Дрогобичанин Остап Попович – Людина, котра надихає жити

Колись у кузні, ми з братом робили ворота, ґрати й інші вироби. Коли стало скрутно з грошима, довелось шукати іншу роботу, щоб був постійний заробіток.

Працюю зараз зварювальником, але про улюблене заняття не забуваю. Як є замовлення, роблю ювелірні вироби. Як ні, то працюю для себе, для душі.

Також дуже люблю риболовлю й мандрувати на велосипеді. Сідаю в неділю вранці на «двоколісний» – і вперед. Їжджу на ровері всюди. Навіть на роботу.
Найперший мій виріб – «підсвічник», зробив дідові на День народження. Йому сподобалось і це дало мені якийсь емоційний заряд до навчання, розвитку й праці у цьому мистецтві.

Як розповідає мама Остапа пані Тетяна, Остап з дитинства не розмовляє й не чує, але краще орієнтуватися йому допомагає слуховий апарат. Взагалі, Остап комунікабельний, хоч і вада в цьому трохи заважає. На роботі колектив дружній, непорозумінь немає. Спільну мову між собою знаходять.
Колись в Стрию на екскурсії, Остап побачив на вікнах ковані решітки і йому дуже сподобалось. Їх виготовляли в Стрийському училищі. Туди він й поступив на навчання. Згодом навчався в Ужгородському коледжі та інституті мистецтв. А у 2014 році закінчив Львівську академію.

Цей ретро-велосипед замовив власник кафе. Єдине, що тут зроблено не з металу – сідло, його забрав зі старого мотоцикла й поставив сюди. Метал нагрівається, виливається й виковується. Все ліпиться наче з пластиліну, навіть троянди невеличкі. Велосипед зробив за тиждень. Купляв матеріали, придумував дизайн, малював креслення, вимірював і, врешті решт, виготовляв велосипед. Всім, хто замовляє роботу, створюю ескізи. Ми вносимо корективи й на основі цього створюються вироби.

Чи не щонеділі, прокидаюсь, беру велосипед – і відразу в подорож. На дорогах інколи трапляються лихачі, які не вважають велосипедистів учасниками дорожнього руху. Тому буває небезпечно й потрібно бути дуже уважним.
Останній раз їздив в Стрий, Уріж, Доброгостів. Подорожую з татом. Як батько не має можливості, то мандрую наодинці. На ровері кожен день добираюсь на роботу. Мороз і дощ мені не завада. Взагалі, з велосипедом ми не розлий вода.Дуже люблю риболовлю, бо в житті потребую спокою, тиша мене заспокоює, розслабляє. Без неї ніяк.

Питаю в Остапа, чи він щасливий. Витримавши паузу, але довго не вагаючись, Остап киває… і посміхається.

Ще кілька неймовірних робіт Остапа переглядайте на фото:

Текст та фото Петра Юрси

Ім’я:
Коментар:
	із правилами користування сайтом ознайомлений