 Якщо за точку відліку взяти 17 листопада 2015 року, коли Тарас Кучма прийняв присягу, то 25 лютого 2016 року виповнюється сто днів його перебування на посаді Дрогобицького міського голови.
В європейській практиці це символічна дата. Прийнято підбивати не лише перші підсумки діяльності, а й переходити до конструктивної критики й аналізу діяльності влади. Традиція проста й зрозуміла: ста днів достатньо, аби зрозуміти, на що здатна влада, які намітилися тенденції в її діяльності. Відтак можна спрогнозувати, що ця влада може зробити не лише найближчим часом, а й упродовж всієї каденції.
Велику роль в аналізі й прогнозуванні діяльності влади відіграють засоби масової інформації. Аксіомою для них у Європі є те, що вони стоять в опозиції до влади. Це не означає, що газети, радіо, телебачення, інтернет-ресурси вишукують недоліки в діяльності влади, гіперболізують їх і починають казати: дивіться, мовляв, яку маємо владу; та вона нічим не відрізняється від влади попередньої. Це псевдо-опозиційність, і цим займаються ті, хто сам боровся за владу, а тепер йому треба виправдати свою поразку. На це працюють засоби масової інформації, підконтрольні тому чи іншому колишньому можновладцеві. Яскравий приклад – діяльність деяких трускавецьких журналістів. Коли Руслан Козир був при владі, підконтрольні йому журналісти славословили шефа, цькували опонентів і тих, хто просто мав інакшу точку зору. Тепер, не дочекавшись ста днів, бавляться у свободу слова, не залишаючи у своїх публікаціях живого місця на тілі Андрія Кульчинського і членів його команди. Це окрема тема для розмови, і я до неї обов'язково повернуся.
Насправді опозиційність засобів масової інформації до влади полягає зовсім в іншому. Насамперед мова йде про об'єктивне висвітлення подій. Відтак журналістові, який цим займається, важливо зрозуміти причинно-наслідкові явища у діяльності влади, мотиви прийняття нею тих чи інших рішень. Нарешті слід відстоювати інтереси простої людини, а не можновладців чи олігархів, які за ними стоять. Свобода слова в Європі – це не порожній звук, як, на жаль, в Україні.
Від самого початку діяльності Тараса Кучми та його команди активну участь у висвітленні подій взяли інтернет-ресурси "Майдан" і "Дрогмедіа", а також газета "Галицька зоря". Писали про це й інші засоби масової інформації, але пропоную зосередити свою увагу на тих, хто робив це найбільш активно. Водночас читач матиме змогу усвідомити, чи дотримуються дрогобицькі засоби масової інформації європейських стандартів не просто у висвітленні діяльності влади, а в утвердженні свободи слова. При цьому я роблю застереження, що мова йде про висвітлення цієї діяльності в перші сто днів роботи. Але якщо дана тенденція збережеться, про що зараз говоритимемо, то журналісти просто зроблять ведмежу послугу Тарасові Кучмі, по-своєму трактуючи свободу слова.
Якщо проаналізувати кількість матеріалів про роботу нової дрогобицької влади за перші сто днів, то пальма першості тут, безумовно, за інтернет-ресурсом "Майдан". Формально керівником проекту є Роман Ощипок, але всю інформаційну складову перебрав на себе Леонід Гольберг. Останній не лише подає офіційні матеріали влади на сайті інтернет-ресурсу, а й власні – з прес-конференцій, виступів можновладців на апаратних нарадах, бере інтерв'ю в керівників різних рангів і таке інше. Сюди ж можна віднести авторські статті на багато тем, що стосуються дрогобицької тематики загалом і висвітлення діяльності дрогобицької влади в цьому аспекті зокрема. Іншими словами, Леонід Гольберг пише в совковому, радянському стилі, коли в центрі уваги постає, власне, влада, а не результати її діяльності. В абсолютній більшості випадків Леонід Гольберг іде саме за владою, а не, скажімо, за пересічним дрогобичанином. Так було за Совєтів, коли прикоськували журналістів, надавали їм певні преференції, якщо писали про владу так, як тій було вигідно. У цьому плані абсолютно нічого не змінилося й за незалежної України. Це тим більше дивно, коли повірити Леонідові Гольбергу, який вважає себе європейцем з ліберальним мисленням. Ніби він ніколи не читав польських чи французьких газет, в яких просто-напросто нема такого ставлення до влади. Боюся, що цю тенденцію "Майдан" в особі Леоніда Гольберга не змінить і після ста днів керівництва Тараса Кучми. Але тут владі треба мати на увазі одну обставину. Якщо вона хоче мати зручний для себе інтернет-ресурс, то це її особиста справа. Але тоді раджу не зачіпати чогось особистого у Леонідові Гольбергу, не дуже робити акцент на українському націоналізмі, який є ідеологічно чужим цьому дрогобичанинові, а також не пхатися у все, що стосується Бруно Шульца і сучасних українських письменників Юрія Андруховича та Юрія Винничука, які закликають віддати Крим і Донбас Росії. Не дай Боже влада зробить таку фатальну помилку – відразу знайде в Леонідові Гольбергу затятого критика її діяльності. Причому на поверхню випливуть такі матеріали з досьє журналіста, що владі й не снились.
