Історія – найкращий учитель |
Новини | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) Володимир Садовий | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
20.09.2014 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
21 вересня, в День народження нашого міста, на площі Ринок стартуватиме доброчинна акція "Повернення Лицаря волі та милосердя". Однак, дивує те, що багатьма вона сприймається, так би мовити, "в списи". Аналогічна акція, яка сьогодні проводиться в столиці Галичини – Львові – зустріла широку підтримку львів'ян. На жаль, в Дрогобичі ситуація інша.
Є в нас багато крикунів та невігласів від історії, які стверджують, що відновлення Лицаря, який був встановлений у нашому місті в 1916 р. на честь першої річниці визволення Дрогобича від російських окупантів під час Першої світової війни (1914 – 1918), не на часі, Лицар, мовляв, не український і що Австро-Угорську імперію, до складу якої входила Галичина (1772 – 1918), маємо сприймати як окупанта. Та як би там не було, дрогобицького Лицаря неможливо стерти з історії нашого міста, а хто цього прагне, той, напевне, добре усвідомлює, що народ, який забуває свою історію, не може називатися нацією. Мабуть, саме цього хочуть наші вороги. Чи можемо розглядати австро-угорський період в історії Галичини як окупаційний? Мабуть, що ні, про що красномовно говорять факти, наведені нижче. Крикунам та невігласам від історії раджу звернути на них увагу і не виставляти себе на посміховисько. Як відомо, окупант – це той, хто силою захоплює чужі землі, заводить на них свої порядки, і усіляко пригнічує місцеве населення. Яскравий цьому приклад сьогодні – Росія. Галичина увійшла до складу Австрії в результаті розподілу Польщі, до якої тоді належала. Сталося це у 1772 р. без кровопролиття. Після Визвольної війни (1648 – 1654) під проводом Б.Хмельницького Польща поступово втрачала свою державність і у ХVІІІ ст. булла розділена між Росією, Австрією та Німеччиною. Галичину, яка увійшла до складу Австрії, чекала значно краща доля, ніж ті землі України, які відійшли до Росії і ось чому. 1. У 1782 р., усього через десять років після приєднання Галичини до Австрії, австрійський імператор Йосиф ІІ (1741 – 1790) видав Маніфест про скасування кріпацтва у своїй державі, а значить на Галичині. Тодішні заворушення в Європі та наполеонівські війни завадили втілити це в життя і кріпацтво на наших землях було остаточно скасоване в 1848 році. До речі, в цьому ж 1782 році російська імператриця Катерина ІІ запровадила кріпацтво на тих теренах України, які відійшли до Росії. Ось такі примхи історії! 2. Цей же імператор дав дозвіл викладати теологію та філософію у Львівському університеті українською мовою, що було нечуваним на той час. 3. Австрійський імператор Франц-Йосиф (1830 – 1916) у 1851 р. приїхав до Львова і своїми руками заклав перший камінь у фундамент Українського Народного дому. 4. Він же у 1913 році дав дозвіл на створення у Львові Українського Католицького університету. 5. Загальновідомий факт – у багатьох помешканнях по селах і містах Галичини поруч з образами знаходився портрет цісаря Франца-Йосифа, що красномовно говорить про відношення до нього галичан. Ними був складений навіть гімн про нього! Боже, будь покровитель Цісарю, його краям. Так, він мудрий управитель В силі віри буде нам. Ми його батьків корону Бережемо від врага, Австрії, Габсбургів трону Доля все буде одна! 6. Відомо, що до Австрійського сейму входили також українці, а це багато про що говорить. То ж чи можна після цих, далеко не всіх перелічених фактів, вважати Австрію окупантом? Мабуть, що ні. Говорячи про Австрію, як про окупанта, дехто посилається на австрійський концентраційний табір Талергоф (1914 – 1917), в якому перебувало багато невинних українців. Що правда, то правда, але чому вони туди потрапляли? Як відомо, тоді в Галичині майже уся адміністрація була польською, а ставлення поляків до українців протягом століть нам відомі, адже саме українці розхитали у ХVІІ ст. Польську державу, яка згодом впала. Тож після створення табору, поляки побачили шанс поквитатися з українцями, що й успішно робили, пишучи доноси і наклепи. Ось як це описує у своїй книзі Д.Дорошенко "Мої спомини про недавнє минуле. Галицька руїна 1914 – 1917", яка вийшла в 1923 р. у Львові: "Місцева адміністрація, майже виключно польська, почала зводити свої політичні, національні й особисті порахунки: маси людей арештовувало через підозріння у русофільстві, заковувано в кайдани й вивожено вглиб Австрії. Частенько вулична юрба мордувала арештованих по дорозі, бо їй говорено, що це "московські шпіони" (с. 27). Авторові варто вірити, адже він жив у ті часи і бачив усі страхіття тої війни. Та повернімося до дрогобицького Лицаря. У 2015 році святкуватимемо 100-річчя визволення Галичини від російських окупантів під час Першої світової війни. Розуміємо, що його відновлення у значній мірі залежить від наших чиновників, яких закликаю бути розважливими у цьому питанні. Адже, якщо забуватимемо свою історію, то не матимемо права називатися нацією. Безперечно, доброчинна акція "Повернення Лицаря волі та милосердя", яка стартуватиме в Дрогобичі 21 вересня, увійде в історію нашого міста, тож закликаю усіх небайдужих взяти у ній участь. Переглядів: 4001
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6056 днів)