Колишній заступник міністра регіонального розвитку, а зараз співробітник Інституту громадського суспільства Анатолій Ткачук розповів, коли ми вийдемо на повне покриття України об'єднаними територіальними громадами, і чому ідея про проведення дострокових місцевих виборів суперечить Конституції
Поки нова влада на політичному олімпі розмірковує, в який спосіб провести дострокові місцеві вибори, експерти попереджають, що це може поставити під загрозу подальшу децентралізацію, яка в Україні триває вже п'ять років. Наразі створено 931 об’єднану територіальну громаду (ОТГ), і в планах до кінця цього року вийти на повне покриття країни ОТГ.
Для цього одним із першочергових необхідно ухвалити закон про засади адміністративно-територіального устрою. Проте нова влада, поки що, цього не декларує. Натомість, обрані депутати від "Слуги народу" до Верховної Ради активно ширять дописи у Facebook, що вже зовсім скоро голів ОДА і РДА замінять префекти.
Нічого нового в такій пропозиції немає. Запропоновані Петром Порошенком зміни до Конституції в частині децентралізації, які у першому читанні ухвалили рівно чотири роки тому, передбачають тих самих префектів і префектури. Щоб розставити крапки над "і", побачити, на якому етапі впровадження децентралізації ми зараз знаходимося, та чи дійсно нам потрібно міняти Конституцію, сайт "Сьогодні" поговорив з одним з ідеологів реформи, колишнім заступником міністра регіонального розвитку, а зараз – співробітником Інституту громадянського суспільства Анатолієм Ткачуком.
- Зараз всі обговорюють можливість проведення дострокових місцевих виборів, тож з цього і почнемо. Чому зараз не можна проводити дострокові місцеві вибори? Чим це загрожує?
- По-перше, дострокові місцеві вибори проводити можна. Але окремих місцевих рад, окремих сільських чи міських голів. Дострокові вибори відбуваються, коли є причина. Коли, наприклад, усунули міського голову чи він помер, тоді оголошуються вибори, або рада не може працювати, тоді щодо неї приймається рішення і оголошуються дострокові вибори на період до чергових. У нашому випадку, до жовтня 2020 року. Оголосити позачергові місцеві вибори по всій Україні неможливо з точки зору конституційності і законності.
- Але ж ми всі прекрасно розуміємо, що нова влада на хвилі високих рейтингів хоче отримати більшість ще й на місцях. Саме під це вони і шукають юридичні підстави проведення позачергових місцевих виборів.
- Якщо вже шукати юридичні підстави, то їх треба шукати правильно, одним пострілом вбивши двох зайців. Що я маю на увазі? Якщо, припустимо, хтось сказав, що на Конституцію і закони нам начхати, ВР може все, у нас є більшість, прийняли рішення, що проводимо зараз дострокові місцеві вибори. І що ми отримаємо? Нові органи, які діятимуть менше року(адже після позачергових виборів мають все одно відбутись чергові в жовтні 2020 року)? А яким буде бюджет України на 2020 рік, коли ми обрали нове місцеве самоврядування, а все залишилось, як і раніше – частина країни вже децентралізована, а частина залишилась ієрархічна? Остання занепадає швидкими темпами, бо немає мотивації і не вистачає ресурсів. Щоб їх якось збалансувати, потрібно буде забирати ресурси у децентралізованої України, що точно викличе невдоволення.
Як вийти з цього кола? Дуже просто – завершити реформу. Умовно, 1 вересня збирається ВР, до 10 вересня сформували комітети і почали розглядати законопроекти, як першочергові. У цей час президент доручає Мінрегіону підготувати 24 законопроекти про затвердження адміністративно-територіальних одиниць в кожній області. Таким чином ухвалюються 24 закони. Латвійці, наприклад, за ніч це все прийняли. Як тільки все буде ухвалено, у нас з'явиться підстава для проведення не позачергових, а перших виборів, бо у нас буде нова адміністративно-територіальна одиниця, де потрібно сформувати нові органи.
Таким чином, якщо поспішати, можемо все це зробити до грудня. Якщо не все відбудеться швидко, то перші вибори у новому адміністративно-територіальному устрої можемо провести навесні. І це буде круто, бо ми відразу всю Україну покриємо громадами, новими районами, а адміністрації отримають абсолютно нові повноваження.
- Припустимо, ВР таки вирішить піти на позачергові місцеві вибори. Тоді на децентралізації можна ставити хрест?
- Ні, але великий знак питання точно. Бо, повторюся, що це вибори тільки на рік.
