 Українська журналістика в сучасну добу переживає величезне випробування: або журналіст і редакція гідно відстоюють честь професії, або ж банально "лягають" під певний "грошовий мішок", продаючи свою свободу за 30 срібняків. Скандал навколо газети "Нафтовик Борислава" вже давно перетнув межу міста та набув певного резонансу. Чергового цвяха забив у стіну депутатський корпус Бориславської міської ради, адже на сесії 3 лютого лише через газетну публікацію виникла загроза неприйняття бюджету міста в цілому. Чим газета, співзасновниками якої є і міська рада, і колектив видання, провинилася перед своєю владою та чого влада вимагає від свого дітища? Схоже на те, що так званий "закон" збанкрутілої Верховної Ради України від 16 січня, яким запроваджується цензура у ЗМІ, набирає сили у Бориславі.
Для читачів "Дрогобич Інфо" передусім пропоную коротку хронологію подій, які б прояснили причини негараздів у колег журналістського цеху.
Гарним шансом на коротку перспективу для "Нафтовика Борислава" наразі є те, що у нього нема серйозних конкурентів в особі друкованої періодики в Бориславі. Щоправда, виданнями, які періодично віддзеркалюють стан справ у Бориславі, є газети "Барабський міст" та "Тустань" (редактор – Анатолій Власюк). Оскільки публікації на цю тему у названих виданнях ніким не оскаржені в судовому порядку, покладаюся на статтю "Коли піде у відставку Роман Соловчук?" ("Тустань", № 23 (604) 9 – 15 серпня 2012 року). Ось про що писав пан Анатолій у своїй статті: "…зростає заборгованість. Обіцянки-цяцянки Романа Соловчука її зменшити не знаходять реального підтвердження упродовж років. Ні постійні вливання з міського бюджету, ні платня за рекламу, ні інші поступлення не можуть спинити росту заборгованості".
З ряду публікацій відомого на Дрогобиччині журналіста випливає, що за час перебування на посаді редактора газети пан Роман умудрився загнати газету у боргову яму на "глибину" 400 000 гривень.
Більшість україномовних газет сьогодні перебувають на межі балансування і потребують дотацій або спонсорської допомоги. Винятком є ЗМІ, фінансовані Кабміном, олігархами, депутатами ВРУ та іншими злодіями з широкої дороги. Лише альтруїсти можуть працювати на газету чи журнал, що не приносить прибутків. Щороку з бюджету Борислава на фінансування газети виділяли 99 000 гривень, з них 20 відсотків ПДВ редакція сплачувала у Держбюджет. Отже, залишалося 79 000 грн. на витрати. Цих коштів на потреби газети такого рангу є недостатньо. Якщо припустити, що на цей час борги редакції дорівнюють нулю, то навіть ця сума є жалюгідною подачкою, адже згідно розрахунків, газета при такій фінансовій підтримці отримує збитки у розмірі 3500 грн. щомісяця (!). Словом, при таких розкладах всі, хто наважуються працювати на газету міста, є своєрідними камікадзе, бо змушені працювати задарма. Таким став ентузіаст Петро Магур, якому наприкінці жовтня – початку листопада 2013 року було вручено кермо редактора.
За три місяці Петро Магур зумів не тільки втримати видання від "вічного спочинку" та не наростити зарплатні борги, але й провести ремонт приміщень редакції, збільшити кількість сторінок газети. Більше того, газета повернулася у графік і почала виходити двічі на тиждень, досягши оперативнішого подання новин. Зараз перед редактором – три головні завдання: чимскоріше позбутися нарощених з вини попередника боргів, докласти максимум зусиль для того, щоб газета отримала нове респектабельне обличчя, привабити таким чином "свіжу кров" – грамотних і креативних журналістів, а значить, підвищити популярність бориславської газети, що, відповідно, збільшить тираж видання. Кінцевою метою, звісно ж, повинна стати престижність "Нафтовика Борислава". З перших днів роботи на посаді редактора пан Петро окреслив стратегію розвитку газети та здійснив перші кроки. Реалізація таких завдань, зрозуміло, можлива тільки при зміні формату газети, а значить, публікація таких матеріалів, які були б цікаві жителям Борислава. Про що нині хоче довідатися кожен бориславець? Що його болить і чим його зацікавити? Відгуком таких побажань стала стаття "Владна верхівка очікує чергових кадрових змін" у номері від 29 січня 2014 року. У статті сказано, буцімто секретар міської ради Ігор Мельник добровільно написав заяву на звільнення. Іронія публікації полягала саме в назві статті, тобто в понятті "зміни", а не змісті. Насправді відомий бориславцям артист розмовного жанру, колишній директор міського Палацу культури змінив політичну орієнтацію: вийшов з фракції "Фронт змін", не склавши з честю депутатський мандат, як це повинен вчинити у такому випадку згідно логіки кожен гоноровий депутат незалежної України. На жаль, відомий чи не дуже у Франковому краю гуморист не зрозумів гумору, як натяку, і дуже розлютився. Він зажадав від редакції спростування, оскільки не мав наміру залишати посаду, від якої стрімко зросла потенція й без того його високого его. І справді, як це посмів якийсь там журналюга написати щось неприємне чи критичне проти відомого у широких творчих колах драматурга і тамади? І це якої ще там газети? А чи не тієї самої, якій з доброго "барського плеча" виділяють бюджетні кошти? Нечуваний "злочин"!
