Пристрасті навколо дрогобицького лицаря не вщухають |
Роздуми | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Написав(ла) Володимир Садовий | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
08.04.2016 | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Суперечки навколо відновлення пам'ятника дрогобицькому Лицареві мають, безперечно, багато позитивного, оскільки, як кажуть, в дискусіях народжується істина. Позиція прихильників його відновлення завжди аргументована, позиція ж противників – далеко не завжди. До сьогоднішнього дня науковий працівник кафедри історії нашого педуніверситету Б. Лазорак (противник відновлення Лицаря) так і не спромігся показати документ або його копію, який засвідчує, що монумент демонтували у 1919 р. українці (зунрівці), хоча й стверджує, що про нього знає.
Це можна назвати пустослів'ям, яке, зрештою, іноді характерне молодим історикам. Однак, коли пустослівними виглядають люди старші, з певним досвідом, це, згодьтеся, виглядає досить дивним. Союзник Б. Лазорака, лінгвіст Ярослав Радевич-Винницький, який був присутнім на засіданні у міській раді 25 березня поточного року, де обговорювалося питання відновлення дрогобицького Лицаря і авторству якого належить стаття "Пристрасті навколо австрійського рицаря у Дрогобичі" ("Галицька Зоря", №19,1 квітня 2016 р.) зазначає: "Спираючись на архівні матеріали, науковець (Б. Лазорак) довів, що пам'ятник рицареві у Дрогобичі ліквідувала влада ЗУНР – саме як чужоімперський, а не національний, український". Але ж цих архівних матеріалів там ніхто не бачив! Як можна щось стверджувати, не маючи на це доказів? Висновок один: Ярослав Радевич-Винницький теж полюбляє бути пустослівним, як і Б. Лазорак, тож не дивно, що той взяв його, так би мовити, собі в союзники. Лінгвіст, очевидно, й гадки не має, що в українській періодиці 1916–1917 рр. (часописи "Шляхи", "Діло") та документах того часу стосовно дрогобицького Лицаря вживають такі словосполучення, як "Лицар в збруї для міста Дрогобича і повіту", "фонд Лицаря", "руський Лицар", "збруйний Лицар". Саме "Лицар", а не "рицар", оскільки перший є уособленням благородства, готовий допомагати усім нужденним та захищати свою вітчизну, а другий – використовувався для завойовницьких цілей. Детальніше із вищезгаданими першоджерелами можна ознайомитися в праці Володимира Садового та Хосе Турчика "Лицар у збруї для міста Дрогобича і повіту" ("Коло", 2015). "Якщо хочуть окремі дрогобичани мати пам'ятник австрійському рицареві, хай собі мають", – із сарказмом зазначає пан лінгвіст у своїй статті. Перепрошую, не "рицареві", а "Лицареві", і не австрійському, а українському, оскільки у лавах австрійської армії під час Першої світової війни (1914–1918) воювали Українські Січові Стрільці, які вкрили себе невмирущою славою у боротьбі з російськими окупантами. Виступати проти відновлення пам'ятника дрогобицькому Лицареві означає зневажити пам'ять про УСС і усіх, хто віддав своє життя задля перемоги над російським наїзником під час тієї війни. Переглядів: 2690
Додати коментар
|
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)