- Проте, знову ж таки, остаточне рішення за Верховною Радою. І цього року вона піде на позачергові місцеві вибори, а наступного просто не ухвалить рішення про призначення чергових.
- В нашій Конституції все написано. Чергові вибори місцевого самоврядування відбуваються кожні п'ять років і є тлумачення Конституційного суду, який визначив, від якої дати йде відлік чергових виборів. Тому зістрибнути з цього не вийде. Бо одна справа говорити популістичні речі під час виборів чи на етапі формування Ради. А як потім діяти? Правляча більшість матиме все: свого президента, свого прем’єра, свою Верховну Раду – повна відповідальність. І зразу зробити фальстарт на місцевих виборах – це буде дуже сильний удар по власному іміджу і реформі, яку всі наче й підтримують.
У грудні минулого року було соцопитування. Питали у людей, як можна охарактеризувати ситуацію у вашому населеному пункті? Варіанти відповідей: спокійна, тривожна, загрозлива. Абсолютна більшість людей відповіла "спокійна". Але на запитання, як можна охарактеризувати ситуацію в Україні, більшість людей відповідає "загрозлива". Виходить, що та загрозлива Україна десь далеко, в телевізорі, і там все погано, а у нас все нормально. А якщо ми хочемо зробити все погано ще й на місцях, то одразу розвалимо весь ґрунт, на якому стоять державні інституції, включаючи ті, які тільки формуються.
- На сьогодні в Україні вже створено 931 ОТГ, в яких, разом із містами обласного значення, проживає понад 70% українців. А за розрахунками має бути 1,5 тис. ОТГ.
- На сьогодні вже десь 1380 ОТГ, що затверджені у перспективних планах. Тобто, залишився невеличкий шматочок. Все дуже просто: беремо область, перспективний план, і якщо він в області затверджений – це є основа нашого закону про ухвалення адміністративно-територіальних одиниць області. Якщо в області перспективний план затверджений на 70% території, Мінрегіон розписує відповідно до методики решту 30%. Все це подається до ВР для голосування. Після затвердження нового адміністративно-територіального устрою ми отримуємо підстави для проведення перших виборів на новій територіальній основі.
- Реформа триває вже п'ять років. Чому села не квапляться об’єднуватися?
- Про села – це дуже засильно сказано. У кожному конкретному випадку є люди, які заважають це зробити. Пригадую, як минулого року ми були у Чернівецькій області. Там є район, де не утворено жодної громади, бо деякі села були проти. І за дивним збігом обставин у кожному з цих сіл ключовим орендатором землі є депутатка обласної ради.
Є інший приклад. Депутат обласної ради, який займається морським бізнесом, створив об’єднану громаду на затоці, щоб зробити альтернативний порт. І він провів це рішення через обласну раду всупереч методиці. В Україні, на жаль, більшість людей виконують закони добровільно. Мало того, ті, що виконують часто думають, що вони краще розуміють зміст закону і намагаються зробити все по-своєму. А державні інституції настільки слабкі, що не можуть перекрити ці "дірки" своїм вольовим рішенням. Якщо обласна рада пропускає таке рішення, є Мінрегіон і Кабмін, який може повернути це все назад. Але в Києві думають так: ви хочете бути хорошими, а поганим щоб був Київ? І він пропускає.
Якщо ми затвердимо весь адміністративно-територіальний устрій, ухвалимо відповідний закон, то протягом найближчих 5-10 років поступово знімемо і ці проблеми. В законі передбачений інструментарій, як вже існуюча громада може приєднатися до іншої, як її можна розділити між іншими громадами, як змінити межі. Це досить рутинний процес, який можна назвати доведенням виробу до серійного стану.
- Щодо децентралізації Київська область пасе задніх. Чому?
- Тут є декілька причин. Перша – політична. Довгий час облрада і адміністрація не дружать, і це м’яко кажучи. Була навіть ситуація, коли купа бюджетних програм не фінансувалися, бо був конфлікт між обласною радою і обласною адміністрацією. Друга частина – економічна. П’ять районів навколо Києва – це 60% Київської області щодо населення і економічного потенціалу. Якщо, наприклад, взяти Києво-Святошинський район, за економічним потенціалом це теж саме, що і Біла Церква. Відтак, ті, хто керують районом, страшно зацікавлені в тому, щоб і далі залишатися керувати районом, і в ручному режимі розподіляти кошти. Приведу ще один приклад. Петропавлівська і Софіївська Борщагівка мають статус села, а там живуть десятки тисяч людей.
