Сторінками історії дрогобицької ратуші: до 90-річчя спорудження сучасної будівлі

 Надрукувати
Останні новини Дрогобича
Написав(ла) zmistovno.com.ua   
10.10.2019

Ринкові площі з ратушами в центрі з’явилися в пізньосередньовічній Європі унаслідок поширення Магдебурзького права, яке запроваджувало широку автономію міст та міське самоврядування. Як відомо, Дрогобич отримав Магдебурзьке право за привілеєм 1422 рр., який пізніше неодноразово підтверджувався. Проте процес локації ранньомодерного міста та впровадження самоврядування розтягнувся на довший час, тож сучасна площа Ринок з’явилася лише у XVIст. Відповідно саме з джерел цього століття й походять перші достовірні писемні згадки про ратушу та органи міського самоврядування.

Крім дрібних свідчень першої третини XVI ст., перший опис ратуші міститься в інвентарі Дрогобицького староства 1568 р. Він лаконічний, але важливий, позаяк засвідчує, що ратуша була мурованою: у місті «немає мурів, окрім ратуші, костьола та двох брам». Для тієї пори маємо цікаве свідчення: до Другої світової війни в підвалі ратуші зберігався давній дзвін, який «було відлито у Львові для годинника ратуші міста Дрогобича 28 травня 1568 року». Його подальша доля невідома.

Більш докладною є люстрація міста 1661-1665 рр.: «Ратуша. Та ратуша мурована, в ній внизу ізба велика з вікнами, оправленими в олово, з добрим склепом та добрим наповненням. У тій ізбі війт відправляє суди. Нагорі велика ізба, в якій відправляє суди бурмістр з райцями. При тій ізбі потужний, добрий склеп із добрими залізними дверми і з міцним замком, тобто [це] скарбниця, де зберігаються провент зі скринею та інші належності; там же є меч для справедливості й бував у місті майстер, якого зараз немає. У тій скарбниці зброя: 2 для стражі й 10 гаківниць, там же рури, що йшла ними вода, є 3 штуки спіжових. На третьому поверсі порядна мурована ізба з мурованим комином для сурмача, якого зараз немає. Над тою ратушею покрита бляхою вежа, біля якої в коло ганки, на ній великий порядний дзиґар й індекс із боків вежі, але потребує поправи. У місті є дзиґармістр. На першому поверсі порядна ізба для писаря й канцелярії. Під тією писарською ізбою в землі мурований склеп із добрим замчастим наповненням для в’язнів, збудовані з дерева».

Полишаючи на боці дискусію про те, скільки поверхів мала давня ратуша (у польській мові третій поверх – це наш другий), зауважу, що тут ідеться про повний набір свідчень міського самоуправління та структуру приміщень ратуші (до речі, дуже сучасного вигляду). Скажу лише, що в’язниця знаходилась у підвальному приміщенні, меч справедливості і його майстер – то міський кат, індекс із чотирьох боків – чотири циферблати годинника, ганки довкола вежі – оглядові балкони. Тобто споруда мала би бути немалою. Такою вона й виглядає на першій кадастровій мапі міст 80-х рр. XVIIIст. Існують недостатньо перевірені свідчення про те, що перед 1740 р. ратушу перебудували.

Міська ратуша була осердям місцевого життя: тут урядники вирішували нагальні справи громади, вершився суд, зберігалася «комунальна» власність. Із вежі велося спостереження за околицями, у випадку нападів ворога сурмач бив тривогу. Поруч ратуші вирував міський ринок, урядники стежили за дотриманням мір ваги. Тут же зачитувалися королівські привілеї, виконувалися вироки суду. Сюди ж прибували королівські урядові комісії, які проводили люстрації (ревізії) міста та староства, або ж у виняткових випадках вершили королівський суд.

Чи витримувала ратуша напади ординців кінця XVI-XVII ст., свідчення не збереглися. Невідомо також, скільки разів вона перебудовувалась. Станом на початок австрійської доби ратуша зістарилась і потребувала ремонту. Відтак у часі урядування бургомістра Яна (Івана) Тустановського (сполонізованого шляхтича-русина) (1820-1828 рр.) місто спромоглося на побудову нової ратуші. За деякими свідченнями, будівельні роботи тривали в 1824-1828 рр., їх архітектором був львів’янин Алоїз Вондрашек. Водночас місто набуло більш сучасного вигляду, що було досягнуто за рахунок знесення оборонних валів та ровів і перенесення цвинтарів при костьолах та церквах із центру на передмістя.

Вигляд ратуші ХІХ – початку ХХ ст. зафіксовано на листівці Л. Розенштайна 1908 р. Отже, це була досить велика двоповерхова будівля із крутим дахом, великими вікнами, центральним входом через «ґанок» з дахом, певними (але незначними) архітектурними прикрасами. Над нею височіла кількаповерхова вежа з оглядовими майданчиками та циферблатами годинника з усіх сторін. Наверху вона була покрита бляхою, але мала невелику «вежечку», тобто сигнатурку, яка довершувала стрімчастість споруди.

