Розгадані й нерозгадані таємниці дрогобицького костьолу Святого Варфоломія. Етюд 1. Скульптурний триптих

 Надрукувати
Останні новини Дрогобича
Написав(ла) zmistovno.com.ua   
12.04.2020

Маючи намір написати про загадки костьолу Св. Варфоломія, я довго не вагався, вирішуючи, з чого потрібно починати, адже саме довкола триптиха з незапам’ятних часів зібралось найбільше легенд, домислів та й, чого гріха таїти, непорозумінь. Тим більше, що саме цей об’єкт постійно приваблює мешканців та гостей нашого міста.

 Про триптих нагромадилась чимала література: привідкрити завісу легенд прагнув бодай чи не кожний, хто писав про місто чи костьол (назву авторів кінця 80-х рр. та доби незалежності: М. Шалата, Л. Скоп, М. Бандрівський, М. Гаврилюк, В. Козак, М. Фіголь, Р. Пастух, Т.Трайдос, Т. Зауха, Л. Міляєва та ін.). Проте суто науковою публікацією, яка написана ще в 1997 р. у річищі академічної науки, залишається стаття відомого київського мистецтвознавця Ростислава Забашти (Див.: Забашта Р. Довкола скульптурного триптиха парафіяльного костелу Дрогобича // Сакральне мистецтво Бойківщини. Наук. чит. пам’яті Михайла Драгана. Доповіді та повідомлення 25-26 червня 1996 року, м. Дрогобич. – Дрогобич, 1997. – С. 34-40). Проте час не стоїть на місці, тому певні положення шанованого Автора вже потребують якихось уточнень.
Зазначу одразу, що поважаючи всіх, хто писав про триптих (з огляду на формат цієї публікації, не буду їх цитувати), волію полишити на боці ті версії, спростування яких не потребує особливих зусиль. Наприклад, це стосується, передовсім, гадок на кшталт того, що скульптурний триптих був встановлений десь чи не в другій половині ХІХ ст. (далі буде видно, чому це є повним анахронізмом).
 
Проблему вирішення загадки триптиха потрібно шукати у декількох площинах: суто історичній (тобто, з’ясувати найдавніші письмові фіксації об’єкта з виокремленням давніх гіпотез), зображальній/іконографічній (аналіз графічних, малярських та фотофіксацій різного часу) та суто мистецтвознавчій (контекст закономірностей розвитку середньовічної скульптури). Додається, звичайно, й історія побудови самого костьолу, який, на жаль, майже не потрапив в поле зору українських дослідників.
Завдячуючи згаданому Р. Забашті, сьогодні відомо про першу письмову фіксацію триптиху. Вона належить А. Росцішевському і зроблена в 1828 р. Процитую цей дорогоцінний текст (у перекладі українською):
 
«У місті Дрогобичі на причілку фарного костьолу має знаходитись кам’яна голова. Люд несе поголос [чутку]: що ще при робленні фундаментів, коли той костьол будовано, мала бути добута та голова; і що вона має належати велетню, решта тіла якого ще спочиває під фундаментами костьолу. Якби так істотно здалося: та голова могла б належати ще якомусь поганському Божищу, який, потрощений, був закопаний під фундаментами того костьолу. – Але мені доносить тамтешній давній пробощ: що колись побутував звичай при консекрації костьолів ставити подібні пам’ятки в образі голови єпископа, на знак посвячення будинку; втім, якщо говорити річево, наступним найближчим пильним дослідникам залишається наочно це розізнати».
 
Звідси й походить легенда про голову велетня, викопаного під час копання фундаментів та, назагал, про його поганське, тобто, дохристиянське походження. Проте автор зауважив чомусь лише «голову». Привертає увагу і його натяк на можливу пізнішу переробку «божка» і перетворення його на символ єпископської влади: такі символи могли ставитись на відзнаку посвячення святинь. Тим загадковим пробощем був ксьондз Леон Шлюбич Заленський (1821-1870 рр.). Отже, саме він і може вважатися першим автором однієї із найдавніших дрогобицьких легенд. У підставовій літературі пробощ характеризується позитивно (всіх наділяв повагою).
 
Одразу зазначу, що віднайдення цієї досить ранньої фіксації спростовує ті чи інші версії, які відносили походження пам’ятки до періоду перебудови та ремонтів костьолу кінця XVIII ст., позаяк через три десятиліття після них про це ще добре могли пам’ятати. Та й в архіві костьолу весь час зберігався докладний реєстр виконаних робіт, який не проливає жодного світла на загадку.
 
