 Більшість дрогобичан, як і я, не сподівались, що питання відновлення монументу Лицаря, встановленого в травні 1916 р., викличе бурхливий супротив серед нібито провідників громадського та інтелектуального життя міста. На мою публікацію "Москвофільство під личиною австрофобіі" (Франковий край від 13 травня 2016 року)гостро відреагували "ображені" очільники ДО "Просвіт", які були серед підписантів Звернення проти відновлення монумента Лицарю. Своєю статтею " З приводу випаду В. Грабельського проти Просвіти" (Франковий край від 3 червня 2016), забуваючи про мету дискусіі, всіляко шельмуючи "бабцю Австрію" і мою скромну особу.
На початку свого допису чільні просвітяни намагаються боронитись розлогою цитатою невідомого історика, певно, "переброділої" совєтської закваски, про нібито вкрай тяжке становище Галичини у складі Австрійської імперії. Вони, як і цитований ними автор, мов би у стані задавненої амнезії, зневажаючи реальні факти, не хочуть пам'ятати про згадувані мною у попередній статті здійснені австрійською владою заходи: скасування особистої залежності селянства 1782 р., про знесення панщини 1848р., про відновлення Галицької метрополії УГКЦ 1807р., про проголошення Конституції 1849,яка перетворювала галицьке населення на громадян, про вибори до Галицького сейму, Віденського парламенту, про багато інших кроків, здійснених австрійською адміністрацією в різних царинах суспільного життя краю. За словами вищезгаданого історика, якими підпираються діячі дрогобицької "Просвіти", " Австрія систематично душила і руйнувала початки промисловості і фабрик"(!?-В.Г.) Пукніть себе в чоло, а не поможе, то з розгону до одвірка, як казали наші предки, бо як же можна руйнувати те, що починається, а стосовно промислів, а не промислу як ви пишете, то вони започатковані ще з княжих часів. Навіть посередньому школяреві відомо, що на зміну феодальній Речі Посполітій, роздертій між сусідніми імперіями, у 1772 р. Галичину перебрала капіталістична Австрія, розпочавши промисловий переворот: залізничне сполучення, нафтодобування, а пізніше - нафтопереробне виробництво в Бориславі й Дрогобичі. Чи відомо керман ичам "Просвіти", що саме Борислав сучасники іменували Галицькою Каліфорнією? Здогадайтесь з трьох разів, чому!
Злущіть з очей совєтські закисляки і пильно придивіться до будівель, на яких вибито дату спорудження. Чи ж не в будівлі з австрійських часів проводите свої зібрання, а, може, й мешкаєте в будинках, зведених злоненависною вами Австрією.
Нарікають дописувачі від ради "Просвіти", посилаючись на слова законспірованого історика, що "русини устелили своїми трупами всі побойовища Австрії". Наверну вас до шкільних підручників історії, з яких дізнаєтесь, що з часів прилучення Галичини до Австрії і до 1918 року, себто до свого розпаду, вона провела лише кілька оборонних воєн проти наполеонівської Франції, кайзерівської Прусії та царської Росії і пригасили сепаратиські захцянки на своїх південних теренах. Російська імперія, у неволі якої страждали українці, вела безперервні загарбницькі війни з Кримським ханством, Османською імперією, Францією, Прусією, Англією, Японією, вигублюючи український генофонд, на якому трималась імперська армія і флот, бо саме українці, яких зневажливо москалі називали хохлами, становили основну потугу Росії, як "жандарма" Європи. Ображені автори від імені Ради "Просвіти" вперто наголошують, що після 1848 року "русини відчувались зрадженими, бо австрійська влада надалі залишила їх на їхній землі в руках поляків…" Через брак логіки не хочуть активні просвітяни усвідомити, що Австрія, на відміну від Московщини, не зраджувала, бо не обіцяла, а робила чимало зусиль, щоб наші краяни почували себе громадянами європейського штибу.
Після проголошення Конституції і виборів до Галицького сейму та Віденського рейхстагу (парламенту) наші посли, себто депутати, виголошували свої промови виключно українською мовою, і це в чужій, за вашими міркуваннями, державі. Хоча й донині в Українському парламенті розмаїті калєсніченкі, бойкі, рабіновичі та інші члени опоблоку послуговуються мовою північного окупанта. Міністр МВС Аваков разом з підлеглими йому поліцейськими золотопогонниками, які жирують на податках громадян України, зневажають українську мову, традицію, гасла. Їм підспівують дебільного вигляду проституційні ведучі різних ток-шоу і гнучкошиєнкові телерадіожурналюги.
Наші кіоски, книжкові магазини заставлені антиукраїнськими виданнями, а після перегляду "зомбоящика і ранкового радіоблагословенія" московського попика почуваєшься "Ванькою-Встанькою" з якогось Мухосранська.
Ось де могли вправлятися просвітянські витязі! Але мовчать, бо "благоденствують" (Т.Шевченко).
