 Ця прес-конференція суттєво відрізнялася від аналогічних шаблонних заходів. Звичайно, тут не було виступів народних хорових колективів, пафосу і попередньо погоджених питань, не було й смачного фуршету, як це узвичаєно після прес-конференцій в Україні. На ній не прозвучало армади цифр, однак деякі аргументи вимагають серйозних роздумів.
(натисніть на фото для перегляду, всього 11 фото)
Фото 2, фото 3, фото 4, фото 5, фото 6, фото 7, фото 8, фото 9, фото 10, фото 11.
Якщо пригадує читач, на сайті була опублікована стаття "Конфлікт між "Надією" і "Карітасом": міна вибухнула!". Треба визнати, що вона, напевно ж, вплинула на Ігоря Козанкевича, бо вкрадені двері після пробіжки невідомими просторами успішно повернулися на своє законне місце. Минув час, але тодішнього священика, вочевидь, мучив неспокій сумління: двері – річ серйозна. Двері бувають різними: дерев’яними, залізними, риплячими і розсувними і т.д. Двері можуть бути просто намальованими на стіні або виконувати роль порталу: відчинив двері, переступив поріг – і опиняєшся у світлому майбутньому або ж десь, приміром, на Канарах. Ну двері – це така штука!.. Зачинив їх, наприклад, на замок, ключ пожбурив у річку Серет, і аж жити хочеться від щастя! Ця ідея настільки сподобалася декому у БФ "Карітас" і стала такою нав’язливою, що одержимість взяла гору. Ех, якби ще не війна на Сході України та анексія Криму – то спалося б спокійно, подумав цей Хтось у благодійній організації. А так – сну нема! "Треба відповісти тим москалям їх же ціною, і щось анексувати у них", – подумав Хтось і висловив обережно цю думку вголос. За неї, як кота за хвоста, вхопилася лакейсько-ментальна група підтримки і стопроцентним одобрямсом надала впевненості екзальтованому Хтось. Але наразі до Криму далеко, та ще й по писку за такі слова можна від путінських фраєрів дістати (боляче буде, холєра!). Кого б це слабшого скубнути, га? Такого, що здачі не дасть? "Та все просто – під самим носом у тебе, пане Хтось, ціла секта розмножилася. Секта дзюрашків, – уточнила пошепки близька серцю раба Божа. – Ось їх і скубніть, бо вони ж беззахисні, беззубі, кулаків не мають, самі жінки та діти-інваліди". Пацан сказав – пацан зробив. І у ніч частина приміщення ДДТЗДІ "Надія" була підпільно анексована шляхом вставляння дерев’яних дверей. Звичайно, замок у них є, але ключі лежать там, де і ретельно зберігається совість у того Хтось. Надійно і безпечно – не проб’єшся, не достукаєшся, зась! Захищено великим дерев’яним хрестом на грудях і сутаною. Звичайно, хотілося б анексувати заразом все одразу, але поки москалі ще до Львова не дійшли – відкладемо наступний бліц-криг під сукно до пори, до часу.
Тепер, шановне панство, пояснимо, про яку секту на вул. Чорновола, 4 у Дрогобичі говориться. Сектою охрестив нікому невідомий Юрко Нижник (мабуть, родак Панька Нужника з Остапової "Зенітки") у пйонтек, 30 травня на сайті БФ "Карітасу" отих злющих і ненаситних батьків з Дрогобицького добровільного товариства захисту дітей-інвалідів "Надія", "які прикриваються своїми дітьми". Згідно статті, ці сектанти є побратимами "підгорецьких". Щоправда, самі "підгорецькі" про те, що мають таку потужну групу підтримки на Дрогобиччині, навіть не підозрюють. Чому? Бо у Дрогобичі у всіх бідах винні москалі. Уявіть собі: щоразу, коли появляється подібна стаття на сайті БФ "Карітас", якийсь москаль-хакер її потім видаляє. І годі щось довести!
