 Московська агресія щодо України, а вірніше, окупація території нашої країни – Криму – стала продовженням тих терактів, коли Кремль руками своїх снайперів вбивав майданівців у Києві. Так, саме війна, оголошена Україні під брехливою мотивацією "ущемлення прав росіян" у Криму, має свої витоки ще з 30 листопада, коли наймані російські садисти у формі українського Беркуту били студентів, журналістів та всіх мирних протестантів.
Тими садистами є цербери з сусідньої Росії, які вільно проникли на територію нашої країни, влилися у ряди українських силових структур і чинили безчинства у столиці. Коли ж нарешті зрадник Віктор Янукович дезертирував у Росію під дружнє крильце шовініста Володимира Путіна, стало зрозумілим, звідки "ростуть ноги" багатьох негараздів в Україні: президент України, депутати Партії регіонів і Комуністичної партії України, керівництво українського Уряду з самих початків були ставлениками Кремля та лобіювали саме його інтереси в Україні. А інтереси виявилися прозорими: розкрасти державну казну, розграбувати національні багатства, ослабити Збройні сили України, кордон з Україною перетворити у прохідний двір, сприяти корупції і споюванню населення, внести розкол в суспільство задля деморалізації та ослаблення монолітності держави. Наступним кроком стала віроломна окупація нині ворожою Московією кримської території України. Але не слід розглядати росіян в Московії як ворогів – ворогом як для нас, так і пересічних росіян є Володимир Путін та його злочинне оточення, в руках яких сьогодні – абсолютна влада Московії.
Потужним чинником, який прямо впливає на поведінку людини, є інформація. Сучасна людина навчена довіряти інформації, яку отримує при перегляді телеканалів. Мас-медіа відіграють ключову роль у формуванні суспільної думки. Прикладом цього може послужити діяльність телеканалів "5 канал", "TVi", 24 канал та інших – саме завдяки їхнім постійним репортажам Україна дізнавалася про події у столиці. Це підштовхнуло тисячі мешканців країни з усіх областей покинути рідні домівки і податися до Києва на мирні акції протесту, під вогнем витягувати вбитих і поранених, жертвувати гроші, продукти, свої вміння і, нарешті, самого себе заради торжества справедливості.
Визначальну роль телеканалів добре усвідомлює правляча верхівка Кремля. Для задоволення її монархічних апетитів працює потужна команда психологів, журналістів, вчених, консультантів різних сфер науки. "Хто володіє інформацією – то володіє світом", - цей афоризм став потужною зброєю зомбування суспільства ще за часів СРСР, і набув свого розвитку в час ганебного царату Володимира Путіна. У Росії відсутні незалежні від Кремля телеканали і преса. Всі ЗМІ в Московії – підконтрольні Москві, де панує тотальна цензура, тож є ущемленими у своїх правах, працюючи виключно на задоволення інтересів групки жалюгідних підданих імператора. Московська пропаганда розширила свої сфери впливу на Білорусь і Україну. В Україні старанно відробляють своїх 30 срібняків як найманці Москви, так і псевдожурналісти, які ностальгічно марять СРСР, тобто Московською імперією. Чого лише варті брехливі відеокліпи опущеного Сергія Рубльова, який живе у Києві. Він зайцем бігав за спиною цілого ешелону Беркуту, змальовуючи їх у ролі "білих і пухнастих" воїнів, які обороняються від "злих і озброєних" демонстрантів. Своїх агентів засилає Москва в усі куточки України заради подання викривленої інформації, або ж просто штампування суцільної брехні. Сподіваюся, читач пригадує репортаж "Львів – без Сала, а Юрія Вербицького поховали", в якому йшлося про те, як з Львівської ОДА викинули репортера (агента Москви) Аркадія Мамонтова. Його завданням, нагадую, було подання інформації про те, що львів’яни – це буцімто радикально налаштовані фашисти, які не хочуть підкорятися наказам діючого президента Януковича і чинної влади, прагнуть захопити до рук владу і т.д.
