 У неділю мені пощастило, що називається, з головою зануритися в часи комуністичного минулого України, які мною завжди згадуються з ностальгією. Оскільки це - часи моєї бурхливої юності. І все - завдяки шановному Олексієві Васильовичу, голові м. Дрогобича, (дай йому Боже здоров’ячка за це). Пан Радзієвський цього дня, в дусі найвеличніших комуно-більшовицьких вождів, бадьоро прозвітував перед громадою міста про всі свої неймовірні здвиги та досягнення на нелегкій ниві подальшого розвою добробуту громади та міста. (А, можливо, - й переплюнув їх і ці плювки дрогобичани ще довго будуть витирати зі своїх облич). Але - все за порядком.
(натисніть на фото для перегляду, всього 3 фото)
Фото 2, фото 3.
З самого початку своєї промови шановний Олексій Васильович злегка ошелешив громаду інформацією, що в минулому році прогрес промчався по м. Дрогобичу семимильними кроками. Такими семимильними, що дрогобичани навіть не встигли помітити, коли він вихором пронісся Дрогобичем і шугнув кудись собі далі. Повибивавши своїми копитами глибокі ями в асфальті та змівши хвостом ще й чималу частку майна громади.
Коли ж він почав малювати в уяві ошелешених слухачів, яке райдужне майбутнє чекає дрогобичан, то я й сам, признаюся, заслухався. Мимоволі, широко розкривши рота. Принагідно, мені чомусь подумалося, що знаменитий син лейтенанта Шмідта Остап Бендер (також веселим був хлопцем) і в підметки не годився шановному Олексієві Васильовичу. Коли він обіцяв довірливим жителям селища Васюки побудувати у їхньому селищі космодром та влаштовувати міжпланетні шахові турніри. Тут же ж закралася й думка, що напевне мають цілковиту рацію ті, хто стверджує, що у лейтенанта Шмідта був не тільки один син Остап Бендер.
Але, слухаючи полум’яну промову пана Радзієвського, я упевнився в твердому переконанні, що власне таким я собі й уявляв вождя дрогобицького пролетаріату.
Щоправда, постійно закрадалася й зрадлива думка, що пан Радзієвський занадто довго водить громаду понад рожеві хмари, а про деякі земні дрібниці ну ніяк вже не хоче розказати.
…Як не старалися присутні спрямувати промову свого благодійника на стезю земних справ, щоби почути бодай дещицю якоїсь певної інформації про зруйнований стадіон "Галичина", про ліквідацію шкіл №8, №11 та №15, про відродження промисловості міста, вирішення соціальних питань, тощо, - Олексій Васильович більшовицької таємниці так і не видав. І вміло викручувався, як битий та досвідчений червоний партизан у радянських фільмах.
…Зате він досить переконливо запевнив громаду, що йому болять біди кожного з мешканців Дрогобича, що він - кришталево-чесна людина і що всі дрогобичани можуть упевнено та без остраху заглядати у своє майбутнє та в майбутнє міста (при його правлінні).
Коли ж шановний Олексій Васильович почав зачитувати мою записку, то висловив глибокий сумнів, що я писав її самостійно. Мовляв, ту записку писав хтось мудрий, а Хащівський тільки диктував її зміст. Це він, як виявилося, зрозумів після того, як ретельно оглянув записку і не знайшов на ній … брудних відбитків від моїх пальців.
Ця його заява мене страшенно обурила. Адже, сказавши про відсутність брудних відбитків від моїх пальців на записці, пан Радзієвський ні словом не обмовився про різкий запах перегару, який обов’язково повинен був іти від моєї записки. (Хоча, як було помітно і неозброєним оком, колір обличчя декого з них самих не дуже то й відрізнявся від кольору синьої папки, яка лежала на столі). Такої кричущої неповаги до себе від шановного Олексія Васильовича я не сподівався.
Зачитування самого змісту записки шановний Олексій Васильович віртуозно оминув під тим приводом, що я все одно не зможу своїм недалеким розумом осягнути всю глибину тих видатних звершень, які йому приходиться та ще прийдеться творити чи не щодня, щоби вирішити всі ці серйозні проблеми.
Тут я не міг з ним не погодитися. Адже я не закінчував ні вищих комуно-партійних шкіл, ні шкіл КДБ. Простолюдин я, тобто.
Була ще одна цікава мить:
Неочікувано-несприйнятна оцінка його діяльності присутніми в залі (чому?- я не зрозумів) призвела до того, що пан Радзієвський доволі рішуче заявив: він може грюкнути дверима, (треба думати - вхідними дверима міської ради), і назавжди полишити цю важку та невдячну посаду голови міста.
Простакуваті ж присутні почали щосили плескати в долоні. (Так, до речі, вдячні шанувальники проводжають в останню путь талановитого, геніального актора).
- Нерозумні ви люди, - подумалося мені, - та хіба ж може вже майже рідний нам Олексій Васильович, який відноситься до нас із таким батьківським теплом, взяти та й полишити нас, нерозумних та невдячних своїх дітей, наодинці з бідою в таку важку хвилину?!
Якщо ж ви думаєте, що звіт голови м. Дрогобича (заледве не вихопилося - вечір гумору) закінчився винесенням громадою оцінки діяльності голови, то ви глибоко помиляєтеся. Бо вкінці дві вдячні жіночки (які чомусь дуже скидалися на чиновниць середньої руки) підійшли до шановного Олексія Васильовича та вручили йому два розкішних букети квітів.
Признаюся, що, споглядаючи цю хвилюючу мить, я й сам зовсім розчулився та замалим не просльозився. І відчув, як якийсь терпкий клубок невмолимо підкочується до мого горла від почуття щирої вдячності Олексієві Васильовичу за його батьківське піклування.
Присутні ж у залі чомусь зустріли ту хвилюючу процедуру непідробним, щирим сміхом. Треба думати - вони були повністю солідарними з тими двома жіночками. І цим своїм сміхом щиро схвалювали такий їхній шляхетний вчинок.
…Промайнула у моїй голові і ще одна настирлива думка, яку я відразу ж відігнав від себе: як би нам ще через рік на кутні не засміятися. Бо, цілком може статися, що ще трохи такої "плідної" діяльності і наш вождь дрогобицького пролетаріату може перетворитися у вождя дрогобицької босоти. Як перетворився кучер з карети Попелюшки у пацюка після того, як годинник на вежі невблаганно вибив північ.
З повагою до вас,
Тимофій Хащівський,
отаман Дрогобицького козацького куреня ім. Івана Богуна УК.
Слава Україні! Героям слава!
Переглядів: 4646
|
У неділю мені пощастило, що називається, з головою зануритися в часи комуністичного минулого України, які мною завжди згадуються з ностальгією. Оскільки це - часи моєї бурхливої юності. І все - завдяки шановному Олексієві Васильовичу, голові м. Дрогобича, (дай йому Боже здоров’ячка за це). Пан Радзієвський цього дня, в дусі найвеличніших комуно-більшовицьких вождів, бадьоро прозвітував перед громадою міста про всі свої неймовірні здвиги та досягнення на нелегкій ниві подальшого розвою добробуту громади та міста. (А, можливо, - й переплюнув їх і ці плювки дрогобичани ще довго будуть витирати зі своїх облич). Але - все за порядком.