- Логічно було би, щоб вони приєдналися до Києва…
- Не факт, тому що тренди змінюються. Міста вже перестають безмежно розширюватися, бо це створює проблеми для інфраструктури міста. А в умовах зміни клімату це призводить до того, що витрати електрики в "гарячу" пору дуже сильно зростають. Тому починає йти розвиток такими концентричними колами: в центрі велике місто, а навколо нього мережа міст другого ярусу, навколо яких, у свою чергу, мережа містечок третього ярусу. Створюється, таким чином, агломерація, яку ми називаємо "великий Київ".
Цікавість історії в тому, що, наприклад, "Борщагівки" не зацікавлені отримати статус об’єднаної громади. Тому що зараз у них багато грошей, їм говорять будуйте школу, а вони кажуть, що питання школи – це район. Дуже класно сільським головам сидіти на грошах, а повноваження у інших. Але це погано для людей. З іншого боку я не бачу потреб об’єднувати Петропавлівську і Софіївську Борщагівку, бо це все вже самодостатні, можна сказати, міста. Тому у Київській області та навколо Києва треба створювати ОТГ дещо з іншим підходом.
- Тобто, ми повинні вийти на агломерацію з Києвом в центрі?
- Так. Проте, є й інша проблема – Північна Київщина, яка майже, як "тундра". Щільність населення мінімальна, а міст взагалі немає. Треба, щоб обласна адміністрація почала реалізовувати низку проектів задля підвищення спроможності цих територій. Це передбачала і обласна стратегія розвитку області, проте проектів розвитку північної Київщини для фінансування з Державного фонду регіонального розвитку область почати так і не спромоглась.
- А які міста мають увійти до агломерації?
- Якщо подивитися на карту, то Бровари – це, фактично, цех Києва. Бориспіль – логістика Києва. Боярка, Вишневе, Ірпінь, Коцюбинське, Гостомель – спальні зони. Але попри це, ще навіть Фастів тяжіє до Києва, бо є залізниця, гарне сполучення. Тяжіють до Києва також Васильків і Обухів. Тому агломерація не буде симетричною, бо все залежить від того, як економіка цих навколишніх територій і люди замкнені на Київ. Останні дані показують, що десь приблизно 670-780 тис людей щодня їде до Києва і назад. І якщо взяти карту саме доїзду людей до Києва, ми одразу побачимо цю реальну агломерацію.
- Як Ви ставитеся до ідеї перенесення столиці?
- Повідбивав би пальці за таку ідею. Це ідея Кремля, який розказує, що в Австралії перенесли, в Аргентині, в Казахстані… А де в Європі хоч раз перенесли? Ніде. В Україні є єдиний чітко виражений центр, куди їздять всі, – це Київ. Є ще два інших центри, куди також багато їздять з усієї України, – Львів і Одеса. Є ще два регіональних – це Харків і Дніпро. Тому перенесення столиці з Києва автоматом ставить під сумнів цю нову столицю, як впливовий інтегруючий центр української держави.
Якщо взяти період середніх віків, коли в Європі утворювалися держави, то в наших територіях загарбниками все робилося для того, щоб Київ не був центром. Проте, все тяжіє до центру. Як тільки ми переносимо столицю в інше місце, отримуємо проблеми дезінтеграції і постає, наприклад, питання, а чому Вінниця? Я – Дніпро, я крутіший за Вінницю. А чому Дніпро? Я – Львів, до мене їздять більше, ніж до Дніпра. Не варто створювати проблеми на порожньому місці.
Що стосується розвантаження центру – це зовсім інше питання. Урядовий центр можна створювати. Коли я був депутатом, то 1991 року навіть підготував проект постанови і передав Плющу(тоді голові Верховної Ради України) про створення окремого урядового центру на Лівому березі, там, де зараз Позняки. Тоді там ще не було забудов, можна було створити урядовий центр з гарною логістикою.
2006 року, коли ми тільки починали працювати над реформою, я пропонував перенести до Боярки наукові інститути і їх підприємства з Києва. Було зрозуміло, що їх точно витіснять з Києва і ми їх втратимо. А в Боярці є хороша логістика – залізниця і автомобільні під’їзди з різних боків. Там була класна територія між Бояркою, лісом і Білогородкою – велике чисте поле. Там можна було зробити великий технологічний парк.
- Українську "силіконову долину"?
- Так, і це можна було зробити елементарно, бо там для цього все є. Але ж ніхто не мислить категоріями майбутнього. Ви б побачили, як зараз це поле забудували. А тепер подивіться на місце, де був Інститут Патона, – все забудовано.
Переглядів: 3179
|