Таких засланих козачків, завданням яких є дезінформація, Москва засилала і продовжує це робити не тільки в Україну, але й у ті країни, де їй це вигідно. Це – ціла агентурна мережа. В цю команду входять також політтехнологи та ідеологи, які розробляють різні прийоми психологічного впливу на кожного споживача інформації. Розкол в суспільстві – ось одне із завдань Кремля. А тому в інформаційний простір України вкидається відверта, вигадана брехня на кшталт "русских в Украине ущемляют" (питання двомовності у Верховній Раді України піднімалося лобістами Кремля), "Росія годує Україну", "Росія перемогла Другу Світову війну, а не Україна" (слова того ж таки українофоба Володимира Путіна), "Західна Україна – це поляки", "озброєні бандерівці приїдуть в Росію і будуть нападати зі зброєю на росіян", "Західняки – це бандерівці, які катували мирних людей і ненавидять російськомовних", "Європа і США дають гроші Західній Україні на Євромайдан", "Крим і Східна Україна – територія Росії" і інші формули, які сприяють сепаратистським настроям в Україні, формують хибну думку мешканців Росії. Однак чомусь ніхто не замислювався, що в центрі так званої "Бандерівщини" розташоване місто-курорт Трускавець, де щороку оздоровлюються тисячі мешканців Східної України, Росії, Азербайджану, Узбекистану, Польщі та інших країн, однак жодного випадку русофобії, а так само ксенофобії, на яку потерпає особисто Володимир Путін, не зареєстровано. Більше того: кожен російський турист чи мешканець сходу України, який гостював у культурному центрі України – Львові – змінив свою думку про Західну Україну. Кожен особисто переконався, що можна жити інакше, якісно набагато краще, ніж живе кожен мешканець Донбасу. Стереотипи відвідувачів Львова чи Трускавця радикально міняються, бо тут відсутні переслідування за расовими, національними чи релігійними ознаками, панують демократичні цінності, повага і гостинність.
Викривлення і спотворення московитами інформації стало узвичаєним ще з часів правління Івана Грозного і триває дотепер. Наприклад, значення Куликовської битви зовсім не те, яке їй надають російські історики. Вона зовсім не вдихнула жодної надії в душу московитів, які ще сто років після неї продовжували платити дань Золотій Орді, тоді як вже майже всі землі колишньої Київської Русі (сучасної України) були вільні від татарського іга.
Поширеним прийомом дезінформації є поєднання правди з брехнею, причому акценти зміщені у вигідному для фальсифікатора руслі. Такий шлях зараз широко практикується і в українському інформаційному просторі. Тому будьмо уважні, аналізуймо отриману інформацію і перевіряймо її. Слід бути готовим до того, що потік брехні навіть з уст високопоставлених політичних банкрутів Москви ще довго забруднюватиме інформаційне поле Московії та України.
Одним з шляхів впливу на суспільну думку є стовідсоткове превалювання російськомовної преси і літератури на Сході та півдні України, а також російськомовного теле- і радіоефіру, де інформація подається на угоду того ж Кремля; відзначається також відсутність українських дитсадків і шкіл в Криму та їх мала чисельність – на Східній Україні. Іншим шляхом зомбування населення служать брехливі російські телеканали, контрольовані, нагадую, Кремлем, які дозують облудну інформацію у східні та південні області України, а керівництво української держави своєю байдужістю досі потурало такій інформаційній вакханалії. Немаловажну роль у такому брудному інформаційному потоці відіграють відзняті в Московії художні фільми на українських телеканалах. Вони настільки дешеві і неякісні, що жителі Західної України почали ігнорувати перегляд деяких телеканалів, які подають неякісну продукцію. У таких фільмах росіяни досі воюють з гітлерівцями і героїчно перемагають, грають біцепсами в інших гарячих точках планети, пропагують насилля. Героїзм російського кіногероя як солдата полягає у тому, що йому байдуже, заради чого бездумно йти на смерть разом зі своїм загоном, оскільки "завжди готовий" виконувати "місію" в ім’я Росії. Це – тієї Московії, якою керує хворий на маніакальну шизофренію монарх. У свідомість росіян насаджується переконання вищості Московії над іншими країнами, її гіпермогутності, непереможності, де служити Московії однозначне служити її неадекватному монархові. В цілому така ідеологія є дутою, ефемерною, небезпечною. Економіка сусідньої держави базується лише на енергоносіях (нафта, газ, вугілля, уран) і виробництві металу та спирту, останнім же й споюється населення. Всьому цьому приходить кінець, оскільки економіка цієї країни має вигляд мильної бульбашки. Рядовому солдату навіюється важливість того, що йому неважливо, кого і де вбивати чи провадити підривну діяльність. Російський солдат – не людина, а машина, яка не повинна думати чи щось розуміти, бо за нього думає командування. Це – приклад відсутності будь-яких засадничих основ демократії в Московії, гуманності, поваги до особистості. Одночасно певну діяльність провадять політтехнологи в Інтернеті, блокуючи певні інформаційні сайти на території Московії. Певні кошти виділяються Кремлем на фінансування сепаратистських настроїв в Україні, популяризації всього російського, але аж ніяк не українського. Ми є очевидцями того, що зараз в Україні потерпає якраз все українське, але аж ніяк не чужоземне: мова, культура, пам’ятки історії та архітектури, музеї, парки, екологія, прибережні смуги Чорного моря і річок, народне господарство тощо.
