Як часто ми розуміємо толерантність як щось таке, що нібито кожен з нас сповідує, але не в повсякденному бутті. Тобто, загалом ми нібито терпимі до чужої думки чи позиції, як ще кажуть "до іншого". Не є виключенням з цього й наш полі етнічний Дрогобич. Ось тільки час од часу ми буцімто забуваємо про оту саму терпимість до іншого. "Іншим" у місті виявилося підприємство, що робить добру, як колись казали "святу" справу, - випікає хліб. Керує цим підприємством енергійний чоловік на ймення Янек Пелехач, що вказує на його походження, - поляк.
Останнім часом містом почали поширюватися чутки, що кіоски, у яких дрогобичани охоче купують смачний хліб та різні печені смаколики, нібито встановлені незаконно, і їх треба "спалити, знищити, здати на металолом" тощо. Причому ті, хто це пропонує, не дуже добирають виразів, повторюючи руйнівників, що "орудують" зараз на сході та півдні країни. Чи допустиме таке у нашому місті, - питання риторичне.
Так вважають працівники підприємства, що займаються торгівлею хлібо-булочними виробами. Ось що каже Люба Григорівна Семчишин, яка четвертий рік є працівницею "Пекполу" "…На сесії міської ради вирішили, що це є мафи, які чомусь заважають архітектурі міста і стоять в такому місці, в якому не мали нібито стояти. Але там стоять на тільки ці кіоски, а, наприклад, поруч на базарі стоїть багато людей і на тротуарі торгують молоком з землі. А наш кіоск гарний, сучасний, в ньому чисто, в ньому можна торгувати.
Якщо забирати ці гарні кіоски, то нехай забирають всі, а їх там є багато. Я, наприклад, маю дітей, я вже не працюю, бо я є хвора, пенсію ніде не заробиш, бо в такому віці на роботу вже ніхто не візьме . А тут людина-підприємець взяв на роботу, та ще й офіційно, тому ми хочемо працювати. А якщо заберуть ці кіоски - за що ми будемо жити? Ми говоримо також від імені ще 20 працівниць, які теж можуть позбутися роботи.
Дуже я обурена коментарями в Інтернеті на рахунок цих подій. Для чого знищувати, палити ці кіоски? Адже ця людина дає роботу для людей в Україні, зокрема, у нас в Дрогобичі".
Підтримує її й тезка Люба Михайлівна Шехлінська, яка влаштувалася на роботу нещодавно: "…Не кожен візьме на роботу людину передпенсійного віку, прийдеш на роботу, а тобі кажуть: таких ми вже не беремо. Але заробити хоча би на мінімальну пенсію потрібно, тим більше в мене троє дітей шкільного віку, а що таке школа ми всі добре знаємо. Чоловік в мене непрацюючий, тому мені залишитися без роботи ніяк не можна. А в нас працюють майже всі жінки передпенсійного віку, відношення до нас керівника добре, завжди послухає, допоможе. Якістю хліба дрогобичани задоволені, за день нам привозять по два-три рази і всі вироби лише свіжі, - реалізуються."
До речі, жінки принесли із собою копії рішень міської влади "на розміщення на території об'єктів благоустрою та споруд соціально-культурного побутового, торгівельного та іншого призначення" від 29 серпня 2013 року та 2 квітня 2014 року за підписами панів-посадовців Радзієвського та Курчика. Нібито й рішення офіційні і підписи легітимні, але це не додає спокою робітникам, які з дня на день чекають, що їх робочі місця просто ліквідують. І вони, переважно жінки, перестануть бути опорою в своїх сім'ях. Чи варто говорити, що в ці, такі неспокійні часи, знайти будь-яку роботу майже неможливо. То що, поповнюватимемо наше місто новими безробітними?..
Переглядів: 6019
|