 Важко мені, Вельмишановні Читачі, писати цю статтю, оскільки йтиметься в ній про цинічне, бездушне ставлення керівництва Дрогобицької РДА до дітей Дрогобицького району. Але висвітлити цю подію вкрай необхідно, щоби Ви знали, як дбає про нас та про наших дітей наше державне керівництво.
22 лютого минуло 70 років з дня розстрілу в Бабиному Яру, біля м. Києва, легендарної дочки Українського Народу, члена ОУН, Олени Теліги. Її розстріляли разом з групою інших підпільників, членів ОУН.
Львівський Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької підготував до цієї дати чудову виставу під назвою: "Або-або, Олена Теліга".
Я особисто поїхав до м. Львова і домовився з керівництвом театру про те, що вони поставлять цю виставу для дітей старших класів та студентів м. Дрогобича та Дрогобицького району. Справа залишалася тільки за місцевою владою.
Коштів багато театр не запросив, оскільки йшлося про дітей. І керівництво театру віднеслося до нашого прохання з розумінням. Вони попросили лише відшкодувати їм витрати, пов’язані з переїздом акторів та перевезенням декорацій.
Думаєте, що вхопилося керівництво міста Дрогобича та Дрогобицького району за цю ідею та стало міцно тиснути мені руки і щиро дякувати? Почалося все з банального: "На такі цілі в нас немає коштів"?
-Добре- відповідав я, - ми кошти знайдемо. Ви ж виділіть приміщення Народного дому (як у місті, так і в районі), та забезпечте, щоби оповістити по школах дітей старших класів і студентів. Щоби всі бажаючі змогли подивитися цю виставу. (Безкоштовно).
Зібрали ми необхідні кошти поміж собою в організації. Але тут виявилося, що ніхто не хоче їх брати?! Ну, з міським відділом культури ми якось утрясли це питання. А от у Дрогобицькій РДА розгорілася ціла баталія!
Спершу Михайло Дмитрович Сендак, голова Дрогобицької РДА запропонував мені заховати гроші. (Мовляв, для нас це- не проблема). Але, день за днем збігає, та ніхто і не думає нічого робити?!
Врешті, я зайшов до кабінету заступника з питань культури голови РДА п. Галини Гайдук, поклав гроші на її стіл і, незважаючи на її протести, вийшов з кабінету. Вона вибігла за мною в коридор і кинула гроші на підлогу, позад мене. Але я не вертався за ними і вийшов з приміщення РДА.
На другий день я прийшов до приймальної пана Сендака, з бажанням зустрітися з ним і обговорити це питання. І тут секретарка витягає гроші з шухляди і кидає на стіл переді мною. Мовляв, забирайте їх. Я відмовився і запропонував їй зайти до Михайла Дмитровича і доповісти про мене.
Секретарка зайшла до голови РДА, невдовзі вийшла і повідомила мене, що Михайло Дмитрович прийняти мене не може, а звелів віддати мені гроші. Тоді я направився до виходу і сказав, що я гроші заберу. Але тільки після того, як театр приїде і не зможе дати вистави. Бо не буде належного забезпечення.
Лише після цього, появилася пані Галина Гайдук, викликала працівника відділу освіти і ми почали узгоджувати всі питання.
І тут ще в нас також виникла суперечка. Бо я домовився з керівництвом театру, що вони в районі поставлять виставу двічі: в районному Народному домі для дітей із сіл, розташованих зі сторони Львова та в с.м.т. Підбуж, для дітей із гірських сіл.
Пані Галина Гайдук спочатку мені категорично заявила, що з них досить, якщо театр поставить виставу тільки в Народному домі. Я ж заперечив їй, що йдеться не про НИХ, а про дітей. А діти з гірських сіл здебільшого тільки чули про театр.
Врешті, ми домовилися, що театр поставить виставу в районному Народному домі та в Народному домі с.м.т. Підбуж.
Театр приїхав, поставив виставу в Народному домі м. Дрогобича. (Правда, не при повному залі та без присутності студентів. Але дійство, все-таки відбулося). Та в с.м.т. Підбуж.
В районному Народному домі вистави показано не було. Мені мотивували тим, що, мовляв, немає палива, щоби звести дітей із сіл. А ще тим, що там вшановували пам’ять покійного (Царство йому небесне) директора Народного дому Івана Королика. Але ж не цілий день вшановували?! Та й, попередньо, ми домовилися, що почерговість показу вистави район узгодить з містом. (Тобто- де відбудеться показ вистави до обіду, а де- після обіду).
Було би тільки бажання. А його, на превеликий жаль, немає і в помині.
Я тепер трохи каюся, що я в той день відсторонився від цієї справи. А зробив я це заради того, щоби ВОНИ не говорили, що ми, таким чином, хочемо влаштувати пресловутий "піар" для своєї організації. Тому я взагалі не прийшов на показ вистави. Мовляв- вам всі карти в руки, дійте.
А ще, це був своєрідний експеримент: чи захочуть владоможці, навіть при інтенсивній, в т.ч. і фінансовій, допомозі зі сторони громадської організації зробити якийсь корисний, патріотичний вчинок? Тим більще- для дітей?! Для наших Українських дітей?!
Практика показала, що- не за-хо-чуть!
Якщо би ми погодилися надати цій акції політичний підтекст (погодилися би підтримати якийсь із бізнесклубів, тобто- принагідно, проагітувати за когось), то вони би і гроші знайшли та й дітей би навіть з Марса позвозили. А зробити щось ПРОСТО ТАК?! Нехай навіть для дітей?! Ну кому воно треба?!
З повагою до Вас,
Тимофій Хащівський.
Переглядів: 7503
|