Москалі москалями, але "сектанти" почали бунтувати. Один з них, уздрівши файно припасовані двері, почав у них грюкати. На другий день інший "сектант", побачивши перекриту дверми частину приміщення "Надії", так розлютився, що ладен був рознести їх на друзки. Але його ледь втихомирили інші "сектанти". Подейкують, що запущена паном Хтось лавина люті з протилежної сторони так швидко росте, що одного чорного-пречорного дня вони можуть зібратися разом і рознести всю будівлю БФ "Карітас" на порох – камінь на камені не залишиться. Але, повірте, розум має взяти гору. Зрештою, як можна, адже зараз там проживає багацько біженців зі Сходу України і татарів з Криму. І ось 6 серпня керівниця "Надії" Ірина Дзюрах провела прес-конференцію, на яку, окрім місцевих акул пера, прибули голова Громадської ради Зорян Ацедонський, Михайло Ваврин (представляти регалії вважаю зайвим – всі цього рішучого пана знають), юристи, пани з телекамерами і фотоапаратами та всьо зафільмували. Була там моя братова, і все переповіла.
Значить, журналістів ознайомили з різними документами, в яких відображені стосунки між благодійним фондом і товариством. Фактично переповідати усе почуте немає смислу, бо на сайті "Дрогобич Інфо" вже все і про все розповідалося. Словом, перше, що попросила Ірина Василівна від імені ДДТЗДІ "Надія", це донести громаді Дрогобича і району ситуацію, в якій опинилося товариство. Чому до громадськості взиває пані Ірина? Бо нарешті стало зрозуміло, що УГКЦ своїм авторитетом кришує інтереси ПП "Карітас" у Дрогобичі. Перепрошую, БФ, хоча вже всі переконалися, що в нашому місті це одне і те ж саме. Тому хоч стукай, хоч грюкай у двері благодушних отців – далі облудних вивертів у розмовах з ними нічого не дочекаєшся. Нічого розумного досі не народила міська влада, хоча за документами земля і будівлі – у її комунальній власності. Відчувається тверда рука когось вищого, ніж Єпархія – тиснуть на владу, як тільки можуть, аж пар виходить. Останній круглий стіл, який колись ту відбувся в ратуші, показав, ху із ху, і що наразі файку миру можуть викурити правники з обох сторін. Але очевидно, що вмішалися москалі, бо навіть запалити ту файку не вдалося. Мабуть, тютюн був підроблений, або махорка відсиріла. "До кого ще апелювати, якщо всі двері наглухо зачинені, і ні стукіт, ні галас їх не відкриває, до того ж щоразу появляються нові двері?" – задумалися "сектанти", і вирішили сколихнути весь Дрогобич зверненням про допомогу і підтримку.
Так от, сьогодні "Карітас" користується 53 точками води (крани, з яких витікає вода з умивальників і туалетів – до душових кабінок) та місцем для миття автомашин. В той же час у товаристві "Надія" є лише один туалет з умивальником. Дотепер вода обліковується спільним лічильником. Незважаючи на це, БФ "Карітас" виставляє "Надії" 100% плату за воду – рахунок з сумою 2152 грн. за травень місяць. Це, як зауважила керівник товариства, перевищує суму всіх витрат за комунальні послуги, якими насправді користується товариство. Іншим прикладом необґрунтованих (висмоктаних з пальця) цифр, які виставляє у якості боргу Хтось, є рахунок за використаний у травні газ, хоча товариство у травні не використало жодного кубометру газу. Присутній на прес-конференції пан Юрій задав логічне запитання: на якій підставі на території ДДТЗДІ "Надія" (земля-то – "Надії") функціонує кафе на першому (цокольному) поверсі БФ "Карітасу", якщо немає жодного дозволу на його будівництво? В подальшій розмові стало ясно, як Божий день, що місія БФ "Карітас" діаметрально протилежна діяльності, яку він на практиці провадить – комерція (кафе, готель і ін.) тут займає почесне парадне місце. На це все Ірина Дзюрах резонно відповіла словами Ігоря Козанкевича, який колись на таке зауваження відповів: "А треба було думати, коли давали (приміщення для БФ)". Але щоб москалі знали: у цьому ж ПП, ой, перепрошую, БФ, реалізовується ряд гарних проектів, зокрема проект "Дивовижні долоні" для діточок-інвалідів. Однак треба уточнити, що якщо товариство "Надія" з маленьким приміщенням (відтепер – ще куцішим) об’єднує понад 210 дітей, то на базі її сусіда втіху мають близько 20 таких дітей, і то в одній кімнатці. А наразі новими дерев’яними дверима вельможний Хтось намоцно перекрив не тільки доступ дітей-інвалідів до тренажерного залу, а ще й пригасив доступ світла у коридор товариства. "Дверна" одержимість не оминула й двері тієї кімнати в частині будівлі товариства, в якій донедавна сиділи охоронці та оберігали нічний спокій обох організацій: відтепер сюди вхід членам товариства недоступний.