Якраз напередодні Першої світової війни стару ратушу вирішили розібрати, однак нову збудувати не встигли. У міжвоєнний період ту ратушу ретроспективно замалював Я. Ступницький. План побудови нової споруди генерувався в часі урядування бургомістра Раймунда Яроша (йдеться про його першу каденцію президента міста). Збереглося кілька листівок із зображенням зруйнованої ратуші (властиво, ратуші на них вже не було), але вежу 1820-х рр., як відомо, залишили. Варто собі уявити вигляд площі Ринок без ратуші в часі приблизно від 1914 по 1929 рр.

У 20-х рр. ХХ ст., коли міська спільнота подолала післявоєнну розруху, ратуша була відбудована. Сталося це в часі урядування президента міста Леона Реутта (1921-1932). Ратушу спроектували львівські архітектори Ян Семкович і Мар’ян Нікодемович. Її урочисто ввели в експлуатацію у 1929 р.

У порівнянні з будівлею ХІХ ст., вона суттєво збільшилась у плані (тобто за габаритами) та за висотою і стала триповерховою. Було перебудовано й вежу: передовсім, збільшили її висоту відповідно до нових розмірів ратуші. Вигляд попередньої вежі назагал збережено (наприклад, за рахунок облаштування сигнатури нагорі), однак додано ще один оглядовий майданчик (над циферблатами годинника), нижній оглядовий майданчик прикрашено фігурами орлів із нахиленими головами (кам’яні грифони – символ сторожі чи «королівські орли», які, здогадно, мали компенсувати відсутність орла на гербі міста). Замінено годинниковий механізм. На другому поверсі обладнано чудову залу для засідань ради (мармурову залу). Над центральним входом розмістили зображення давнього міського герба з топками солі.

Старий механізм ратушного годинника (1927 р.), містить напис латиною: «Годинник не спить, бо ви не знаєте, котра зараз година». Його виготовлено майстром Міхалом Місовичем із м. Кросно (Польща) й донині справно вибиває чверть години, півгодини, години.

Історія дрогобицької ратуші оповита легендами. Одну з них переповів популяризатор історії міста М. Мсцівуєвський.

У різні епохи уряд міста мав різну структуру. У старопольські часи українці обиралися до складу ради, однак у ній домінували все ж поляки (єврейська громада доступу до органів управління не мала). В австрійську добу домінування поляків продовжилось, хоча двічі бургомістрами Дрогобича ставали русини. У другій половині ХІХ ст. євреї вже отримали виборчі права і впливали на урядування містом. Цікаво, що в цю епоху в ратуші (тобто у магістраті) вже діяли органи на зразок пізнішого «виконкому». Так, крім бургомістра, перелічуються: його заступник, комісар, писарі, молодший урядник, рентмайстер, скарбник, канцеляристи, писарі, економ, секретар ради, касовий контролер, лісничий, поліційний ревізор, міська акушерка, міський лікар (хірург), судові виконавці, полісмени, міські охоронці, криничний, двірник та ін. Важливим було введення посади міського інженера-архітектора.

У міжвоєнний період спочатку українці мали досить малий доступ до міських органів влади. Однак у 30-х рр. вони вже мали свою фракцію в складі міської ради (керівником був о. Северин Бараник) й часто обстоювали позицію своєї громади.

Радянська доба внесла свої корективи. Так, перед ратушею (зліва від входу) спорудили пам’ятник вождям «світового пролетаріату», після війни – В. Лєніну, збоку – «визволителю» генералу Васильєву. Водночас влада зруйнувала атрибути польськості (наприклад, орлів на вежі).

У часи Дрогобицької області в ратуші угніздилися органи компартійної влади (обком партії та облвиконком), після ліквідації області – міськком та міськвиконком. Краєзнавець Петро Сов’як розповідає цікавий факт: коридори обкому було прикрашено шедеврами живопису, вивезеного «визволителями» з музеїв та замків Німеччини, Чехії, Прусії та Угорщини. Люди досі пам’ятають, що обкомівські працівники користувались телефонними слухавками заледвене з кабінетів рейхстагу. Однак після ліквідації області шедеври розікрали «партійці». Перший секретар обкому Олексенко, який продовжував мешкати в Дрогобичі, прихопив найбільше (у 70-х рр. він продавав чи навіть і роздаровував свою колекцію).

Ще до проголошення незалежності України, а саме 2 квітня 1990 р., над ратушею було піднято синьо-жовтий прапор. На початку 90-х рр. із ратуші виселили комуністів, відтак вона є прихистком сучасних органів міської влади.

 

Леонід Тимошенко

Переглядів: 2901

Ваш коментар буде першим
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6070 днів)