Загадка заснування дрогобицької церкви Святого Спаса (Преображення). До історії першого міського внутрішньоукраїнського конфлікту

Усе ж суд став на бік нової парафії і захистив її інтереси, вважаючи їх такими, що були викликані духовними потребами (хрещення дітей, похорони померлих та ін.). Однак права нової парафії були урізані: заборонялося утворення окремого церковного братства, парафіани мали й надалі підпорядковуватися своїм «матірним» церквам Св. Юрія та Св. Трійці, братським статутам, віддавати їм свої доходи та ін. Тобто йшлося про збереження усталеної традиції. Нова Задвірна церква отримувала статус каплиці.

 

Вочевидь, нова святиня активно будувалася, а в передміщан з’явився і свій священик – отець Григорій Стрільбицький. Однак він виявився неугодним, у результаті чого передміщани Іван Бусакович, Василь Мак, Іван Копряк, Кіндрат Лозгодика та Ілько Максимов 1.08.1698 р. обвинуватили його в духовному суді у різних провинах, у тому числі й неморальній поведінці. Відтак, суд закрив Задвірну церкву, припинивши в ній богослужіння, а отця Г. Стрільбицького відсторонив. До слова, о. Григорій Стрільбицький неохоче впроваджував культ Св. Йосафата, а також намовляв вірних повернути церкві стару посвяту.

 

9 серпня 1706 р. у духовному суді слухалася нова справа про конфлікт між дрогобицькими парафіями, який, вочевидь, затягнувся. Справу зіцініціювали парафіяни Задвірної церкви, які знову скаржилися на церкви і братство Св. Юрія та Св. Трійці. Джерело цікаве тим, що воно ретроспективно згадує попередні документи, в тому числі й ті, які не збереглися. Отже, з’ясовується, що задвірні парафіани Іван Босакович, Іван Федушин та Іван Козлов виклопотали декрет єписокопа від 9.08.1695 р., що затвердив за новозбудованою каплицею посвяту Св. Йосафата (Кунцевича), культ якого поширювався в Перемишльській єпархії після її переходу до унії якраз наприкінці XVII ст. Каплиця отримувала статус незалежної парафії. Однак новий титул не прижився: в аналізованому декреті духовного суду 1698 р. нова церква мала титул Преображення (Спаса), який закріпився за нею вже безповоротно. Згідно з декретом духовного суду 17.03.1708р., межі парафій було затверджено, перелічено їх парафіан. Задвірна парафія і храм отримали автономний статус під титулом Спаса (Преображення). Зазначу, що затвердження єпархіальною владою нового титулу не було легким: вона вважала, що він дублюється з титулом давнього монастиря Св. Спаса у Самборі (Старому Самборі) – резиденції перемишльських єпископів.

 

29.07.1702р. отця Стрільбицького було повторно позбавлено духовного уряду. 23.04.1705р. новим парохом номіновано отця Василя Зубрицького з церкви Св. Юрія. У 1710 р. уряд Задвірної церкви обійняв отець Василь Дучинський. На загал, священики Святоспаської церкви і парафії у XVIII ст. не вирізнялися прикладом високої духовності та моралі, з ними постійно конфліктували парафіяни, тож їх навряд чи можна вважати будівничими святині. Цю роль винятково виконали рядові парафіяни.

 

Історію церкви на Задвірному передмісті варто починати з 1682 р., однак коли з’явилася перша храмова будівля та коли вона була посвячена – невідомо. Орієнтовно й загально можемо говорити про кінець XVII ст.

 

Підсумовуючи, можна стверджувати, що перший внутрішньоукраїнський конфлікт у Дрогобичі був залагоджений за допомогою Перемишльського єпископського уряду Інокентія Винницького. Однак наслідки утворення нової парафії і церкви в довготривалій перспективі виявилися згубними, що засвідчено протоколами візитацій 60-х рр. XVIII ст.: Задвірна церква в своєму розвитку мала постійні проблеми, а міська парафія Св. Трійці, утративиши більшість парафіан, поступово занепадала. У 20-х рр. ХІХ ст. Св. Трійця вже не мала їх взагалі, тому була продана міським євреям і розібрана (нагадую, що вона розміщувалась на Малому Ринку).

 

Враховуючи обставини заснування церкви та парафії Св. Трійці у середині XVI ст., коли за її відкриття піднялися русини всього міста (це був перший загальноміський український протест!), полагодження конфлікту кінця XVIІ ст. не виглядає однозначним: у ширшій перспективі втрата руської парафії у центрі міста призвела до негативних наслідків. Разом з тим, утворення нової Задвірної парафії і церкви розширило український сакральний простір Дрогобича, який отримав статус міста шести церков і лише двох католицьких костьолів (XVIII ст.).

 

Гадаю, що імена ініціаторів заснування церкви Св. Спаса на теперішній Стрийській вулиці – Теодора Купруня, Михайла Савчака, Івана Босака, Василя та Ілька Мілянів, Іван Федушка та Іван Козлова (саме так потрібно читати їх прізвища!), – мають бути увічнені на території сучасної парафії.

 

Леонід Тимошенко

Додати коментар