 Скандальна ситуація склалася 6 листопада у приміщенні Дрогобицького добровільного товариства захисту дітей-інвалідів "Надія" (далі – "Надія"). На перший погляд вона могла б видатися дещо комічною, і залишитися у спогадах дрогобичан усмішкою, якби це прямо не стосувалося долі тієї ж "Надії" та її сусіда – "Карітасу" Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Близько 16.30 години дня духовна особа та водночас керівник "Карітасу" о. Ігор Козанкевич у присутності багатьох свідків несподівано ввійшов у непоясненну лють, розпочав вимагати від волонтерів і членів товариства "Надія" до ранку звільнити приміщення і, незважаючи на опір жінок, заставив сторожа зняти вхідні двері до спортивно-реабілітаційного кабінету, в якому розміщені тренажери та ін. Ще більш неадекватно священик вчинив у наступну мить, коли… попросив працівників "Карітасу" викликати міліцію, а сам сів у машину і зник разом з дверима у невідомому напрямку.
(натисніть на фото для перегляду, всього 6 фото і 3 відео)
Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6.
Щоб пояснити читачам, з чого все почалося, доведеться вдатися до деяких алегорій.
Бікфордів шнур під товариством "Надія" був підпалений ще багато років тому, коли на його території появився сусід – "Карітас". Думаю, читач ще змалку пам'ятає українську народну казку про лисичку-сестричку і вовка-панібрата. У цій казці лисичка самотужки змайструвала собі санчата, а коли рушила в дорогу, до неї напросився вовк. Спочатку він попросив дозволу покласти одну лапку на санчата, потім – другу, а згодом, запевняючи лисичку про те, що не сани тріщать, а старечі кості, повністю розлігся на санчатах, відтак вони тріснули і розсипалися. Словом, чуйність і люб'язність героїні казки обернулася бідою.
Щось подібне відбулося у стосунках між "Надією" і "Карітасом". Земельна ділянка і будівля на вул. В. Чорновола, 4 у Дрогобичі є у комунальній власності Дрогобицької міської ради. Ще 22 роки тому цю будівлю разом із землею було передано у користування ДДТЗДІ "Надія". Така інфраструктура у Дрогобичі стала величезним подарунком як для дітей-інвалідів, так і для їх батьків та є неприбутковою громадською організацією. Товариство засноване групою батьків-активістів з метою взаємодопомоги для вирішення спільних труднощів, пов'язаних з вихованням, лікуванням, реабілітацією та утриманням дітей та молоді з особливими потребами. Тут вони зустрічаються, проводять своє дозвілля, спілкуються, розвиваються, знаходять друзів, підтримують один одного. Не стало керівництво "Надії" заперечувати щодо сусідства "Карітасу", який за своїм покликанням повинен виконувати схожу місію, і, як відомо, справляється з нею. Однак з плином часу будівля "Карітасу" почала "рости" як у висоту, так і в ширину, хоча дозвільних документів, як стверджують представники "Надії", на таке будівництво керівництво "Карітасу" не має. Тож апетит, як кажуть, появляється під час їди.
Ігорю Козанкевичу видалося цього замало, тож чомусь вирішив, що земельну ділянку під будівлею, а ще краще і всю територію треба "приватизувати", тобто узаконити на користь "Карітасу". Спочатку благодійна організація прибрала до рук цегляний гараж "Надії", причому укладена з "Надією" усна домовленість про те, що за таке сусідство "Карітас" оплачуватиме комунальні послуги (електроенергію, тепло) "Надії" так і залишилася лише солодкою обіцянкою. Поступово апетити представників "Карітасу" почали зростати.
Незважаючи на це, керівниця "Надії" Ірина Дзюрах намагалася досягти компромісу з сусідом, не виносячи, як то кажуть, сміття з хати. Як-не-як, більшість з нас – християни, тож зобов'язані всі негаразди між собою вирішувати мирним шляхом, дотримуючись вимог добросусідства. Проте сусідство з організацією, керівник якої виношує щодо "Надії" якісь аж ніяк не високоморальні і духовні плани, виявилося міною сповільненої дії, яка нарешті вибухнула.
Яка роль у тому Церкви? Як пояснив вчора ввечері протосинкел єпархії, священик Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Григорій Комар, Церква відіграє у стосунках між "Надією" і "Карітасом" посередницьку роль. Однак чомусь ніхто з присутніх не почув від духівника слів розуміння і твердого наміру відновити мир та справедливість.
Але все ж як пояснити таку поведінку керівника "Карітасу"? Можливо, причина саме у земельній ділянці, яка розміщена у надзвичайно вигідному місці в центрі Дрогобича? Дізнавшись про волю міського голови Олексія Радзієвського, що нікому у власність землю міськрада передавати не збирається, о. Ігор й обурився, адже це суперечило його прямим намірам. І не стримався… Але це - лише припущення.
Попри все вирішальне слово – за Дрогобицькою міською радою, яка є власником як будівлі, так і всієї земельної ділянки. Як стало відомо автору цих слів, доля двох землекористувачів розглядатиметься на сесії міської ради. Хочеться сподіватися, що це питання представниками влади буде детально вивчено, а конфлікт невдовзі буде вичерпаний.
Додаткову інформацію, шановні читачі, зможете отримати, переглянувши відзняті цього печального вечора у товаристві "Надія" відеокліпи, які додаємо до статті. Ви почуєте ґрунтовні пояснення, які дає керівник ДДТЗДІ "Надія" Ірина Дзюрах редактору газети "Вільне слово", а також свідчення деяких очевидців. Не захотів пояснити свою поведінку оператору й сторож, який, працюючи тут перший день, одразу ж потрапив у таку халепу. Однак свої висновки повинні ще дати правоохоронні органи, адже цього вечора працівники слідчо-оперативної групи Дрогобицького міськрайонного відділу міліції взяли пояснення у свідків.
Кожній людині властиво помилятися. Не мають права на помилку хіба що сапери. Але ця стаття має стати прикладом того, як не можна поводитися публічним особам: представникам влади, Церкви, культури, освіти тощо. Своїм життям, вчинками, думками, словами, духовністю ви зобов'язані повсякчас давати людям приклад високої моральності, стриманості, культури і професійності, етичності і дипломатичності, інтелігентності і честі. Пам'ятайте про це!
Переглядів: 8553
|
Скандальна ситуація склалася 6 листопада у приміщенні Дрогобицького добровільного товариства захисту дітей-інвалідів "Надія" (далі – "Надія"). На перший погляд вона могла б видатися дещо комічною, і залишитися у спогадах дрогобичан усмішкою, якби це прямо не стосувалося долі тієї ж "Надії" та її сусіда – "Карітасу" Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. Близько 16.30 години дня духовна особа та водночас керівник "Карітасу" о. Ігор Козанкевич у присутності багатьох свідків несподівано ввійшов у непоясненну лють, розпочав вимагати від волонтерів і членів товариства "Надія" до ранку звільнити приміщення і, незважаючи на опір жінок, заставив сторожа зняти вхідні двері до спортивно-реабілітаційного кабінету, в якому розміщені тренажери та ін. Ще більш неадекватно священик вчинив у наступну мить, коли… попросив працівників "Карітасу" викликати міліцію, а сам сів у машину і зник разом з дверима у невідомому напрямку.
