 Тема останнього виїзного ХХІІІ засідання Дискусійного клубу, котре відбулося у приміщенні добровільного товариства дітей-інвалідів "Надія", що у Дрогобичі, на вулиці Чорновола, 4, була присвячена проблемі дітей-інвалідів на Дрогобиччині. Директор товариства "Надія" Ірина Дзюрах, що виступала, як головний експерт у цьому доволі болючому питанні, розповіла присутнім, що з приходом до влади Дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського, жодних суттєвих змін щодо покращення умов життя дітей-інвалідів не відбулося. Влада не міняє свого ставлення до цієї категорії людей.
(натисніть на фото для перегляду, всього 3 фото)
Фото 2, фото 3.
Задекларовані кошти, що мали б іти на розвиток організації, і, буцімто, є у бюджеті, так і не знайшли свого адресата. Усі напрацювання влади у цьому напрямку роботи залишились на папері. Від нинішньої влади "Надія" не отримала ні копійки. З часу заснування цієї благодійної організації владні структури не дуже поспішали допомогти товариству ні морально, ні матеріально. Сьогодні п. Ірина дякує Богові й за те, що їй не заважають функціонувати. Бо перший демократичний мер Дрогобича Мирослав Глубіш, про що розповіла перший директор товариства "Надія" Ірина Павлішак, доволі часто конфліктував із товариством, намагаючись "перетягнути" ковдру на себе.
П. Ірина Дзюрах у своєму виступі акцентувала увагу на тому, що свого часу було створено багато напрямків, заходів, програм, аби покращити умови життя неповносправних. Але виявилося, що бажаного результату для цієї категорії людей вони не дали, оскільки до кінця не були продумані юридично у плані, як захистити сім’ї, що стикаються з проблемою інвалідності, від недосконалості законів, продуманих "мудрими" головами владних структур. А дітям так хочеться почуватися, як усі. Аби ніщо не нагадувало їм про неповносправність. Вчитися в освітніх закладах, мати можливість оздоровлюватися у санаторіях, залучатися до вирішення проблем громади міста. Тільки влада чомусь вперто не хоче помічати таку категорію суспільства, як неповносправні. Хоча вони, окрім державних пільг та інвалідної пенсії, мають право на самореалізацію. Та про яку самореалізацію може йти мова, коли на державному рівні влада, скинувши зі своїх "плечей" усю відповідальність щодо опіки неповносправними, переклала цей тягар на "плечі" благодійних фондів, громадських організацій та релігійних конфесій.
Дрогобицьке добровільне товариство дітей-інвалідів "Надія" було створене в 1990 році, офіційно зареєстроване 25 квітня 1991 року. На сьогоднішній день у товаристві нараховується 186 дітей та молоді з особливими потребами. Згідно зі статистикою управління праці та соціального захисту населення Дрогобицької міської ради, сьогодні у Дрогобичі проживає 78 тисяч людей, п’ять тисяч з яких є з особливими потребами, а сімсот з них є малолітні діти-інваліди. Мало не щодня вони стикаються з проблемою медичної реабілітації, доступу до якісної освіти, транспорту та зайнятості населення.
Ми чомусь звикли думати, що приміщення та територія в центрі міста належить до відомства "Карітасу" Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Та, виявляється, що це не зовсім так. У вій час, як розповіла присутнім перший директор товариства "Надія" Ірина Павлішак, вони були передані "Надії". Дрогобицька влада не надто допомагала, але й не перешкоджала діяльності товариства. Приміщення на Чорновола, 4 "Надія" займала, але не сплачувала за комунальні послуги аж до 2000 року – завжди знаходилися меценати, які брали на себе усю відповідальність за сплату вищезгаданих послуг. П. Ірина намагалася у своїй діяльності вивести товариство на міжнародний рівень, аби домогтися фінансової підтримки. Завдяки дрогобицьким меценатам було відновлено стару будівлю колишнього приміщення "Надії", переобладнано для нормального функціонування. Та, мабуть, комусь з владних структур товариство стало на заваді, бо ж приміщення та парк "Надії" – це такий ласий шматок для них. От і почали надходити рахунки за комунальні послуги, користування земельною ділянкою, тощо. Борги росли, а грошей товариство не мало. Тоді й вирішила пані Ірина Павлішак звернутися за допомогою до Церкви. Тепер цей свій вчинок вона називає найбільшою своєю помилкою та великим гріхом. І полягає він, як згодом відверто розповіла мені п. Ірина Дзюрах, насамперед у тому, що рішення п. Павлішак прийняла гарячково. Передала майно на милість Церкви, навіть не узгодивши свого рішення з членами товариства. Тоді можна було знайти й інше рішення, яке могло вивести "Надію" з економічної скрути. Та в 2003-2005 роках, жінка навіть і слухати не хотіла тих, які її застерігали від того, що віддає майно "Надії" в кабалу. А застерігала і міська влада, і, навіть, податкова. Вона ж думала: духовність, Церква, святі люди, добро, милосердя, авторитет, повага, євангельські принципи не є меркантильними. Т згодом "Надія" опинилася в ролі утриманця, якого прагнуть позбутися, а не підопічного, якому прагнуть допомогти. Передача власності не була оформлена належним чином щодо юридичного захисту "Надії" від посягань "Карітасу" на її майно. Юридично не було визначено й те: що ж належить "Надії", а що "Карітасу", і на яких умовах? Тож тепер "Карітас", який прийшов сюди, взамін за опіку над "Надією", вимагає, аби товариство сплачувало свої рахунки за комунальні послуги самостійно. Прикро й те, що колись повночинний господар свого майна "Надія" опинився у ролі слуги – там не стань, туди не йди, цього не роби. Пані Павлішак каже, що тепер не має навіть бажання переступати рідний колись поріг. Тим більше, що замість прекрасного колись парку "Надіївка" та просто райської місцини тепер тут зробили автопарк, кіоски, банк.