Хронологічно другу фіксацію об’єкта також наводить Р. Забашта. Вона належить І. Вагилевичу і вміщена до його рукописного переліку скульптур та каменів з різбленням праісторичної доби (1843 р.). Автор лаконічно згадує «голову божища», а також «статую», не вдаючись до детальніших тлумачень.
 
Третю вкрай важливу фіксацію вдалося віднайти нещодавно. Так, у дописі про мандрівку до Трускавця та його околиць Миколай з Мацькович (Познань, 1850 р.) так описує дрогобицьке диво:
 
«Над дверима бічного входу ззовні до костьолу, видно на стіні вмуровані голову та руку якогось поганського Божка, як доносить традиція – вони мали бути віднайдені при копанні фундаменту під костьол».
 
Відтак, дрогобицьку скульптуру потрактовано як диптих.
 
В. Площанський, автор першої (з відомих) праць про місто 1867 р., у короткій передмові, датованій у Дрогобичі в серпні 1866 р., повідомляє, що він відвідав місто, де мав контакти з Й. Промінським і мешкав у місцевих гостинних монахів. Однак про скульптурну групу на костьолі він повідомив лише в чернеткових записках до праці, які зберігаються в Науковій біблотеці ім. Врублевських АН Литви. Процитую докладніше:
 
«На причілку фарного костьолу має знаходитись Камінна Голова, про яку люд мовить, що належить до велетня, решта тіла якого спочиває під фундаментами. Могла то бути голова якогось…».
 
Тут і далі В. Площанський повторює, назагал, публікацію 1818 р., включно з думкою про звичай посвячення єпископів.

У часі виходу друком праці В. Площанського, громадськість отримала ще один цікавий твір про Дрогобич, опублікований в «Тижневому додатку до Газети Львівської» (твір вийшов анонімно), тобто, у 1868 р. Процитую дослівно:
 
«Зберігається переказ, що коли зруйновано давній замок, де була мала церковця, в його нетрях (замку) віднайдено старожитне божище. Відтяті йому голова, стопа і права рука вмуровані ззовні в стіну костьолу».
 
Важливо, що тут уперше об’єкт потрактовано як триптих, а також підмічено, що ідеться про праву «руку».
 
У рукописному путівнику по Дрогобичу кінця 70-х рр. ХІХ ст. міститься така цитата:
 
«Під час копання фундаментів знайдено голову, руку і стопу якогось слов’янського божка, які уміщено на зовнішній стіні над східними бічними дверима».
 
У 1883 р. консерватор Галичини В. Дзєдушицький, який займався реставраційними роботами дрогобицького костьолу, у відомих описах церкви Св. Юра та костьолу Св. Варфоломія, вперше опублікував графічний вигляд костьолу з півдня.
 
Однак реально реставраційно-ремонтні роботи на костьолі здійснював дрогобичанин Едмунд Леон Остоя Солецький, який у відомій публікації 1884-1885 рр. оприлюднив літографію костьолу з графічною фіксацією об’єкта. Фактично, В. Дзєдушицький і Е. Солецький опублікували одну й ту ж літографію А. Пришляка (A. Przyszłaka).
 
Цікавий і опис, який подає Е. Солецький: за місцевим народним переказом, який добре зберігся, король Казимир перетворив тут грецьку церкву Панни Марії, що стояла на місці поганського городища, на костьол.
 
«На доказ того народного переказу, до сьогоднішнього дня рештки (рука, нога і голова) поганського велетенського божища, вигрібаного із землі при закладенні фундаментів і крипти костьолу, вмуровані вгорі в стіну головної нави ззовні зі сходу, а на півдні від пресвітеріума…».
 
Важливо, що автор зробив спробу тісного пов’язання походження об’єкту із заснуванням дрогобицького костьолу. Констатую, що трактування скульптурної групи як триптиха з цього часу твердо закріпилося, так само, як і його поганське походження.
 
Коротко згадав скульптурну групу дослідник костьолу тодішній дрогобичанин Ф. Гоньткевич, який у 1903 р. сказав таке: «під середньою мансардою вмуровано руку і голову в єпископській інфулі. То є рештки фігури святого, викопаного в околиці Дрогобича». Тобто, тут бачимо виняткове пов’язання «диптиха» з єпископською атрибутикою.
 
Насамкінець, наведу цікаве газетне повідомлення про ремонт костьолу з 1905 р.: «урешті ухвалено виготовити виливки 4 поганських пам’яток, вмурованих назовні костьольної стіни…». Отже, тут ідеться про вже чотири елементи (sic !), до триптиха додали, вочевидь, вмуроване в ту ж стіну, але значно нижче, кам’яне ядро. Але важливо тут інше: стан рельєфів був під ту пору такий, що їх вирішили відлити практично заново! Тому й маємо сьогодні стільки різних нашарувань на всіх елементах триптиху.
 