Вказано – зроблено! У наступному номері газети, лейтмотивом якої служать Франкові слова "Нам пора для України жить!", за підписом "нечемного" редактора з'являється спростування. Наводжу витяги спростування: "Мусимо попросити вибачення у читача за допущені неточності: секретар міської ради Ігор Мельник заяви про відставку не писав, хоча, зі слів самих депутатів, колег пана Ігоря по фракції, йому пропонувалося це зробити неодноразово… Вважаю своїм обов'язком попросити у нього вибачення за допущені неточності у ході підготовки інформації до друку. Не думаю, що факт вибачення додасть пану Ігорю авторитету напередодні розгляду питання на сесії. На офіційному сайті Львівської обласної організації політичної партії "Єдиний центр"… секретар Бориславської міської ради Ігор Володимирович Мельник представлений як голова і керівник секретаріату Бориславської міської організації партії Віктора Балоги, що дає право його колегам (депутатам) стверджувати: заяву перед тим, як стати головою і керівником "Єдиного центру" в Бориславі, вартувало таки написати. Це, принаймні, було би чесно".
Можливо, моя думка буде суб'єктивною, але зауважу: як вільний від подачок з барського плеча журналіст, я написав би аналогічне спростування. Зрештою, хіба журналістика на сьогоднішньому етапі розвитку України має бути залежною? Проти відповідних репресивних за суттю пасквілів під назвою "закони", прийнятих 16 січня дволикою ВРУ, повстали не тільки журналісти України, але й запротестувала вся журналістська братія Європи, США та інших країн, які декларують демократичний устрій. Тільки от в окремо взятому Бориславі депкорпус, у якому віднедавна розпочалися політичні розборки, виявив себе назагал антагоністом свободи слова і лобістом цензури "а ля дуету" Колісніченка-Олійника.
Рухаємось далі. Сьогодні борг редакції тільки по заробітній платі становить 210 000 грн., з яких 139 305 грн. редакція має сплатити Романові Івановичу Соловчуку. З метою нарешті виборсатися з боргової ями, редакція подає бюджетну заявку на 200 000 гривень. Засіданням бюджетної комісії до проблем редакції поставилися з розумінням, і ця цифра була погоджена повністю. Проте на сесії при вирішенні цього питання Борислав посміявся: розгорівся справжнісінький конфлікт, у якому деякі депутати вирішили помститися Петру Магуру, що не прогнувся, і принципово почали наполягати на карпенкових сто тисяч українських гривень. Температура конфлікту зросла до такої точки кипіння, що взагалі виникла загроза зриву прийняття бюджету міста на 2014 рік. Але нарешті пристрасті вляглися, бюджет міста прийнято, в якому 150 000 грн. асигнувань – на утримання газети, а 50 000 грн. скеровано у резервний фонд міського бюджету.
