Якби не війна, то все було б інакше. Хтось би жив, а хтось би не народився. Хтось би і далі крав, а хтось не мав би змоги дорватися до корита. Хтось був би щасливий, а хтось був би здоровий. Якби не війна, то все могло б бути по-іншому.
Українсько-московська війна, котра розпочалася в 2014 році після агресії на Крим та Донбас, має своїм наслідком не лише негативи, хоча війна це передовсім зло, біль та страждання. Ця війна має той позитив, що вона змогла об`єднати українців проти Хуйла, а Україна пішла вперед у багатьох напрямках великим ривком. Та не всі громадяни України встигли за цим ривком, дехто так і залишився в минулому.
Про це та інше говорилося протягом чотиригодинної зустрічі, котра проходила в неділю, 23 грудня, в фойє Палацу культури імені Т. Шевченка у Трускавці. Тут розгорнуто велику фотовиставку «Якби не війна» (діятиме до 26 грудня). Виставка присвячена захисникам України – воїнам АТО – як загиблим, так і живим.
На кольорових та чорно-білих фото – 122 історії 146 Героїв. Одні історії закінчилися, інші тривають. Одні історії неправдоподібні, другі героїчні, треті поетичні, четверті вражаючі, п`яті витискають сльозу з очей, шості змушують замовкнути і просто вдивлятися в обличчя. Юні, 18-20-літні хлопці, котрих вже немає. Зболені матері. Щасливі пари, котрих поєднала війна. Модельні жінки та успішні бізнесмени, котрих «перемкнуло» і вони залишили все, йдучи захищати Вітчизну. 146 Героїв.
Дві години організатори виставки розповідали присутнім ці історії, а час летів, як на крилах. Тематично, блоками розміщені фото – по 12 (бо планувалося видавати календарі) чи по 25 (бо саме стільки областей України включно з Кримом). Один блок розповідає про легіонерів, котрі приїхали захищати Україну від агресії. Другий – про жінок на війні. Третій – про кохання. Четвертий присвячений матерям, котрі дочекалися чи не дочекалися своєї дитини з війни. П`ятий – «Я є!», про тих, хто повернувся.
А найбільший – 25 полотен, які малювали 5 художників. 25 воїнів, які представляють Схід, Захід, Південь, Північ, Центр України. Під кожним полотном свічечка. Вічная їм пам`ять. Їм, і всім, хто загинув у цій війні. Якби не війна, вони були б серед нас. А так дивляться з висоти небес і бачать те, що нам бачити не дано.
Сумна мелодія «Плине кача по Тисині» і архаїчні русинські слова, котрі западають глибоко в серце. «Хто ж ми буде брати яму? Ци не жаль ти, мамко, буде?» – питання вдаряють громом, немов забивають цвях у домовину і стукають в людські серця, аби їх розбудити зі сплячки. Війна триває, війна не закінчилася, а в нас гульки, ярмарки, будки, поділ землі, ралі, нажива, мандрівки, стратегії, політична доцільність, кандидати, привітання, вибори, жадоба грошей, жадоба слави і … показний патріотизм.
А ті хлопці і дівчата не били себе в груди, не йшли в депутати, не вміли агітувати за себе, партію чи Україну. Вони пішли воювати, не надіючись, що хтось це оцінить. І не думали, що колись почують «Хто знає, чи він там був?.. Понароблювали собі посвідчень… Я тебе туди не посилав… Я за бензину гроші плачу… Землі йому давай… Та звідки взяти ті квартири?.. Та вони ненормальні, з ними нема про що говорити…».
На відкриття виставки «Якби не війна» прийшли здебільшого учасники бойових дій АТО, волонтери, і лише півтора-два десятка осіб, хто ніяк не причетний до АТО. Організатори фотовиставки вручили подяки тим, хто долучився до її розміщення у Трускавці – директору Палацу культури ім. Шевченка Михайлові Кіселичнику, секретарю Трускавецької міської ради Наталії Пономаренко, воїнам-добровольцям Леонідові Федевичу, Юрієві Конченку, Іванові Курію, волонтерові Сергієві Розорі, а також Михайлові Федевичу та Оксані Костецькій. Подяку для народного депутата Богдана Матківського було вручено його помічникові Богдану Гальчишаку.
А потім були пісні про Майдан та війну від учасника гурту «Кулі» Максима Перев`язка. І на кінець – фільм. Важкий навіть для воїнів АТО, складний психологічно і емоційно, півторагодинний документальний фільм «Невидимий батальйон» про жінок на цій війні. Медсестри, кулеметниці, волонтерки, дружини воїнів, розвідниці, солдатки, санітарки, діловоди, виконавиці спеціальних завдань. Фільм-ретроспекція дев`яти бачень війни жіночими очима. Про цей фільм неможливо розповісти, його треба подивитися.
Воїн-доброволець Надія Лисенко з Харкова – одна з тих жінок, котра знає, чим пахне війна і бачила кров, піт, смерть, пекло. Вона спеціально прибула до Трускавця на презентацією фотовиставки і фільму, бо знає, наскільки важливими є такі проекти. Як і більшість АТОвців, Надія переконується, що на війні простіше, ніж в тилу, в цивільному житті. Бо там люди перевірені та надійні, ворог видимий, а небезпека змушує стиснути волю в кулак. Тут друзі можуть виявитися ворогами, побратими зрадниками, чесні корупціонерами, а небезпека чигає з тої сторони, звідки не чекаєш. Не завжди так, але часто саме так.
Леонід Федевич розповідає про роль жінки на війні. Хоча жінок в кількісному відношенні явно менше, ніж чоловіків, і це зрозуміло, але саме завдяки їм зберігається бойовий дух, долається страх, зрештою, зберігається людяність. Якби не жінки, то може б на війні не мився і не голився – напівжартує Леонід Федевич. І соромно показувати свій страх, коли в сусідньому окопі жінка.
«Якби не війна, ми не познайомилися б, не дізналися б, які в нас є чудові героїчні люди…», – каже одна з волонтерок-організаторок виставки Олена Соколовська. На жаль, багатьох Героїв вже нема в живих. Інші в сірій буденності не зауважуються суспільством, інколи відкидаються ним – це стає причиною нервових зривів, суїцидів, психотравм, які лише ускладнюють набутий в боях ПТСН (посттравматичний синдром). Бракує хороших психологів, та і психологів взагалі. Бракує розуміння, і бракує законодавчого підґрунтя вирішувати ті питання, які, згідно здорового глузду, давно мали б бути вирішені. Чиновникам бракує совісті, зате їм не бракує брехливих правдоподібних аргументів і паперу на відписки. Бо для декого війна – це можливість порибалити в каламутній водичці. А для декого – небо, котре впало на голови. Як завжди і всюди, є справжні Герої, і є ті, хто скористався моментом.
Якби не війна, Україна була б іншою. Але вона вже є іншою. Впевненою в перемозі, загартованою і сильною, незалежною і розумнішою.
Ця війна закінчиться, бо всі війни закінчуються. І тоді прокляття війни перетвориться в благословення миру, і тоді появиться шанс збудувати своїми руками найкращу і найсильнішу державу у світу – Україну.
Фотовиставку «Якби не війна» можна безкоштовно оглянути в фойє Палацу культури імені Шевченка до середи, 26 грудня. Не полінуйтеся, підіть і подивіться в очі Героїв. Це легше, ніж жертвувати власним життям. А вони це зробили – в тому числі і для тебе.
Володимир Ключак
                          
Переглядів: 2570
|
