 Як відомо, кожне місто, окрім герба і стяга, завжди має пам'ятку, яка презентує його перед світом. Досить згадати Високий Замок у Львові, Собор Софії і Печерську Лавру – у Києві, чи Бранденбурзькі ворота у Берліні, Ейфелеву вежу – у Парижі, Тауер – у Лондоні, статую Свободи – у Нью-Йорку.
Майже тисячолітня історія Дрогобича зберегла чимало пам'яток минувшини, які щодень споглядають наші краяни, милуються ними гості Прикарпаття. Проте ці пам'ятки не можуть бути вікопомною візиткою нашого міста, адже окреслюють лише якусь певну царину суспільного життя: чи то культову, чи господарську, чи природничу.
Дрогобичани зрілого віку пам'ятають неоковирний герб міста з елементами індустрії і радянської доби, позбавлений історичної тогочасності і мав засвідчувати, що Дрогобич ожив завдяки комуно-московському колоніальному режиму, який у так званому гербі уособлювали масонські знаки у вигляді "звєзди, серпа і молота".
Вже більше двадцяти літ ми живемо у нібито незалежній державі, по суті – домініоні Російської імперії, і боязко вертаємося до коренів минулого, обмежуючись шароварно-гопаковим фольклором у дні свят чи проходом містом фантасмагоричних козаків, переважно "генералів у стразах", що швидше нагадують шовіністичну офіцерію "Добровольческой Армии" Антона Денікіна.
За минулі роки не пригадується жодного величного заходу пам'яті Легіону Українських Січових Стрільців, воїнів Української Повстанської Армії, бо саме вони долучилися найбільше до того, щоб наше місто, наші креси, наша Вітчизна стали майже вільними.
Відходять за обрії вічності дрогобичани, які у своїй пам'яті зберегли образи міста давніх часів. Саме у їх спогадах – подиву гідна ініціатива міської громади щодо заходів по відновленню споруди "Лицаря Волі", який гордо височів на площі Ринок з 1916 до 1919 року. "Лицар у збруї", як його іменують краяни, був споруджений з нагоди звільнення Дрогобича від російських зайд, себто до 14 травня 1916 року.
У традиціях вітчизняної і світової історії після визволення від чужинницького гніту або перемоги над загарбниками, зводилися тріумфальні арки чи пам'ятки з метою увіковічення цих подій для прийдешніх поколінь. Монумент, який постав на Ринковому майдані завдяки дієвості управителя повіту Казимира Павла Гужковського, полковника австрійської армії, який, до речі, не забув свого українського коріння та завдяки таланту рук митця-різьбляра поручника цісарського війська Емерика Ваха, являв собою дерев'яну скульптуру середньовічного лицаря з виразно-слов'янським лицем, закутого у збрую, себто обладунки. Відкриття пам'ятника "Лицаря Волі" відбулося 14 травня 1916 року при величавому здвизі дрогобичан і мешканців краю, за участі цивільних і військових очільників міста та повіту, шкільної і гімназійної молоді, людей різних станів, різних національностей і віросповідання.
Цю подію справедливо можна назвати прологом до Волі, яку виборов наш край на нетривалий період, з проголошенням Західноукраїнської Народної Республіки 1 листопада 1918 року.
Встановлення Лицаря Волі в обладунках з гербом Дрогобича на щиті, з відкритим забралом і написом на постаменті "Pro patria" ("За Батьківщину") означав на той час:
- звільнення від ненависного російського ярма;
- відданість боротьбі за незалежність;
- лицарський, шляхетний чин (відкрите забрало);
- зв'язок з містом (герб Дрогобича з королівською короною, символом Магдебурзького права);
- демократичне ставлення австрійських властей до українства.
Монумент Лицаря Волі став тоді невід'ємною пам'яткою Дрогобича, сприяв згуртуванню багатонаціональної громади міста, заохоченню її до добровільних пожертв на потреби дітей-сиріт, вдів, інвалідів, убогих, які потерпали від нестатків у лихоліття Першої Світової війни.
На думку патріотично-налаштованих дрогобичан, небайдужих до минувшини і майбутнього міста, відновлення монументу Лицар Волі в ідентичному вигляді є сьогодні вельми слушним, з огляду на ряд підстав:
- через рік минає сто літ з часу вибуху Першої Світової війни, яка стала для нашого народу пекельним випробуванням і зумовило проголошення Української Держави в Галичині і над Дніпром;
- теперішні покоління шкільної та студентської молоді позбавлені патріотичної уяви і мислення через підручники історії, кастровані табачниками та іншими сатрапами, а також через байдужість вчителів і педагогів;
- виростає друге посткомуністичне покоління українців, яких масштабно, форсовано і нахабно виховують на низькопробній московській попсі, а телеефір наполегливо примушує переживати за "пітерських ментов", "московських проституток", радіти за "успехи федерастов у Чечне, Грузии" чи деінде.
Споживацький інстинкт нерідко веде людей до плебейства, а замість розвитку культурно-мистецьких та історичних цінностей – до отупіння істоти, якою краще управляти за допомогою "пряника та батога". Керівництво міста, чинуші різного рівня і міські депутати переймаються тим, щоби ще продати в місті та живуть за принципом: "після нас – хоч потоп".
Активісти громадського та суспільно-політичного життя Дрогобича на переломі 60-90 років стали або скоробагатьками, або споглядальниками цього безладу, що твориться у місті. Представники силових структур байдуже спостерігають за вибриками ревнителів секти Догнала чи кришнаїтів, які вкрай негативно впливають на оточуючих, особливо – на підростаюче покоління. Відновлення монумента "Лицаря" – не під силу активістам-фанатиками, якщо таки є у Дрогобичі. Цю ношу мав би взяти на себе відповідальний комітет чи згромадження відданих справі краян, які не шкодуватимуть власного часу і коштів для звершення благородної справи.
З глибокою вірою і твердою надією у потуги громади нашого міста щиро сподіваюся на те, що не більше ніж за рік відбудуться урочистості з нагоди відновлення монумента Лицаря на старому місці.
Відкриття пам'ятника "Лицаря Волі" дасть поштовх:
- згуртуванню громади міста різних націй та віросповідань навколо такої відповідальної та навіки значимої справи;
- пробудить інтерес до минувшого Дрогобича у широких колах шкільної та студентської молоді та загалу краян;
- продемонструє ставлення до патріотичного діла міських та обласних можновладців, заможних людей, провідників громадських організацій та партійних осередків;
- допоможе подолати байдужість громадян міста до історичних пам'яток взагалі та монументу "Лицаря Волі" – зокрема;
- сприятиме патріотичному піднесенню і громадській активності в цілому, у тому числі – напередодні доленосних виборів президента України;
- розширить значущість історичних пам'яток не лише міста, краю, але й України, як складової європейської спільноти;
- стане найціннішою візиткою Дрогобича, яка засвідчить єдність поколінь у боротьбі за волю, власну державу, незалежність, гідне прийдешнє на всі віки.
Переглядів: 5086
|
