 Дрогобич має давню традицію багатокультурності. На його вулицях мешкали як українці . поляки, євреї, німці, так і у значно меншій кількості зустрічаються угорці, вірмени, чехи, а в нафтову добу додалися ще й бельгійці, голландці, французи та навіть англійці. Але це ще не увесь букет. Нині на zmistovno.com.ua ми коротко поговоримо про «італійський відбиток» Дрогобича.
Коли ми говоримо про Дрогобич та Італію, то, спершу, на думку завжди приходить наш славний земляк Юрій Дрогобич, ректор Болонського університету. А ще? Звісно, далі спадають на думку дрогобичани-заробітчани, які живуть та працюють в Італії, і не дивно, що один із мікрорайонів Дрогобича –Коновальця, якщо хтось не знає, має неофіційну назву «італійський квартал» (більш поширена його назва «райони»). Своїм затишком захоплює дрогобицький так званий «венеційський дворик», який схований від усіх у центрі міста, а за його арковими дверима, здається, простягаються канали. Але це лише здається!
До речі, італійським словом «корзо», у місті ще перед війною називали нинішню вул.Шевченка, що означало місце, де прогулюються, широку вулицю чи алею. «Свою» Італію на дрогобицькі вулиці приносять й крамнички з «італійськими товарами» чи з вивісками з італійськими словами. Хоча, кого цим ти вже здивуєш, коли поруч рясніють окремо магазинчики з німецькими та польськими товарами!
А все почалося із солі…
Уявіть собі, ще у XV ст. серед жупників Дрогобича були чимало італійських купців. Так, історія нам донесла імена: генуезця Христофора Гвардія де Санкто Ромула, Юліана де Валентаріо та флорентійця Айнольфа Тедальді, який мав спільника Миколу Юстину із Фоліньйо. У 1535 Кароль Кальвані Гучі з Форенції викупив у Дрогобичі млин. Незважаючи на приплив італійців, вони не змогли створити значну італійську громаду. Але саме прихід італійців вплинув на економічну зацікавленість містом, де біло золото текло під ногами.
Письменник (і не тільки) Алессандро Ґваньїні (1538-1614), який народився у Вероні, про наше місто в «Опису Сарматії Європейської» (1578) дуже коротко написав, що «Дрогобич. Місто оточене водою, воно славне соляними криницями.» Про «соляну славу», до речі, кількома роками пізніше напише Себастьян Кленович в поемі «Роксоланія» (1584), що «Славиться в русів копальнями солі містечко Дрогобич, / Звідси розвозиться сіль всюди по руській землі».
Також відома розповідь про Бону Сфорцу (1494-1557), польську королеву, яка походила із півночі Італії. Розповідають, що вона допомагала в будові дрогобицького костелу, а також залишила у його фундаменті великий скарб, рівній тій сумі, скільки коштувала будова костелу. На цю історію, яка є такою собі переказом/легендою, можемо, зокрема натрапити в «Археологічному огляді» (1883). Ще одна історія про костельний скарб, була відома вже в радянський час, коли місцевим дітям, як розповів нам пан Олег Красельніков (на жаль, уже покійний, мешкав до переїзду на вул. Гончарській), дали знати, що в костелі під фігурою Діви Марії, буцімто, є схованка із золотом. Діти пробралися до храму та стали розхитувати скульптуру, яка була майже в людський зріст. Дітвора ледве повалили її на землю, а під нею була лише порожнеча! Фігура валялася навколо уламками. Чи то було варте того? Додав: «Шкода, що діти, тоді не розуміли, яку історію нищили, і були надто дурні, коли для забавки кидали та били костельні безцінні вітражі!»
До того ж костел славився своїми іконами, однією з найцінніших була ікона «Вознесіння Божої Матері» (поч. XVII ст.), одні вважають, що її виконав венеційський художник Томмазо Долабелла, інші, що його учень, краківський художник, Каспер Брахович. На жаль, з 1944 р. ікона вважається втраченою.