Треба зазначити, що БФ "Карітас" і ДДТЗДІ "Надія" – принципово різні організації. Перша – благодійна, інша – потребує благодійників. Але, як бачимо, далеко не таких "праведних", які тільки те й шукають, як би де і що "анексувати" та побільше.
Але, о чудо, як шляхи Господні незбагненні, так і любов БФ "Карітасу" до ДДТЗДІ "Надія" дивовижно непоясненна. То вже така, любов, панове, що аж гріх думати. Спочатку на своєму сайті Старший брат БФ "Карітас" нарікає всіх "дзюрашками-сектантами", пробуджуючи своє оточення до ненависті (точнісінько як путінські ЗМІ – проти "бендеровцев"), потім у переписці електронною поштою присягається у величезній християнській любові до Ірини Дзюрах. О, що то за сила – любов! Чесно, такі щирі зізнання і відвертість нагадують "приятельські" стосунки інопланетян з землянами у фільмі "Марс атакує": з вигуками "Ми вас любимо!" інопланетяни почали знищувати все, що рухається. Ну, а хто не видів цього кіна, то може згадати взаємини Лисички і Колобка та чим така "любов" закінчилася.
Та є, панове, любов материнська. Її ні на що не проміняти. Гірка правда: ніхто з нас не застрахований від народження дитини-інваліда. Ся дитинка виростає, відштовхнена суспільством, і все, що бачить – це ліжко, з якого несила підвестися, або страждає від купи інших хвороб: вад серця, чи розуму, чи інших важких недуг. Така дитина хвора тілом, але блаженна душа її. Її щастя в цьому житті одне: вона не усвідомлює, що часто страждає від моральних інвалідів, адже останніх не болить те, що болить батьків тих дітей, що держава наполовину відцуралася від їх проблем, відкупившись соціальною допомогою чи інвалідною пенсією. І таких матерів – сотні на Дрогобиччині. І кожна з них – закрита сама у собі зі своїми, нікому не потрібними проблемами і бідами.
Нарешті, кінцеве слово. На прес-конференції вирішено підняти питання руба у міській раді щодо стосунків між сторонами і, залучивши моцних юристів до роботи, розрубати нарешті цей Гордіїв вузол, а якщо доведеться – то й у залі суду. Підтримана також ідея авторитетного журналіста Анатолія Власюка ще раз зібрати прес-конференцію, але провести її на вищому рівні, залучивши до участі обидві сторони. На цьому крапку знову ставити ще рано, тому пишу: далі буде…
Переглядів: 5851
|
Ця прес-конференція суттєво відрізнялася від аналогічних шаблонних заходів. Звичайно, тут не було виступів народних хорових колективів, пафосу і попередньо погоджених питань, не було й смачного фуршету, як це узвичаєно після прес-конференцій в Україні. На ній не прозвучало армади цифр, однак деякі аргументи вимагають серйозних роздумів.
