Я народилась і виросла в селі на Дрогобиччині, тут і працюю. Виховую сама двох дочок - 6 і 9 років. Моя мама вчителювала і я теж здобула цей фах. У 2011 році пішла працювати в нашу школу педагогом-організатором.
Та коли влаштовувалась, директор відразу попередив, що на цій посаді вже працює людина. Тоді моя мама запитала його: "А хто цю людину бачив? Її жодного разу не було в школі, діти не бачили і не знають, хто це. Це ж "мертва душа". Після цього директор негайно підписав наказ про моє призначення.
Коли вийшла на роботу, відразу відчула прохолодне ставлення колег до мене. Усі знали, що я не буду спокійно спостерігати за безладом, який був і є в цій школі. Згодом я побачила те, про що не кажуть вголос. Я побачила, як використовують дитячу працю кочегари в стані алкогольного сп'яніння. І тоді я пішла до завідувача відділом освіти. Він мене вислухав, похвалив і пообіцяв вжити заходів.
Вжив. Щодо мене цих заходів і вжив! А після того, як я ще й написала до керівника райдержадміністрації, у школі мене почали сприймати як прокажену. Казали, що у мене аморальна поведінка (через те, що відстоювала гідність дітей). А потім зібрались всі вчителі, технічні працівники і п'яні кочегари. Була й інспектор з районного відділу освіти, яка наприкінці цього дійства сказала: "Христино, ви – особистість". І за це я їй дуже вдячна. Під час цієї вистави директор зачинив у класі учнів старших класів, щоб часом нічого зайвого не розповіли інспекторові. А потім мені оголосили догану за……аморальну поведінку. Напрошується висновок: якщо ти домагаєшся правди, ти аморальна, а коли п'яний кочегар викрикує і ображає вчителя - це морально.
Якось на нараді (це було вже після того, як мені оголосили догану) завідувач відділу освіти розповідав, якою повинна бути школа, що це - "осередок культури", і "тут повинні виховувати гідних синів і дочок України, що діти не повинні бачити п'яних учителів, бо це неприпустимо". Після наради я підійшла до нього і запитала: "Як можна говорити одне, а робити інше? Як можна заплющувати очі на безчинства, що кояться в нашій школі?". На що він відповів: "Ви мене вчити хочете?"
Ні, не вчити! Я лиш хочу, щоб наші діти не деградували, а набували добрі знання та не дивились на п'яних кочегарів та керівників школи! Ми прагнемо до Європи. За це померло багато людей: молодих, розумних, чистих як сльоза. Тож робімо разом цю Європу і Майдан у своєму серці, у своєму селі та місті, на своєму робочому місці, щоб посади обіймали гідні люди, які не будуть калічити наших дітей. Час царьків і монархів закінчився. Досить!
Я переконана, що свідомість українців змінилася. Ми вже не дозволимо, щоб нас зневажали і нехтували нами. Хочу звернутись до батьків своїх учнів. Не спіть! Не бійтесь! Бо школа - це не осередок п'яного перегару. Школа повинна давати сильні базові знання, виховувати гідних громадян України, а не навпаки.
Я не здамся, бо вірю, що правда переможе. І не боюся того, що написала. Я ні на кого не зводила наклепів і не оббріхувала. Все, що тут написано - правда. Думаю, що люди зроблять правильні висновки. Дякую всім, хто прочитав мою статтю. Слава Україні! Героям слава!
Хай Христина Василівна
Село Долішній Лужок
Переглядів: 13410
|