Більша частина настінних розписів у дрогобицькому костелі Варфоломія походить з XVIII ст., котрі виконав маляр Анджей Солецький. Чимало сюжетів ілюструють історію Дрогобича. Пензлю Солецького також належить розпис стрільчастокого склепіння храму і його роботи в дечому прирівнюють до творів відомого італійського художника Андреадель Поццо. Зокрема, середній розпис склепіння, де зауважимо «імітацію купола» (таку собі тривимірну графіку), яку, за своєю основною подібністю, Поццо малював у віденському храмі єзуїтів та в римському Сант-Іньяцо. У цьому храмі ще дуже багато розповідей і, коли заходиш, помічаєш все нові деталі.
У 1929 році, за списком, поданим в місцевій газеті «Голос», відомими дрогобичанами вважалися 15 осіб, серед них баритон Володимир Качмар (1893-1964), який був оперним солістом у Мілані (Ла Скала), Римі та в інших містах Італії. Відомо, що Качмар народився у Самборі, і якихось деталей про його «дрогобицьке життя» поки не знаємо. Хоча, нам відомий інший оперний виконавець- Модест Менцинський (1875-1935), який має стосунок до Дрогобича, де навчався. Його нині називають одним з відомих мешканців міста, який теж, свого часу, гастролював в Італії.
У 1943 році в «Львівській газеті» вийшла публікація під назвою «Італійці в Дрогобичі» («Włosi w Drohobyczu»), де стверджують, що «зі старих актів довідуємося, що вже з XIV ст. італійські купці прибували до Дрогобича і знайшли там добрі джерела заробітків». Далі автор публікації згадує вище названих деяких італійських жупників, які мали соляний інтерес: генуезця Христофора Гвардія де Санкто Ромула, який від 1448 року був дрогобицьким жупником, котрий дбав про якість солі та належне її випалення; та транспортування на дальші відстані у бочках-солувках, транспортує смачну білу, як сніг сіль на північ, зокрема, в Торуню, де закладає свої багаті склади. Констатують, що «спритнішої людини в тих часах, непевне, ми не знайдемо». Згадують і про Айнольфа Тедальді, який дбав про розширення дрогобицької солеварні, та про іншого флорентійця, його кревняка, гуманіста Філіпа Каллімаха (Filip Kallimachde Tedaldis-Buonacorsi), який, подають, приїхав з Константинополя, поселився у Львові та досить часто відвідував Дрогобич. Як відомо, Філіп Каллімах був дипломатом, публіцистом, який переховувався від Папи на теренах Польщі та підтримував стосунки зі знатними людьми свого часу, зокрема із сім’єю Медичі. Також в статті згадується: Пероці Тедальді, Октавіан Ґучі та «останній» італійський купець – Кароль Ґальвані. Далі резюмується, що:
«По італійцях з давніх часів в Дрогобичі не залишилося жодних пам’яток. Можливо, що пожежа парафіяльного костелу в 1498 і в 1648 р. знищила надгробки й пам’ятки по великих купцях та італійських промисловцях, адже святиню ту вже дворазова відреставровано ґрунтовно так, що, загалом, небагато залишилося з найдавніших часів».
До речі, уродженка Дрогобича Маріанна Сороневич, є головним редактором «Української газети в Італії» (заснована у 2006), завідувачем української версії телеканалу «Бабель» сателітного телебачення SKY,нагороджена Відзнакою мерії міста Рим за сприяння дружбі Італії та України. Такими людьми варто пишатись, про них варто знати та чути!
Ось таким коротко є наш «Дрогобич італійський», в якому ще так багато граней, невідомих сторінок та загадок.
Автор:Олег Стецюк
Джерело: zmistovno.com.ua
Переглядів: 2502
|
бо знають що місцеві рагулі непереможні. 