Літературно-мистецька академія та творчий вечір до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка

 Надрукувати
Культура, мистецтво
Написав(ла) проф. Петро Іванишин, відео Ігора Гриника   
17.03.2014
200-ліття Тараса Шевченка у ДДПУСаме сьогодні, у наш буремний час, у цей двохсотрічний ювілей ми можемо як ніколи переконатися у величі та важливості творів Т.Шевченка для нашого національного буття. Бо ми, якщо звичайно ототожнюємо себе з українським народом, без перебільшення жили і живемо в епоху Тараса Шевченка. На жаль, ми часто не помічали цього. Принагідно до дат згадували його ім'я та долю, з більшим чи меншим успіхом читали поезію і дбайливо витирали порох із поставлених на полицю "Кобзарів" та настінних портретів. І переважно на цьому духовне спілкування із генієм закінчувалось і починалась одвічна людська спроба жити, розуміти себе і світ, вирішувати різні проблеми… Але чомусь уже без Т.Шевченка. Наче ці величини існували окремо в нашому бутті: Кобзар і теорія та практика нашого існування.

(у статті 7 відео)

Хто ж такий Шевченко? Усвітлі революційних вогнів та перед обличчям чергової війни із Росією ми знаємо твердо. Він – духовний батько новітньої української нації. Він – основний елемент новітньої української культури. Він – найголовніший критерій українськості кожного, хто претендує називатися українцем.

Саме тому Тарас Шевченко, як ніхто інший з українських письменників, підходить під окреслення поет-предтеча. Бо він надходить з нашого українського майбутнього, поєднавши у собі теперішнє та минуле українського народу. Він приходить до нас, як приходив перед тим до інших поколінь українців, як, сподіваюсь, приходитиме і до нащадків, із здобутою істотно істиною про наше національне буття. Істиною новою про те, що робить нас українцями, а значить, людьми. Істиною давньою про Того, хто є нашим небесним вічним Отцем. Істиною відтепер завжди актуальною про те, що наше колективне "бути чи не бути" нерозривно пов'язане із наявністю чи відсутністю наближення його слова – живого, не просто ритуального, спілкування із українською книгою книг – із "Кобзарем".

Якщо хочемо збагнути визначальні культурно-психологічні риси новітнього українця, то треба звернутися до світогляду шевченківської людини, до світогляду націоналізму, і зауважити, що стрижневою ідеєю, довкола котрої розбудовується ця система буде національний імператив. Український імператив, котрий зобов'язує нас мислити і діяти в категоріях захисту, відтворення та розвитку нації, сформульований саме Тарасом Шевченком. І про це треба чітко пам'ятати саме в наших складних обставинах, коли чимало контрреволюціонерів, пристосуванців і провокаторів на різних посадах намагаються діяти всупереч Шевченковим настановам, а значить – всупереч природним прагненням повсталого народу.

На початку поеми "Катерина" ліричний герой Т.Шевченка висловлюється в найбільш особистісному, здавалося б, непідвладному жодному колективному контексту інтимно-моральному сенсі. Але виявляється, що все не зовсім так, що порушення традиційної моралі призводить до особистісної, родинної, зрештою, національної трагедії, тому:

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.

У наступних рядках виразно звучать імперативи суспільно-громадянського змісту, у яких відбувається суто націоналістичне розширення поняття патріотизму: любити свою Батьківщину замало, слід бути відповідальним за неї перед Богом і нащадками. Хто з українських чиновників чи політиків досі цим керувався?

Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
("Мені однаково, чи буду...")

У "Заповіті" маємо політико-революційний наказ, наказ завжди актуальний для поневоленого народу. І тут не важливо спрямований він проти зовнішнього (чужоземного, як-от тепер Володимр Путін) чи внутрішнього (свого, як-от Віктор Янукович) окупанта. І не важливо також ідеться про імперські "кайдани" суто політичні, економічні чи духовно-культурні – їх всіх треба порвати. Але дві попередні наші революції початку 1990-х і в 2004-го року не були доведені до кінця, захлинулися в лібералістичному опортунізмі та угодовстві. І тому тепер, в час третьої революції, ми повинні завершити почате:

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

У поемі "Кавказ" віднаходимо релігійний (християнський) імператив. Як далека ця природна для українця віра у торжество християнської ідеї від тих псевдохристиянських "толерувань" усіх форм сатанізму, що міцно вкорінювались у нашій сучасності (від пропаганди гомосексуалізму до антихристиянського сектантства) і все це під захистом деяких фарисеїв з числа колишніх дисидентів. І навпаки – величні масові молитви на Майдані і щирі тихі молитви бійців перед боєм, деколи останні молитви, – як це відповідає словам Шевченка:

Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.

