 Закінчується літній день, щоб знову прийти дивом, квітковим раєм, теплим сонцем, синім небом, золотими ланами пшениці, піснями птахів… Змінить його вечір розіпнутим на зірках вселенським болем за нашу людську недосконалість. Це я про свою недосконалість. Бо ось стільки живу, і знала трішки цих людей, та ніколи не цікавилась їхнім життям. Чомусь вважала, що так і має бути. Кожен живе, як уміє, як знає.
(натисніть на фото для перегляду, всього 1 фото)
Колись навіть бачила роботи Петра Сидорчука на виставці, відкритій на загально-технічному факультеті Дрогобицького педагогічного університету ім. І. Франка. Забулося вже й які.
І ось перша ювілейна виставка митця. На ній представлено чимало живописних полотен майстра, виконаних в техніці олійного живопису. Його полотна являють собою творче віддзеркалення навколишнього світу, виразно передають дух і колорит минулої епохи. Прекрасне відчуття кольору і майстерна композиція — так характеризують творчість пана Петра мистецтвознавці.
Виставка ще раз підтверджує, що митець постійно в пошуку. Тут чимало ікон, пейзажів, копій полотен відомих художників, натюрмортів із зображенням квітів. Серед них буяють яскравими фарбами мальви, айстри та іриси. Серед розмаїття "квіткових" натюрмортів почесне місце займають і архітектурні пейзажі рідного краю. Сонячні і неповторні акорди живого, теплого кольору звучать у філософських роботах, пейзажах і натюрмортах, в релігійній тематиці Петра Сидорчука. Основна тема його творів – любов до життя, до рідного краю.
Митцеві вдалося показати глибоке проникнення в стилістику іконопису й уміння, не відступаючи від канонів, творчо переосмислити багатовікову традицію майстрів цього жанру. Маловідоме раніше для широкого глядача мистецтво Петра – це індивідуальний пошук вічних джерел краси і гармонії світу. Саме він обумовив подорож художника вглиб століть, до своєї етнічної спадщини. Це ми бачимо в серії його робіт "Козак Мамай". Митець у міру свого таланту мислив образами, втілюючи їх на полотні, а ми впізнаємо в козаках своїх земляків.
Життя склалося так, що не зміг хлопчина з волинського села без фахової підготовки вступити до Училища прикладного мистецтва ім. І Труша, в Український поліграфічний інститут ім. І Федорова, куди так рвалася його душа. Закінчив фізичний факультет Львівського університету і 43 роки разом з дружиною Стефанією пропрацювали в Дрогобицькому педагогічному вузі ім. І. Франка. Кандидат фізико-математичних наук, доцент. Студенти любили і пана Петра, і пані Стефанію, а вони всією душею прив’язалися до них і віддавали їм тепло своїх сердець.
У вільний час пан Петро опановував самотужки основи мистецької грамоти. На маленькій кухні коло вікна його своєрідна пересувна художня майстерня. Пересувна.
У спілкуванні пан Петро простий, але багатогранний, як і в своїх живописних роботах. У його доробку - роботи олівцем - любить графіку, є ліногравюри, карбування в металі, різьба по дереву. Особисто мені дуже подобаються його роботи з дерева. Прекрасні рамки, гребінці, ложки. А не так давно самотужки освоїв мистецтво скрипкового майстра. Скрипки на виставці просто дивують своєю витонченістю. Цікаво ж, як вони звучать.
Його називають представником Нового Ренесансу. А я б назвала народним художником. Бо кожна його робота – це гімн життю, вічним й мудрим законам всесвіту. Різнобарвні, різні за настроєм, тематикою, формою, стилем --усі вони є живописними уособленнями ідеалів Краси, Добра та Істини, без яких неможлива творчість. Жанровий діапазон його творчості широкий: пейзаж, натюрморт, портрет, тематична композиція та інші. Митець постійно перебуває в творчому пошуку. В його доробку - твори, виконані в традиційній реалістичній манері та експериментальні роботи, виконані в дусі сучасності. Нерідко ці два напрямки поєднуються в одному полотні.
Щоб не змальовував Петро Сидорчук – квіти у вазах, корпус фізико-математичного факультету вузу, праці в якому віддав стільки літ свого життя, пейзажі, музей Івана Франка в Нагуєвичах, портрети друзів – усе ніби осяяне сонцем, сповнене нескінченним потоком кохання, всеохоплюючої любові до людей, навколишнього світу. Вони – живі освічення у найсильніших почуттях. Світлі, сонячні, оптимістичні, ці картини, як чисті прозорі вікна у найкращий із світів.
І ще – родина Сидорчуків – це оазис тепла, сонця, любові, поваги і життєвого щастя. У їхній невеличкій квартирці у старому польському особняку завжди людно. Хоча діти, талановиті, прекрасні, мудрі син і дочка, внуки, живуть далеко від рідного дому, гостей не бракує ніколи. Одне, що пані Стефанія – гостинна, прекрасна майстриня – у неї і наїдки, якими міг би похвалитися презентабельний ресторан, і вишиванки, збережені з далекого минулого. Вишукані візерунки на тонкорунних хоча й домотканих полотнах вражають застиглою красою, промовляють старовинним символами… А друге - таких книг, таких пам’яток минулого, які зібрав пан Петро, можна більше ніде не знайти. Для когось вони не вартуватимуть нічого. Для тих же, хто з минулим на Ви, хто любить свій народ, це мандрівка у світ міфів та легенд, історичної правди.
Звичайна українська родина. І незвичайна. Мало хто знає, що сюди заходять і ті, хто не має родинного тепла та затишку, і пані Стефанія нагодує, чаєм напоїть, підтримає. На підвіконні - їдальня для птахів.
Удень з їхніх вікон видно майже все місто. А вечорами, коли місто засинає, коли у світлі ліхтарів все таке казкове і незвичне, напевно сюди прилітають ангели, щоб подарувати цим добрим людям свою підтримку і свою любов.
Переглядів: 4171
|
Закінчується літній день, щоб знову прийти дивом, квітковим раєм, теплим сонцем, синім небом, золотими ланами пшениці, піснями птахів… Змінить його вечір розіпнутим на зірках вселенським болем за нашу людську недосконалість. Це я про свою недосконалість. Бо ось стільки живу, і знала трішки цих людей, та ніколи не цікавилась їхнім життям. Чомусь вважала, що так і має бути. Кожен живе, як уміє, як знає.
