно ностальгують, коли покидають своє місто" (Таня, Дрогобич, 22р.); "часто змінюють свій рід діяльності задля свого самовираження, через те, що живуть в маленькому місті, шукають і творять собі своє дозвілля; колоритні люди, банально смішні; досить часто люблять дрогобичани сперечатися і "доказувати" своє, також активні, непосидючі, і люблять себе хвалити; люди, що заздрять Стрию" (Ірина, Дрогобич, 18р.); "гостинні та приємні до розмов, базіки" (Богдана, Дрогобич, 17р.); "завжди кудись поспішають, попри те, що їх місто невелике, без київських масштабів" (Леся, Київ, 45р.).
Не важливо хто ти, а важливо, що ти несеш світу, адже тепер місто набирає новий контекст власної самобутності. І зрозуміло одне, що дрогобичани – це люди із іще притаманною їм міською культурою та традицією, переплетені теперішнім та радянським минулим, а молоді дрогобичани – це "шукачі" кращого світу: Львова, Києва і закордоння. Але відповідь на визначенні "дрогобичан –це.." - залежить від всіх так кожного!
Переглядів: 4655
|
Бажаю всім формучанах розвитку і душевною гармонії! 