Сама ж Московія зараз переживає початок економічної катастрофи. Її населення деморалізоване, потерпає на алкоголізм і наркоманію, відзначається тотальне зубожіння, а смертність становить від 200 000 до 500 000 чоловік на рік! "Якщо ти не сидів – ти не мужик", - таке пропагується в деяких регіонах деморалізованої Московії. Тобто справжній чоловік може гордитися собою тільки тоді, коли він скоїв злочин і мало не щодня приймає алкоголь. Проституція у Московії стала шляхом заробітку для молодих росіянок, які продають своє тіло як вдома, так і далеко за її межами, а родинні цінності нівельовані. Моральні і духовні цінності в Московії вже давно стали чимось маловартісним, непотрібним. Чому? Та тому, що деградованим суспільством, в якому панує бездуховність, тотальна деморалізація, як відомо, легко управляти. А хто управляє сьогодні такою Московією? Коли переглядаєш фільми, в яких розвінчуються розкоші Володимира Путіна, то виникає враження, що він обікрав росіян ще більше, ніж його маріонетка Віктор Янукович – Україну. Тому росіянам слід докорінно і негайно змінити систему управління державою, позбавивши президента практично абсолютної влади.
Викликає тривогу й знищення української бібліотеки в Москві, переслідування вільнодумства та українців у Російській Федерації, ущемлення їх прав і припинення виходу української преси тощо. З таким успіхом чи вмотивованим буде введення українських військ в Москву для захисту українців в Росії, права яких ущемлені? А може, ввести також війська на Слобожанщину і Кубань та відновити давні кордони з Росією, чого вже давно прагне Кубань – колишня територія України? Єдиним культурним форпостом сучасної Московії залишається Санкт-Петербург, фундамент якого заклали українські козаки. Таким чином випливає запитання: а чи не жовто-блакитний прапор має майоріти над міською радою цього красивого міста на Неві?.. Українці вшановують пам'ять тих українців, які московським тоталітарним режимом були замордовані в таборах Сибіру і Казахстану, розстріляні московською машиною КГБ, виморені штучним голодом 1933 і 1947 років, пограбовані і переслідувані російськими окупантами після 1945 року. Це – незабутнє, а кров невинно загиблих прагне справедливості. Слід нагадати бундючно налаштованим Володимиру Путіну, Сергію Лаврову, Володимиру Жириновському та іншим українофобам правлячої верхівки Кремля крилату фразу: "Хто до нас на Русь з мечем прийде, той від меча і загине". Русь, або Київська Русь сьогодні називається Україною.
Якою слід бути Україні в майбутньому? Слід нарешті зрозуміти, що за всю історію сусідства з Московією (така правильна назва т. зв. "Росії"), Україна завжди зазнавала утисків, голодоморів, переслідувань талановитих і освічених українців, священиків, масових розстрілів, кріпацтва, вивезення до Сибіру, масових грабежів і мародерства зі сторони російського окупанта. Навіть якщо й дозріють росіяни (московити) до того, що скинуть свого знахабнілого царя, що розперезався, все одно колись Росією знову керуватиме інший узурпатор, не менш кровожерливий і пихатий. Але, зрозуміло, що новий монарх не зважиться зазіхнути на територіальну цілісність такої держави, яка буде мілітарною, сильнішою і високо розвинутою, адже швидко зазнає поразки у такій війні. Україні слід терміново позбутися газової, нафтової чи будь-якої іншої залежності від Московії, створювати нові ринки збуту української продукції, налагоджувати нові канали імпорту виключно якісної продукції. Слід також очільникам української держави нарешті позбутися рабської ментальності та бігати, мов лакеї, до московського царя щось погоджувати чи домовлятися. Треба нарешті навчитися поважати себе, і нехай до України зі своїми пропозиціями першими біжать посли Московії, а не навпаки.