"Дрогмедіа" – це дітище Марії Кульчицької. Журналістка теж друкує багато офіційних матеріалів про діяльність дрогобицької влади, пише статті про неї, бере інтерв'ю з керівниками міста. Вона не приховує особистої симпатії до Тараса Кучми. Як волонтерка має всі підстави вважати його своїм бойовим побратимом. Небезпека для свободи слова в Дрогобичі й для самого Тараса Кучми полягає в тому, що дружні стосунки можуть зашкодити Марії Кульчицькій бути об'єктивною. Як на мене, вона би могла стати радницею міського голови. Тоді не обов'язково все виносити на читацький загал – але за однієї обов'язкової умови: якщо Тарас Кучма прислухається бодай до трьох чвертей її порад. Судячи з амбітності нинішнього дрогобицького лідера, його прагнення брати все на себе й на собі зациклювати прийняття всіх рішень, на це вряд чи можна сподіватися. Я думаю, що вже в наступні сто днів нової дрогобицької влади принципи етичного кодексу журналіста братимуть у Марії Кульчицької гору над особистими симпатіями до Тараса Кучми.
Нарешті "Галицька зоря". Тут особлива пара кальош. Газета в особі редактора Петра Мацана захищала Олексія Радзієвського тоді, коли Тарас Кучма з однодумцями вимагали відставки одіозного керівника. Можна сміливо говорити про конфлікт інтересів, і кого найперше хотів би зняти Тарас Кучма, так це Петра Мацана. Але статут видання виписаний так хитро, що це практично неможливо зробити. Крім того, набув чинності закон про роздержавлення засобів масової інформації. Вже зовсім скоро Дрогобицька міська рада перестане бути в числі співзасновників "Галицької зорі". Натомість приміщення й інші преференції за виданням залишаться. Але головне навіть не в цьому. Газета регулярно висвітлює діяльність міської влади і ще й за це має отримувати кошти з міського бюджету. Критики чи недоброзичливого ставлення до ратуші я не помітив на шпальтах газети. Особистий конфлікт, який не має нічого спільного зі свободою слова, поступово згасає, аж поки остаточно не вмре.
А тепер – трішки про інше. Що могла зробити дрогобицька влада за сто днів, але навіть не приступила до цього? Думка суб'єктивна, тому не претендую на істину в останній інстанції.
Найголовнішого, чого не зробила нова дрогобицька влада за ці сто днів, – так це не провела аудит роботи Радзієвського-Метика. Як на мене, багато рішень, постанов, ухвал було би скасовано, а процес зняття з посад деяких керівників пішов би жвавіше. Якщо не буде проведений аудит діяльності попередньої влади, на нинішню владу чекає сумний фінал.
Дрогобицька влада – це не лише Тарас Кучма, а й інші керівники міста, в діяльність яких він би мав давно втрутитись. Скажімо, з порушенням чинного законодавства на сайті міської ради з'являються проекти рішень і постанов, хронічно не дотримуються часові рамки. За сто днів секретар міської ради Олег Хрущ міг би вивчити це питання. Може знайтися чоловік, який подасть скаргу в прокуратуру, і тоді чимало прийнятих документів втратять свою чинність. Ніж потім шукати крайнього, краще вже зараз слід подумати Тарасові Кучмі, що треба зробити, аби виправити стан справ.
Олег Дукас здійснює гуманітарну політику в Дрогобичі. Як на мене, нинішній рік мав бути проголошений у Дрогобичі Роком Івана Франка. І не лише тому, що цьогоріч маємо сто років з дня смерті нашого великого земляка і 160 років від дня його народження. У попередні роки Іван Франко був несправедливо забутий. Про нього згадували лише під час цих двох дат. Громадськість робила більше, ніж влада. Тепер влада, якщо вона дійсно нова, повинна виправити стан справ. Тарасові Кучмі, мабуть, слід оперативно втрутитись у розв'язання цієї проблеми.
Найбільше дрогобичанам кинулась у вічі війна з людьми, які торгують молочними продуктами. Але я не почув від влади жодного слова, що вже бодай ведуться розмови про відновлення роботи молочного заводу.
У Дрогобичі нема туалету в центрі міста. Приватний підприємець, який хоче його облаштувати, безуспішно воював з попередньою владою, воює і з владою нинішньою. І вже програв цю боротьбу.
Легко говорити про створення нових робочих місць, відновлення роботи потужних колись підприємств. Важче зробити це. Але якщо влада не почне цього робити, то будь-які інші її дії не сприйматимуться дрогобичанами, а кредит довіри швидко вичерпається.
Незабаром Тарас Кучма привселюдно доповідатиме мешканцям міста про сто днів роботи. Головне, не обманювати самого себе.
І останнє. Дрогобицька влада сама нічого не зробить, якщо дрогобичани не робитимуть разом з владою і краще за неї.
Джерело: http://tustan.io.ua/s2297281/vedmeja_posluga_tarasovi_kuchmi
Переглядів: 7506
|
. І все їм хтось винен, як не одна влада, то інша. Знаю одне, Кучма патріот. А те, що інші не ідеальні. Чому б вам, тим що тут пишуть і критикують, не піти до мера і запропонувати свою кандидатуру на ту чи іншу посаду? І своє бачення, що і як робити, аби було добре. А крокодилячі сльози що все погано і не так. це не тверезий погляд, а виправдання власної бездіяльності. 
Типовий московито постсовковий типаж - чо там думать, работать надо еканомику страни держать! А там власть разберетса сама! 
понос словесний не лікується медично, доказано історією. хочеш щось зробити йдеш та робиш. а не слиниш монітор та тішишся з класно закручених пару речень в коментарях)))