Звертаючись до групи зображальних джерел, акцентую увагу на відомому фото костьолу, зробленому до 1906 р., тобто, перед згаданими ремонтними роботами (до слова, вони проводились у 1906-1913 рр. під керівництвом відомого дрогобицького інженера Францішка Єльонки). Навіть неозброєним оком видно, що кисть «руки» мала великий палець (не пошкоджений!) на більш органічному місці, ніж тепер, тобто, він був відстовбурчений! Інша помічена характерна і важлива деталь: сама кисть та її пальці мали більш тонкий профіль, так і хочеться сказати, що це була кисть музиканта. Але тут, радше, маємо справу з кистю мумії, не інакше. Така ж рефлексія стосується і відображеного на фото профілю стопи.
 
З іншого боку, фото костьолу, зроблене перед 1939 р., відображає ситуацію, схожу до сучасної. Тобто, фігури триптиха отримали сучасний вигляд внаслідок реставраційних робіт 1906-1913 рр.
Єдині натурні обстеження на об’єкті були проведені улітку 2003 р., коли костьол був обліплений риштуваннями. Їх провели згаданий Р. Забашта та В. Петрик. Частково зі слів Р. Забашти, вони відтворені у праці Л. Міляєвої про церкву Св. Юрія (2019 р.). Враховуючи статтю Р. Забашти 1997 р., результати натурних обстежень 2003 р. та нещодавню консультацію з ним телефоном, а також власні спостереження, фіксується наступна інформація про триптих.
 
Немає сумніву, що походження триптиху досить давнє, тобто, найвірогідніше, об’єкт був вмурований у стіну під час побудови костьолу в XV ст., а з огляду на те, що його посвята відбулася лише на початку XVІ ст., припускаю, що верхні частини стін костьолу добудовувались в другій половині XV ст., не раніше. До речі, цегла на костьолі – це цегла XV-XVІ ст. Руйнувати збудовану стіну і вмуровувати в неї якісь об’єкти на такій висоті – для цієї версії потрібні не припущення, а серйозна мотивація. З відомих джерел про ті чи інші ремонти костьолу зрозуміло, що на їх закінчення завжди не вистачало коштів.
 
Елементи триптиха вирізьблені з охристого пісковику, тобто, це різьба по каменю. Тому стало можливим руйнування пам’ятки від природних впливів, що також вказує на тривалість її існування в часі.
 
Найдавніша версія про поганське походження триптиху найбільш поширена. Проте, чи його походження викопне (тобто, дохристиянське), чи рукотворне, тобто, триптих вирізьблений в часі побудови святині, – невідомо та й навряд ми про це коли-небудь дізнаємось (щось, звичайно, можна довести хіба методами якогось спектрального аналізу). Тобто, для чого наші предки розмістили на католицькій святині дохристиянські символи, на сьогодні не зрозуміло, перешкодою чому є, звісно, брак джерел.
 
Досить давнє пов’язання центральної частини триптиха – «голови», з католицьким обрядом консекрації, не позбавлене сенсу. Можливо, вже на початку XVІ ст. відбулась перша «реставрація», в результаті якої на голову було «всаджено» головний убір, так звану інфулу – атрибут одягу вищої католицької ієрархії. Це може означати, що маємо другий період розбудови об’єкту. Зондаж 2003 р. показав, що головний убір зроблений не з каменю, а з цегли, остання – не така, як на костьолі, а інша!
 
Думаю, що немає потреби сьогодні шукати аналогії «розтятого тіла» в католицькому сакральному мистецтві Заходу. Такі спроби робилися, наприклад, в окремих випадках прагнули пояснити символ стопи, – але відірвано від усього комплексу. Дрогобицький об’єкт – неповторний і унікальний!
 
Насамкінець, подаю опис пам’ятки, використовуючи праці мистецтвознавців (передовсім, Р. Забашти та Л. Міляєвої), а також власні спостереження.
 
Передовсім, маємо справу з аркатурним фризом – ідеться про поширюваний в романському, готичному та візантійському зодчестві (включно з києворуським) елемент архітектури, який має вигляд повторюваних арок (стрічки арок), причому, глухих арок, тобто, облаштованих на поверхні стін. Отже, це несправжні арки. Як правило, кронштейни арок декорувались, можливо, декор нашого аркатурного фризу назавжди втрачений. До слова, кілька подібних фризів є в інтер’єрах костьолу.
 
