У старих газетах та спогадах зустрічаєш описи міста та його людей, які колись ходили дрогобицькими вулицями і творили його буденну історію. З них ми обрали кілька речей, які, сподіваємось, будуть цікавими читачам Zmistovno.com.ua.
«Щурячий тунель»
Коли йдеш сучасною вулицею Івана Мазепи, то натрапляєш на релікти минулого, які з шухляд пам’яті дістають різні факти. На цій вулиці була аптека, яку вночі з 18 на 19 листопада 1937 року зухвало пограбували. Але не абияк, а з допомогою виритого підземного тунелю! Уявляєте собі тунель до аптеки? Вкрали майже усе на суму 900 злотих. Грабіжників так і не знайшли. Чесно кажучи, деякі традиції минулого у Дрогобичі таки збереглися. Хоча, виритий тунель (за класикою жанру) пасував би для грабунку банку! Чи не так?
«Найдурніший адвокат міста»
У 1913 році у «Тижневику дрогобицькому», в матеріалі «Дурний Гриць має товариша» повідомляли про «найдурнішого адвоката». Цитуємо: «Як ми вже багаторазово писали, що найдурнішим адвокатом Дрогобича є Гриць, представлений Гжегожем Кусювим. Така біда дурна, що всі уникають його канцелярію, а якщо і ловить клієнтів під канцеляріями д-ра Олесницького і д-ра Вінклера, то це не збільшує йому заробітку. Й був би Гриць вмер з голоду, та утримує його дружина, яка працює і на хліб для нього».
«Дощові порохи»
«У Дрогобичі влітку завжди було повно куряви на дорозі – пороху», – говорилося в Галичині. Асфальт і бруківка лежали лише на кількох важливих вулицях. Усі мешканці посміювалися з маґістрату, що поливає вулиці водою хіба перед дощем – це майже належало до ритуалу. Якщо у місто виїжджали пузаті сикавки, запряжені кіньми, це вважалося за непомильну ознаку наближення дощу». // Анджей Хцюк (переклад Н.Римської).
«Учні Сізіфа»
«Громада [Дрогобича] робила камінний хідник з вулиці до входової брами гімназії. По його скінченні постановлено зробити його в іншім напрямі, отже, розібрано його, це місце засипано, загладжено і засіяно травою. Роблено новий хідник з тиждень, і знову не подобалася громаді його будова в тім місці, та давай знову розбирати і будувати на іншім місці…» // Карло Бандрівський (1855-1931).
«Шмарката бляха»
Анджея Хцюка можна читати не один раз, адже у нього все наповнене збиранням дрогобицьких образів, які вловили для нас його «атлантичні» сторінки. Від його історій плачеш та смієшся. Ось одну з таких ми процитуємо з його книги (переклад Наталки Римської):
«Коли в Дрогобичі було вже троха машин і навіть трапилися дві аварії, влада видала наказ переходити вулиці, прилеглі до ринку, лише у визначених місцях. Чубатому той наказ видавався посяганням на особисту свободу і величезною дурницею. От він і боровся з ним, зумисне переходячи вулиці у заборонених місцях – і то найвищою мірою демонстративно, на очах “бляхи” (тобто поліції). А коли отримував квитанцію на штраф, то казав до постерункового:
– Та най пан буде так ласкавий і дасть мені відразу дві, бо їдна замало.
Зрештою, тих штрафів ніколи з нього не стягували, бо всі добре знали, що Чубатий лікує фавну всього міста задурно…
Але якось його зловив молодий поліціянт із Мостиськ, який прибув на практику до Дрогобича. Молодий поліціянт вельми серйозно сприймав усі розпорядження влади, отож вступив у бесіду з Чубатим, чому він не хоче сплачувати отих штрафних квитанцій і чому навмисно переходить вулицю наперекір владі, подаючи поганий приклад і підриваючи її, влади, авторитет. Чубатого аж заціпило, такий він був вражений:
– По-перше, тому не плачу, бо не хочу, а крім того – не маю з чого. А по-друге, хлопче, – тлумачив йому, – мене то всьо бавит. Пару літ тому, як ту’ше був старий кишонковий ратуш, жи’го можна було на ніч запхати до стодоли, жеби не змок, то я тоді ту’ посеред ринку сьцяв, а ти зара’ сі куцаш (випендрюєшся), аби’м платив штраф за то, жи переходжу дорогу? Та то сьмішніше, ніж “Поцєнгель”, не капуєш? Іди в мирі, шмарката бляхо, і будь людина!»
«Прикмети дрогобицьких передміщан»
Ще цікавий момент ми знаходимо у книзі «Моє життя» у спогадах Степана Шухевича – рідного дядька Романа Шухевича, який до Дрогобича приїхав на поч. ХХ ст. і працював тут суддею та адвокатом. Перед поїздкою йому «склали» образ міста, де є нафта та живуть цибулярі. Також згадує про «тупоумість» міщан, яка, буцімто, виникла із-за того, що дітей, аби вони заснули, тут годували виваром з недоспілих маківок, щоб мати змогу піти на ринок та роботу. І Шухевич додає, що «коли я їхав до Дрогобича, я вже знав про ці прикмети дрогобицьких передміщан, бо про це розповідали мені мої товариші – дрогобицькі судді».
Уявляєте, який стереотип колись поширювали про дрогобичан!? Однак у чужих очах не завжди правду знайдеш.
Олег Стецюк
Переглядів: 2531
|
