 Останні публікації щодо відновлення у Дрогобичі пам’ятного знака "Лицар в залізі" та їх обговорення не залишають байдужими багатьох. І це закономірно.Встановлення такого знака в публічному просторі міста вимагає щонайменше усвідомленого розуміння мешканцями і ширшого обговорення громадою цієї справи. Сьогодні мова йтиме лише про історичний факт встановлення "Лицаря" у 1916 році в Дрогобичі і необхідності його відновлення, зумовленого не лише потребою поліпшення туристичної привабливості міста, а й насамперед встановленням історичної справедливості – боротьби за незалежність Батьківщини. Останнє твердження, на мою думку, є правильним. Це – наслідок тривалого пошуку відповідей на декілька запитань.
Я не історик. Буду послуговуватися лише цитатами з різноманітних часописів тих часів (1914-1920). Висновок кожен може зробити сам, розширюючи та поглиблюючи свої знання щодо особливостей боротьби за незалежність України в період Першої світової війни. До сьогодні, критичні погляди щодо відновлення пам’ятного знака стосувалися, по-перше, того факту, що Лицаря встановлено в період панування Австро-Угорської імперії, і ми до цього не маємо жодного стосунку. Інша група громадян, стверджують, що встановлення лицаря підкреслює окупацію Галичини Австро-Польщею. Є третя, менш чисельна група, яка не сприймає Лицаря, вважаючи, що його треба одягнути в шаровари і дати в руку шаблю.
Якщо ж поглянути очима сучасника на тогочасні події зі встановлення пам’ятних знаків "Лицарів" у Львові, Перемишлі, Дрогобичі, то з’являться певні суперечності з огляду на нашу теперішню ментальність, та й брак необхідних знань. Офіційно пам’ятні знаки встановлювалися з приводу звільнення Галичини від російських військ, але, як можна буде підсумувати з дальшого викладу матеріалу, - не лише. Очевидно, все це задумувалось як стимул до консолідації українства. Відомо, що ініціатором встановлення "Лицаря в залізі" в Дрогобичі, Перемишлі та Львові був поляк-барон, полковник, староста Дрогобича – Казимир Гужковський. Але насамперед слід проаналізувати цитату з часопису "Шляхи" за 3 червня 1916 року ".…не даром селяни Дрогобиччини прозвали його своїм "батьком". Всюди можна почути думку, що підп. Гужковський се перший цісарсько-королівський староста в Східній Галичині. Під управою сього чоловіка почули горожани української народности, що адміністративна власть є на те, аби іх оборонювала перед несумлінним визиском, а що та власть е на те, щоби постаралась в час о запровіянтуванне, щоби дбала, аби підчинені урядники не кривдили людей, одним словом, щоб горожани почували себе горожанами, а не гельотами. Се впрочім було одне з нечисленних староств, звідки не розходилися мрійливі гази шовіністичної хороби і розкладові бацілії хрунівства…".
Природно, така публікація викликала у нас значний інтерес до цієї особистості. Частково відповідь знайшли в часописі "Наша парафія" у статті "Вільгельм Габсбург у намаганнях реалізувати плани Галицького проводу". Цитата "…ідея створення самостійної української держави за Збручем стала основою політичної концепції галицького політичного проводу від початку Першої світової війни. Активним політичним діячем цієї боротьби, безсумнівно, є Казимир Гужковський, міський староста Дрогобича. Будучи приналежним до вищої аристократичної верстви імперії, полковник, барон К.Гужковський усі свої широкі зв’язки в урядових сферах при імператорському дворі використовує для захисту та поширення української національної і державної ідеї. Саме завдяки, головним чином, його зусиллям було усунуто з посади галицького намісника Ділера, вороже налаштованого до українців.
Надзвичайно важливу роль К.Гужковський відіграв у справі організації і розбудови українського легіону – Українських січових стрільців (УСС), а згодом – Української галицької арміі (УГА). К.Гужковський – визначний український діяч – державник, завдяки якому налагодилася тісна співпраця між В.Габсбургом та митрополитом А.Шептицьким, К.Петрушевичем, Ю.Романчуком, Е.Олесницьким, а згодом і В.Липинським, І.Боберським".
Надзвичайно цікаво читати тепер вже оприлюднені листи ерцгерцорга В.Габсбурга до К.Гужковського, які розміщені у збірнику "Наша парафія" (документи №3 – №39).
Зокрема, цікавим є отриманий таємно К.Гужковським лист від 15.03.1917р. (док. №30) з імператорського двору щодо звільнення митрополита Шептицького з російського полону, а також лист від 02.02.1917р. (док. №23) від В.Габсбурга до К.Гужковського про зміну керівництва командування Легіону на українських командирів та багато інших листів.
На превеликий жаль, австро-угорські правлячі кола все таки надали перевагу австро-польському варіанту розв’язання поділу земель Східної Галичини.
Свою роль відіграли магнати, які боялися втратити Бориславські родовища нафти і переробні заводи в Дрогобичі. Саме у цей час всі пам’ятні знаки "Лицар у залізі" були знищені.
Знаковим документом є стаття під заголовком "Посмертна згадка", що видрукувана у часописі "Хліборобська Україна" (видання українського союзу хліборобів державників, Відень, 1920 рік; редактор В.Липинський), у якій констатовано, що "…ідея України, як Держави великої і могутньої Націі, захопила К.Гужковського своєю красою, своєю силою. Атавістичні державні інстинкти, вироблені рядом поколінь, що несли службу державній ідеї в тій чи іншій формі, знайшли для себе вихід у відродженій традиціі власної Української Держави. З цілою своєю енергією, з цілим своїм живим темпераментом став з того часу Казимир Гужковський служити ідеї, яку покохав, в яку повірив і яку по лицарськи прийняв за ідею свого життя, за свою ідею провідну. Земля рідна пером лицарю, що по предківському звичаю був до самої смерті вірний прапорові, на який добровільно присягнув"
Можливо, необхідно було навести більше фактів та аргументів, використовуючи наявні архівні документи тих буремних часів. Можливо, не всі зрозуміють, що відновлення пам’ятного знака "Лицар у залізі" є проявом не монументоманії, а виявом громадянської позиції мешканців Дрогобиччини як перейнятої естафети у святій боротьбі за Батьківщину ("ProPatria") зі столітньої давності, що не припиняється і до нині.
Переглядів: 4096
|