Сьогодні путінське формулювання "введення військ в Крим", тобто на територію чужої йому України, насправді є не введенням, а агресією і окупацією, оскільки не має права керівник чужої (а нині – ворожої) нам Московії щось вказувати чи диктувати. Україна – окрема і незалежна держава, а будь-яка воєнна інтервенція в Україну може відгукнутися трагедією для всієї Московії. Доцільно відповісти Кремлю, натиснувши ті важелі, якими Україна володіє. Першим таким кроком є швидке виведення російського рубля з обігу в банківській сфері України, натомість слід докласти всіх зусиль на надання українській гривні статусу вільноконвертованої міжнародної грошової одиниці нарівні з доларом США, євро і т.д. Ряд пропозицій висунув також і Олег Соскін, зокрема націоналізацію всіх банків Московії, що функціонують на території України. Такі кроки стануть першим етапом оздоровлення української економіки. Слід переглянути політику Держбюджету України, спрямувавши вкрай необхідні кошти на відновлення військової промисловості, збільшити фінансові потоки на стрімке зростання потужності ЗСУ, її переоснащення, модернізацію. Те, що війська сусідньої держави вільно перетнули повітряний простір Криму, безперешкодно проникли у Крим "на колесах", є підтвердженням того, що Україна була неготовою до такої агресії. "Хочеш миру – готуйся до війни", - такого правила повинен постійно дотримуватися Генштаб армії України. Тому одним з шляхів унеможливлення військової інтервенції Москви в майбутньому є повернення статусу Криму як обласного центру України, ліквідація кримського парламенту, заборона дислокації іноземних (російських) військ на території України. Будь-які заклики до сепаратизму повинні жорстоко придушуватися, а винні у таких діях – притягатися до кримінальної відповідальності за зраду України.
Сьогодні Кабмін України повинен змінити свою політику щодо вектора розвитку країни. Україна має всі передумови, потенційні можливості розвитку та трансформації у наймогутнішу державу сучасної Євразії. Слід повернути в Україну працьовитий людський ресурс, а саме українських заробітчан з інших країн і дати їм високооплачувану роботу тут, в Україні. Роботою слід забезпечити всіх охочих так, щоб Українська держава стала привабливою для заробітчан інших країн. І тоді не українці будуть працювати на російську економіку чи якогось московського князька, а навпаки. Для того, щоб забезпечити всіх роботою, слід повернути Україні статус аграрної, промислово розвинутої країни. Заводи в Україні повинні запрацювати, і виробляти таку продукцію, яка потрібна як для внутрішнього ринку, так і користувалася б попитом експортерів. Однак, щоправда, передусім треба подолати в Україні корупцію, хабарництво, засилля бюрократії тощо. Це – важкий шлях. Для цього треба, щоб закони в Україні працювали і всі були рівні перед Законом. Необхідно назавжди зупинити можливість розкрадання державного майна, національних багатств України, і кожен чиновник, лікар, прокурор, міліціонер, працівник дорожньої служби чи сантехнік, врешті-решт, відповідав за свої слова і вчинки.
Що ж потрібно сьогодні нам, українцям? Перш за все – бути пильними і не піддаватися провокаціям та паніці, розуміти, що ворог у нас – зовнішній, а не внутрішній. У нас є достатньо сил і засобів на подолання окупаційної навали ворога. Однак ми повинні усвідомлювати, що серед нас перебувають провокатори, адепти інтересів Москви. Вони, а так само позбавлені владних можливостей клерки сьогодні намагаються використати всі можливі шляхи інформаційної війни, щоб дискредитувати Майдан та всіх активістів, які долучилися до його перемоги. Сьогодні кримські татари, богом яких є Аллах, прагнуть цілісності України і її суверенітету. Образно вчора об’єдналася Україна у столиці, коли пліч-о-пліч під зливою куль стояли українці, росіяни, грузини, вірмени і представники інших національностей, що проживають в Русі-Україні. Це тоді, коли летіли ворожі кулі на беззбройних демонстрантів, молилися в Києві за їх життя і майбутнє України християни різних конфесій, мусульмани, буддисти, вірні інших релігійних течій. Усі разом – це народ багатонаціональної країни, який бажає жити у вільній, незалежній, багатій і цілісній Україні. Сьогодні відбулося надпотужне зростання вольового і бойового духу української нації, її єднання і згуртованість. Тому не піддаваймося побрехенькам чужої нам Москви, яка сьогодні перебуває в руках лицемірного деспота. Його гегемонія мине, чужа нам Московія матиме іншого керівника, а Україна постане монолітною могутньою державою. Борімося за це, будьмо сильні духом, єднаймося у спільній боротьбі, тоді здолаємо будь-якого супостата.
Хочеш миру – готуйся до війни. У тому числі - інформаційної.
Переглядів: 4530
|
