 Протягом 2007 року у Самбірському і Дрогобицькому районах Львівщини населення жило в страху. Тут діяла банда, яка займалася розбійними нападами. Вечорі чи вночі злочинці в масках, з вогнепальною та холодною зброєю вривалися до будинків громадян. Людей, дітей зв’язували, били, мордували, лили на тіло кислоту, вимагаючи віддати гроші та цінності, а в перервах між тортурами грабіжники пиячили і закусували тим, що знаходили в холодильниках господарів. При цьому жертвам радили "не рипатися", натякаючи на те, що мають "кришу" в правоохоронних органах.
Скільки таких злочинів було вчинено - не відомо: хтось змовчав, маючи незаконні прибутки, хтось повірив, що бандити, поводячи себе так цинічно і зухвало, дійсно зв’язані з міліцією чи прокуратурою, бо, на жаль, це реалії нашого життя. Та все ж-таки знайшлося четверо хоробрих. Точніше, їх попервах було п’ятеро. Та потім одна заявниця відкликала свою скаргу про напад. Чому? Мотиви подібних вчинків практично завжди однакові... Та четверо, повторюю, зажадали справедливості та покарання злочинців.
Всі сміливці-оптимісти були підприємцями, й їхній добробут - здобутий працею, а не хабарами чи злочинами.
Тарас Гурський з с. Лішня Дрогобицького району (пограбований 3 січня 2007 р.), Іван Кульчицький з с. Кульчиці Самбірського району (30.06.2007р. банда проникла через вікно в його будинок), Володимир Борис з с. Сіде Самбірського району (в ніч з 6 на 7 вересня злочинці понад три години знущалися над його сім’єю) та Любомир Білинський з с. Кульчиці Самбірського району, на будинок якого в той самий період було здійснено розбійний напад, звернулися з відповідними заявами до правоохоронних органів.
А в травні поточного року ці ж громадяни змушені були писати листа до Президента нашої держави як гаранта Конституції, про неспроможність міліції і прокуратури Львівщини забезпечити їхні конституційні права і свободи від посягань бандитів.
До листа В.А. Ющенку громадяни, про яких йде мова, додали 30 (тридцять) копій своїх скарг і відповідей, котрі отримували від прокуратури Львівської області, Генеральної прокуратури, Управління СБУ у Львівській області, ГУ МВС України у Львівській області, інших інстанцій. Й це тільки частина листування, котре вели потерпілі, аби змусити механізм правосуддя виконати свій обов’язок - знайти і покарати злочинців. Майже половина додатків до листа Президенту - відповіді з прокуратури Львівської області. Ввічливі, зі словами, які не можуть не радувати постраждалих: "Ваші доводи знайшли своє підтвердження", "дано для обов’язкового виконання письмові вказівки", "хід досудового слідства розглянуто на оперативній нараді", "винних службових осіб притягнуто до дисциплінарної відповідальності", "проведення досудового слідства взято прокуратурою області на контроль", "перевіркою стану досудового слідства встановлено, що таке ведеться з порушенням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, по справах допущено суттєву тяганину". І цей перелік цитат, які мали засвідчити, що робота облпрокуратури кипіла, можна продовжувати, та біда в тім, що результати нульові...
Чому? Від досвідчених правознавців, з якими обговорював це, познайомивши з листами написаними-отриманими постраждалими, дізнався, що історія, котра з ними трапилася, не є унікальною, винятковою в силу того, що наша прокуратура успадкувала ганебну радянську практику: органу, на дії (точніше - на бездіяльність) якого скаржиться громадянин, відправляють скаргу цього громадянина і доручають з нею розібратися.
Конкретна історія, про яку розповідаю, з її нюансами і поворотами викликала у моїх друзів-юристів криві посмішки й не дуже хороші для львівських слідчих та інших причетних до розслідування працівників правоохоронних органів припущення. Й не дивно. Наприкінці 2007 р. було затримано кількох підозрюваних у скоєні розбійних нападів на території Дрогобицького і Самбірського районів. Отримані від них визнання, упізнання деяких з фігурантів постраждалими як осіб, що брали участь у нападах, дали підставу винести постанову про об’єднання кримінальних справ, порушених по фактах розбійних нападів на житло В. Борис, Т.Рурського, І.Кульчицького та Л. Білинського в одне провадження. Мало того, цю справу забрала до себе область - УБОЗ, враховуючи суспільний резонанс, котрий мали ті пограбування. Здається, ніби справа наближалась до розв’язки, та коли було затримано того, хто вважався лідером бандитів, Феміда чомусь дала зворотний хід, знайшовши підстави знову розділити справу на чотири окремих і... повернути їх до районів. Як там "натхненно" працюють, свідчить факт, що до суду нині дійшла лише одна з справ, розслідувана, на думку адвоката потерпілих Ігоря Стрипи, дуже погано. Він каже, що за свою двадцятирічну практику вперше зустрівся з тим, щоб так, не прикриваючи спину, міліцейські слідчі відписувалися про те, що доказів по інших справах не знаходять.
Що є причиною тяганини - непрофесіоналізм виконавців, а значить - нездатність керівників "шерлокхолмсів" Львівщини формувати кадровий склад своїх відомств, корупція - матеріально підкріплена зацікавленість певних працівників правоохоронних органів в тому, щоб злодії уникли покарання? Як журналіст тільки можу поставити ці запитання, а от відповіді на них хотілося б дочекатися і якомога швидше. Хоча б від керівника Генпрокуратури пана О.Медведько, до якого теж зверталися потерпілі. І якою б не була та відповідь, яка б з щойно позначених альтернатив не виявилася суровою реальністю, винуватці зволікання мають відповісти, може, насамперед, аби іншим їхнім колегам був урок. Звичайно, не мусять залишитися і безкарними бандити!
Дуже, дуже люблю Львів і Львівщину, й не хочеться, щоб "український П’ємонт" почала вважати "українською Сицилією".
Переглядів: 6387
|