Після зізнання п. Ірини Павлішак запанувала атмосфера гнітючої тиші. Чи не кожен переосмислював сказане, думав – невже це все правда? Невже Церква може скривдити неповносправних? Виявляється, що так. Благодійний "Карітас" має тепер й іншу ланку роботи – опікується алко- та наркозалежними. Цікаво, які ж умови він постави перед цією категорією суспільства? Чи вони є прийнятними, чи також – кабальними?
На даний час тривають перемовини щодо мирного врегулювання спірних питань "Надії"з "Карітасом". Що буде далі – покаже час. Адже до 2009 року "Надія" мала приміщення в безкоштовній оренді від міської ради. Та ще й два гектара землі у постійному користуванні, для обслуговування будинку для дітей-інвалідів. Сьогодні ж "Надія", окрім того, що отримує рахунки за виконані будівельні роботи, замовником яких є "Карітас" (там, де давно мав би вже бути будинок для дітей-інвалідів, є по сьогоднішній день належним чином необладнане приміщення, яке, насамперед, слугує потребам "Карітасу"), отримує ще й рахунки за комунальні послуги. У 2004 році Ірина Павлішак та Ірина Дзюрах робили спроби відновити право власності на володіння майном, або хоча б половиною майна. Та хитрий "Карітас" пообіцяв збудувати реабілітаційний центр для дітей-інвалідів. Ірина Дзюрах хотіла юридичного підтвердження обіцяного. Але люди чомусь знову повірили на слово.
Як відзначила п. Ірина Дзюрах, на сьогодні у Дрогобичі нема окремих класів для дітей з особливими потребами (а вони мали б займатись за індивідуальною навчальною програмою). У Стрию, як розповіла Ірина Дзюрах, цю проблему успішно вирішили. В одній зі шкіл для таких дітей виділили ціле крило. Тим не менше товариство працює, намагається отримувати якісь грантові кошти, хоча основне джерело прибутку – це меценатство та продаж речей, виготовлених руками підопічних "Надії" на святкових ярмарках та під час відвідин іноземних гостей. Єдиною підтримкою "Надії" є Фонд сприяння демократії, який діє при Посольстві США (волонтери з Корпус Миру), який працює у напрямку "Розвиток громади" і передбачає навчання неповносправних людей та покращення умов підопічних "Надії". Ліза – волонтер Корпусу Миру, разом з "Надією" працює над вивченням прав людей з особливими потребами, їх адаптації в суспільстві. Головне для них – не бути ізольованими від суспільства.
Пані Ірина Дзюрах розповідає, що нещодавно вони прийняли до своїх лав двох хлопців-близнюків із села Залужани. Обидвом по 18 років, закінчили Бориславську школу-інтернат, звикли бути між дітьми, а зараз вони просто не витримують ізоляції. Та і взагалі, як розповіла п. Ірина, в районі ситуація є ще гіршою, ніж у місті. Можна сказати - катастрофічною. З розповіді п. Ірини випливає, що дітей, які не вміють себе самостійно обслуговувати, ніхто не хоче. А вони стараються і чогось досягають. Переважно з ними займаються їхні батьки чи брати та сестри, які мають можливість відвідувати школу, тож ці дітки самостійно вдома опановують ази науки. Вразила розповідь про хлопчика, який не володіє руками, але навчився пальцями ніг користуватися клавіатурою і сьогодні вправно користується ноутбуком. Десять чи дванадцять тисяч в рік, які товариство "Надія" спроможне зібрати – це фактично малесенький відсоток від потреб, від того, що хотілося б зробити. В залі, де нас гостинно прийняла "Надія"– затишно, ошатно, усюди м’які іграшки, різноманітні вироби, виготовлені руками дітей-інвалідів.
Свої думки з приводу сказаного висловили і колишній голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Кравець, і колишній керівник районного відділу освіту Степан Макар, і відомий в нашому регіоні правник Богдан Волощук. Всі вони зводилися до того, щоб зібрати письмово викладені свої пропозиції щодо покращення умов дітей-інвалідів товариства "Надія" і предоставити їх для вивчення міській владі Дрогобича. Аби згодом народні обранці змогли лобіювати інтереси неповносправних на рівні Києва та області.
Переглядів: 6235
|
Тема останнього виїзного ХХІІІ засідання Дискусійного клубу, котре відбулося у приміщенні добровільного товариства дітей-інвалідів "Надія", що у Дрогобичі, на вулиці Чорновола, 4, була присвячена проблемі дітей-інвалідів на Дрогобиччині. Директор товариства "Надія" Ірина Дзюрах, що виступала, як головний експерт у цьому доволі болючому питанні, розповіла присутнім, що з приходом до влади Дрогобицького міського голови Олексія Радзієвського, жодних суттєвих змін щодо покращення умов життя дітей-інвалідів не відбулося. Влада не міняє свого ставлення до цієї категорії людей.