У "Посланії", котре можна назвати суцільним розгорнутим імперативом, одним із найбільш важливих аспектів національного наказу стає аспект державницький. Тільки національна держава повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття, тільки у цій символічній "хаті" народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі. І нам, українцям, слід було вже давно перестати вірити фальшивим речникам з числа вчорашніх комуністів та продажних демократів, котрі понад двадцять переконували нас, що ми вже маємо таку національну державу. Виявилось, що це неправда. Нашу українську державу слід ще тільки вибороти і тим самим виконати і цей наказ свого генія, бо тільки:

В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.

І цей ряд можна продовжувати. Однак ідейним знаменником усіх окреслених моментів може бути висловлювання ліричного героя зі "Сну" ("Гори мої високії..."), котре варто вважати найбільш загальним формулюванням Шевченкового національного імперативу:

...Я Богу помолюсь...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!

Перебуваючи сьогодні як на прощі перед духовним обличчям нашого генія і перед чистим зором наших давніх і новітніх героїв із "Небесної сотні", визнаймо наступне. Тараса Шевченка ми не можемо не розглядати як українського велетня – як предтечу нашого українського майбутнього, як духовного батька сучасної української людини, як автора національного імперативу, зрештою, як творця сутнісно нашої ідеологічної системи – українського націоналізму. А ще – і це підтвердив Майдан – як батька української національної революції, шевченківської революції. Тож дбаймо, щоб ми і діти наші сприймали його саме таким, інакше не сподіваймося на нову, світлу долю. Не сподіваймося на якісно нову державну систему і перемогу на московським окупантом. У кращому випадку знову чекає нас сумна слава "славних прадідів великих правнуків поганих". А в гіршому – заслужена кара Божа, як кожному з тих, "хто матір забуває"… У цей революційний і воєнний час вибір робити нам. Шевченківський вибір шевченківських людей в епоху Тараса Шевченка.















Переглядів: 4030

Коментарі (6)
 
кому це потрибно иде вийна тому вси дитячи казки в сторону вси на фронт киив за нами :( :( :( :( :( :(
Повідомити адміна
Рейтинг: 5+ -7-
  
жах, 16:28 17 березня 2014 р.
 
реабілітація ддпу
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ -2-
  
сара, 18:45 17 березня 2014 р.
 
Я закликаю всі народи зєднатись дружно у сім"ю перебороти всі невзгоди і вигнать путіна з криму!
Повідомити адміна
Рейтинг: 3+ -1-
  
потрібно, 20:48 17 березня 2014 р.
 
Нам остогидли війни кляті, ми жити хочем не в ярмі, ми жити хочем в благодаті, ми щастя хочемо усі!Зловіщі крилаті ракети, що людству несете в собі, про вас усе пишуть газети, но ми віримо в мир на землі!
Повідомити адміна
Рейтинг: 5+ 0-
  
потрібно, 20:54 17 березня 2014 р.
 
В університеті ЗАВЖДИ проводилися, проводяться і будуть проводитися подібні заходи, і не лише такі! Тобі це добре відомо, просто ти з категорії тих людців, яким ВСЕ Х...О.
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
тіпа сарі, 19:56 18 березня 2014 р.
 
А в університеті хоч колись пробували за ті гроші, що згрібають зі студентів десятками років, як платню за гуртожиток, бодай би палець об палець вдарити, щоб для тих студентів щось зробити доброго, а чи лише- вашу ораву мордатих начальств годувати? Живодерня, а не вуз!
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
!, 07:44 21 березня 2014 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)