Біда галицького люду, і не тільки його, що як тоді, так і нині ми не навчились, не вміємо, а часто не бажаємо користуватись нашими правами і свободами і делегуємо до рад різного рівня осіб не з належною національною свідомістю і волею, твердою громадянською поставою, а ведемося на медові обіцянки новітнього месії з підковою на прапорі, чи прагнемо під тверду руку того, який обіцяв почути кожного чи рвемо горлянки за того хто запевняв про закінчення АТО за тиждень і закликав жити по-новому а красти по-старому.
Стосовно того, що після1848 року, за словами диспутантів "Просвіти", землі залишилися у руках польських панів, то тут випирає з них рафіноване фарисейство. По-перше, після скасування панщини і списання всіх заборгованостей кожна селянська родина отримала певну кількість землі, залежно від числа осіб. По-друге, на той час не збереглося української шляхти і магнатів, бо абсолютна більшість їх, окрім родини Митрополита Шептицького, окатоличились і спольщилися, виродились до останнього нащадка. Не випадково сучасники тих літ скептично називали Галичину "краєм хлопів і попів".
Вже по кількох літах після знесення панщини були в наших селах не поодинокі випадки, коли весною, окремі хлопи заповзято і задурно обробляли панські ниви, мотивуючи, що "пан тепер єдин і хто му зоре". Ганебно, що така хлопська несвідомість не вивітрилась з голів багатьох наших краян, навіть тих, хто допався до керівного сідала. Недалекоглядні посилання у просвітянських підписантів статті на посилення колоніального гніту Австрії після створення "Коронного краю Галіції і Лодомерії (Волині), не витримують критики, позаяк це був перший компромісний крок злучення українських земель, а в подальшому звільнення Великоі України від російського поневолення та створення федеративної держави (Див.І Ногаєвський, Україна у ХХ ст.) У цій справі доклав чимало зусиль архикнязь Вільгельм Габсбург, знаний серед українських стрільців, як Василь Вишиваний, за що був замордований сталінськими душогубами у 1945 році.
Розраховуючи на необізнаних, а, може, й самі не знаючи, публіканти акцентують увагу на тому, що до Талергофу, табору створеного австріяками в 1915 році для москвофілів і затуманених московським православ'ям осіб "заводили чи може звозили( В.Г.) свідомих українців? Амнезія і фарисейство даються взнаки колективістам ради " Просвіти".
Загальновідомо, що з вибухом I Світової війни, свідомі українські провідники створили Головну Українську Раду, Спілку Визволення України (наддніпрянці), а потім Загальну Українську Раду у Відні для координації національного визвольного руху. Вкотре хочу нагадати очільникам містечкової "Просвіти", що створення Легіону УСС у складі австрійської армії стало феноменом новітньої світової історії.
Певно, членами ради "Просвіти" дуже прикро, що Легіон УСС звільняв наше місто і околиці від московських грабіжників і нищителів і погнав зайд до Збруча, на відзнаку чого у 1916 році було встановлено монумент Лицареві на майдані Ринок в Дрогобичі. Може вони більше втішені брусилівською офензивою у 1916 р., як останнім оскалом конаючої царської Росії.
Маргінальна злостивість і плебейська ненависть чолових осіб дрогобицької "Просвіти" до всього австрійського, себто європейського співмірна з мислями ватників. Це засвідчують рядки статті, в якому вони таврують монумент Лицареві: "…це що образ лицаря-мазохіста уособлення українського довготерпіння і безпорадності чи єхидної зневаги до українців".
Тоді у далекому 1916 р. серед тисяч учасників Здвигу на честь встановлення монументу Лицареві, за участі тисяч міщан, селян довколишніх сіл, духовенства, стрільців УСС, під десятками національних стягів, нікому ні на мить не могло прийти в голову, що через 100 років сивочолі адміністратори чи прокуратори дрогобицької "Просвіти" будуть послуговуватись означенням монументу Лицареві категоріями сексопатології, яка, певно, вже давно їм докучає.
Диву даєшся, як "всезнаючі" очільники "Просвіти" попались на абсурдній версії новітніх "ньюсмейкерів" організації, що вкинули в інфопростір версію, начебто Лицаря знищили за наказом ЗНРу в рамках деавстріації. Хоча точно знають, яку українсько-патріотичну роль в тодішніх подіях відіграв монумент дрогобицького Лицаря.
Бідкаються згруповані автори допису, чи перепала хоч дещиця з виручки за цвяхи, забитих у лицаря, українським дітям Дрогобича осиротілим в 1911 від куль австрійських вояків. Ця "турбота" провідних просвітян дуже нагадує логіку одного з апостолів Христа, який носив калитку, а потім задушився у зашморгу. Радив би їм освіжити свою пам'ять збірником "Франкова земля" том1.
Не сприймаю публікацію ради ДО "Просвіти" як образу на свою адресу, а лише як застарілу болячку австрофобії і невдалих виправлень своїх помилок і дій. Попередня моя стаття була підготовлена на підтримку патріотично мислячих громадян Дрогобича, а не проти "Просвіти". Як казав знаний в місті і в Україні бойко Л. Сікора, що "Просвіта" - то таке, про що можливо треба найближчим часом розповісти краянам. Останні рядки просвітянської статті, як цитата з Евангелія від Луки, якраз належать фарисеям і сказані вони до Ісуса Христа. Це варто не забувати.
Переглядів: 3705
|