Отже, за поясненням спочатку звертаюся до члена бюджетної комісії, депутата Бориславської міської ради Михайла Лазаря. "Роман Соловчук мав хорошу пенсію, тому не платив собі зарплати, а значить, зростав борг з фонду заробітної плати, – розпочав мову співрозмовник. – Наскільки мені відомо, є домовленість про реструктуризацію боргу, тому за декілька років редакція виплатить йому гроші… Фракція, до якої я належу – Республіканська Християнська партія – є опозиційною до влади (?). Була думка, щоб відпустити газету у вільне плавання, натомість випустити бюлетень міської ради – і до побачення! За керівництва Р. Соловчука ми завжди виділяли 99 000 грн., але 200 000 грн. – це велика різниця! На той час редакція отримувала додаткові прибутки, займаючись видавничою діяльністю, розміщувала привітання, рекламу, заробляла перед виборами і ін. Але з приходом до роботи нового редактора газета нічим не змінилася, пише чітко провладні речі. Наприклад, на сесії виступають депутати різних фракцій, а журналіст газети пише не так, як той чи інший депутат говорив. Останньою краплею терпіння стала стаття про секретаря міської ради Ігоря Мельника, в якій автор написав про нього дуже негарно, принизливо, зокрема: "народний артист, займається склоками, перетворює сесію у сцену". І тому ми розцінили це, як плювок на депутатів, які мають окрему думку від влади. Відтак ми заявили: у зв'язку з тим, що газета подає інформацію однобоко, дозволяє собі розміщувати пасквільні статті на депутатів міської ради, а міська рада є спонсором цієї газети, то ми маємо право висловити свою думку, що газета веде неправильну політику? Маємо! Як ми можемо вплинути на газету? По-різному, наприклад, звільнити з роботи головного редактора, хоча для цього згідно Статуту газети спочатку має бути рішення трудового колективу. Тому ми вирішили заявити свою невдоволеність роботою редакції оцим зниженням її фінансування… Коли журналісти газети описують хронологію сесії, то яка мова може йти про журналістське бачення? Писати треба за таким принципом: сказано-зроблено-проголосовано. А починати щось там видумувати про артиста і інше – неправильно… Петро Магур написав грубий нарис, і ми йому на це звернули увагу, підтримавши на сесії депутата Олега Городиського… Ми готові 50 000 грн., залишених у резервному фонді, повернути через півроку газеті під час чергового перегляду бюджету міста. Головною нашою вимогою є те, щоб головний редактор вибачився за таку статтю. Ми мусіли знайти якийсь спосіб показати, що так робити не можна… Статті такого характеру не були систематичними, їх було якихось дві… Між нами немає конфлікту, ми не маємо образ, і не хочемо, щоб редакція лягала під владу, і при зустрічі з Петром Магуром я потисну йому руку".
Свою позицію з цього питання висловив інтерв'юеру голова депутатської фракції ВО "Свобода" Юрій Химин: "Наша фракція не підтримувала рішення про затвердження бюджету, оскільки таким чином ми підтримуємо сумнозвісний кривавий Держбюджет, що є нелегітимним, прийнятим з великими порушеннями. Згідно Держбюджету збільшується фінансування силових відомств, міліції і прокуратури, в той час як зменшено видатки на соціальні потреби. Прийняття бюджету міста означало б для нас підтримку столичної влади. Це – наше політичне рішення. Щоправда, усвідомлюю, що для нормальної діяльності міської господарки потрібно приймати бюджет, але такою є партійна позиція. Щодо долі "Нафтовика Борислава", свої наміри депутати мотивували тим, що газета "співає оди" міському голові і виконавчому комітету, і необ'єктивно висвітлює інформацію щодо опозиційних (?) депутатів, секретаря міської ради, тож у зв'язку з цим потрібно зменшити суму. На мою думку, така позиція є тиском на ЗМІ, оскільки фінансове становище газети є доволі важким, а тому поглиблювати проблему є щонайменше нерозумно. Вважаю, що ЗМІ як четверта влада мають бути незалежними від влади, тоді вони справді виражатимуть народну думку. У свою чергу депутати повинні розміщувати свою інформацію в пресі, щоб до читача була доступною двостороння інформація: влади виконавчої і представницької. Оскільки я читаю цю газету, то повинен відзначити: у роботі видання не прослідковується систематичність подання неправдивої інформації. Такі випадки бувають вкрай рідко. Редакція "Нафтовика Борислава" ніколи не відмовляла мені у розміщенні інформації".
Звичайно, я вважав обов'язком вивчити погляди голови міста Володимира Фірмана. Ось що розповів міський голова: "Цього року з'явилася можливість збільшити фінансування по всіх ділянках: освіті, медицині, комунальних підприємствах. Мені прикро, що депутати редакцію часопису вирішили поставити на голодний пайок. Мотивували вони таке рішення тим, що "редактор написав те, що нам не подобається". Це – неправильно, адже потрібно допомагати "Нафтовику Борислава". У нас що, цензура появилася? Є нормальні шляхи вирішення проблем, і напевно, в тому й полягає суть плюралізму і демократії, коли кожен може вільно висловити свою думку. Погодьтеся, напевно, кожен журналіст має право писати те, що йому підказує совість, виховання і певні життєві погляди. Звичайно, мова йде не про образи, а якісь нормальні погляди... Голосування на сесії сприймаю, як спробу використання депутатського статусу з метою покарати журналіста і здійснити тиск на газету. Я завжди кажу журналістам: не пишіть (про владу) добре чи недобре, а пишіть правду. Нехай вона буде тяжкою чи неприємною, але правдивою інформацією. І тоді ніхто не осудить. Якщо будете писати тільки про все добре – це те саме, що постійно їсти тільки солодке. Якщо наші депутати з цим не згідні, то нехай доказують, подають свою точку зору і викладуть в газеті іншу статтю, в якій переконають громадськість чи журналіста у неправоті, а у крайньому разі – подадуть до суду. Своє рішення депутати мотивували тим, що газета публікує пасквілі, однак цього не довели. І на сесії я висловив свою точку зору: "Ви прийняли на бюджетній комісії позитивне рішення, а на сесії почали говорити про обмеження фінансування, то де ж ваша послідовність? Не сподобалася стаття – то воюйте з її автором, а не часописом". Верхом цинізму вважаю їх заяву, мовляв, ми не будемо голосувати за бюджет в цілому, бо треба покарати "Нафтовик Борислава". Я запитав депутатів: "Ви 2, 5 тисячі працівників бюджетної сфери залишите без зарплати тільки тому, що вирішили довести свої наміри щодо газети, стаття якої вам не сподобалася?". Прикро, що заради задоволення власних амбіцій депутати були готові мінімум на місяць пожертвувати життєдіяльністю міста. Такий вчинок можна назвати шантажем. Однак, зважаючи на те, що серед депутатів є багато людей зі здоровим глуздом, ми знайшли компромісний варіант".
Оптимістичні побажання висловив на вівторковій апаратній нараді заступник міського голови, депутат міської ради Сергій Оленич: "Треба підтримати "Нафтовик Борислава", щоб борги видання були зведені до нуля".
На жаль, ряд службових осіб в Бориславі не володіють елементарними поняттями про потреби прогресивної журналістики. Зашорена радянська журналістика канула в небуття, а тому авторитарність є тим згубним інструментом, який неодмінно призведе до припинення діяльності будь-якого видання. Кожна газета сьогодні повинна мати попит. Попит – це джерело заробітку. Якщо газета заробляє на себе, тоді вона розвивається, відбувається якісне покращення її продуктивності, збільшується її читацька аудиторія. Якщо газета "Нафтовик Борислава" почне заробляти на себе, то це з часом зменшить навантаження на бюджет міста. Хіба не у цьому зацікавлена бориславська громада? Для цього спочатку треба допомогти редакції виборсатися з боргів.
Слід нарешті усвідомити, що в сучасну добу будь-яка газета має величезний ряд конкурентів як серед друкованих видань, уточнюю – вільних від цензури видань, так і інших потужних джерел інформації: радіо і телебачення. Буквально на п'яти друкованим виданням наступає нині їхній найпотужніший конкурент – Інтернет, де немає місця цензурі. Як вижити у такому товаристві? Якщо газета продовжує інертно жити радянським духом, тобто писати те, що їй вкажуть і прикажуть, – вона втратить читача, а значить, припинить своє існування. Сьогодні завданням преси є не тільки оперативно доносити інформацію до споживача, подавати її правдиво, але й всебічно і об'єктивно висвітлювати актуальні питання, які найбільше турбують читацьку аудиторію. Сучасний читач – не рівня радянському: він став примхливим, вибагливим, перебірливим. Він не придбає продукт, що пройшов сито цензури, а статті його – лаковано-причесані. Ціна такого продукту буде нижчою за туалетний папір. Апетити у пересічного споживача інформації сьогодні ой які великі! Він бажає прочитати критичні матеріали про публічних осіб, поритися у їхньому приватному житті, вимагає прозорості розподілу бюджетних коштів, довідатися про досягнення і поразки в усіх сферах життя свого краю чи жителів свого міста, дізнатися, хто і скільки вкрав та де сховав, отримати консультацію юриста чи спеціаліста певної сфери діяльності, ну і, звичайно, прочитати наостанок веселий анекдот чи знайти ребус в улюбленій газеті. Саме за це читач і заплатить кревні гроші. З його заробітної плати стягується певна частка на фінансування тієї ж бюджетної газети, яка покликана задовольняти саме його запити, а не примхи чи амбіції певного чиновника.
Наостанок повинен зауважити, що в розмові з жителями Борислава чув діаметрально протилежні думки про героїв цієї публікації. Особисто в мене гарне враження склалося про Володимира Фірмана, як вмілого керівника-господаря. Але за свою каденцію він уже встиг припуститися декількох помилок. Помилки здійснює й депутатський корпус міста, допускаючи внутрішні протистояння чи перебування у ньому інтриганів, осіб із суто меркантильними інтересами. Таких слід без вагань позбуватися, як болячок тіла міського парламенту, щоб завжди працювати плідно однією командою і приймати виважені рішення на благо міста. Помилки робить кожен з нас, але не кожен вміє на них вчитися. І, нарешті, не допускає помилок лише той, хто нічого не робить.
P. S. Інформація зі слів респондентів записана мною дослівно. Потерпілі від дифамації мають можливість звірити сказане із записами диктофона.
Переглядів: 4851
|