Фриз розміщений на висоті бл. 26 м. Його розміри: загальна ширина – 3, 22 м., висота – 1, 98 м., глибина в стіні – 0, 14–0, 23 м. Обрамлення фризу – просте, непрофільне. Кожний із трьох елементів відповідно має ширину 1, 07 м. Розміри об’єкту – вражаючі ! Він чітко виокремлюється на тлі темно-червоної цегли.
 
Розміри скульптури голови з інфулою: висота 1, 53 м., ширина 0, 48-0, 495 м., товщина 0, 1–0, 16 м. Власне обличчя має висоту 0, 52 м., ширину на рівні перенісся – 0, 48 м.
 
Проглядаються чіткі риси безбородого і безвусого обличчя: широке чоло, означена межа перенісся, ніс прямий (довжиною 0, 25 м.) у вигляді опуклого валика, що розширюється донизу, об’єм ніздрів майже не виділений, вони лише позначені. Очі трохи розкосі, вирячкуваті, з чіткими вирізаними контурами, обрамлені рельєфними валиками. Рот частково розтулений, він переданий глибоким і досить широким вирізом по центру, пластика вуст не проглядається. Підборіддя масивне, важке, круглувате, трохи випхнуте вперед.
 
Ось думка Л. Міляєвої: незважаючи на схематичну узагальненість форм, голова з викривленими губами й запалими закритими очима майже натуралістично відтворює обличчя мерця. Тому, можливо, цей фрагмент належить вцілілим залишкам якогось надгробка.
Проте дехто з дослідників помічає ледь помітну посмішку на вустах голови!
 
Кисть руки (правої) з долонею назовні та пальцями догори має висоту 0, 93 м., ширину 0, 49 м., товщину 0, 04–0, 11 м. Її форми – об’ємні, але ширина значно перевищує анатомічні норми, пальці порівняно короткі й товсті, а великий (явно закороткий) притиснутий до кисті.
 
Стопа ноги (правої і босої) пальцями догори, верхньою площиною назовні, має висоту 1 м., ширину 0, 43 м., товщину 0, 04–0, 09 м. Вона об’ємна, широка, досить пропорційна, пальці досить довгі, однакової величини.
 
Ліплення кисті і стопи відверто грубувате. Як вважає Л. Міляєва, пластика цілого рельєфу не має ознак тієї наївної умовності, яка характерна для зображення людини язичницької доби. Р. Забашта відзначає певну незграбність відтворення пластичних деталей та спрощений загальний стилістичний лад, що є ознакою не надто вишколеного, навіть наївного різьбяра.
 
Від себе додам: якщо це елементи, які зображували божество (ідола), то воно було «правшею»!
 
Однак, повторюю, наведені рефлексії є наслідком обстежень фігур з нашаруванням, до 1906 р. вони виглядали інакше.
 
Найбільш авторитетні дослідники не мають сумнівів, що фігури дрогобицького триптиха – це все ж, мабуть, відтворення якихось дохристиянських символів.

 
Водночас, потрібно взяти до уваги те, що собою являє дрогобицький костьол, адже це дуже нерядова святиня. Віддавна його називали фарою, або фарним костьолом. Фара є звичаєвим означенням головного парафіяльного костьолу конкретного міста, в кафедральних містах – це друга святиня після єпископської. Як правило, такі святині мали багате та високого рівня мистецьке оздоблення. При деяких більш значних фарах засновувались капітули. Релігійне життя парафіян бурхливо розвивалось в численних мирянських організаціях (в одному костьолі їх могло бути декілька). Тут діяли потужні парафіяльні школи. Як правило, такі святині будувались поблизу ринку, назагал, це були центри міського релігійного життя та культури.
 
Ознакою високого рангу фарних костьолів може вважатися і присутність в його оздобленнях єпископської інфули. На дрогобицькій святині маємо інфулу на голові триптиху, а також в її інтер’єрах.
 
Не зайвим буде наголосити, що дрогобицький триптих зовсім не випадково з’явився наприкінці доби середньовіччя та початку раннього нового часу. У цій добі, а також у закономірностях тогочасного сакрального мистецтва і криється його загадка. З одного боку, наш триптих – це досі нерозгадана загадка, з іншого – вона є унікальною окрасою місцевої святині. В унікальності аркатурного фризу з триптихом – їх культурно-історичне та сакральне значення!
 
Леонід Тимошенко


Переглядів: 3039

Коментарі (8)
 
Дуже багато тут читати. Але коли я ще був малий то мені казали що оті три знаки значать таке . Нога, голова і рука! Нога - прийшов. Голова - побачив. Рука - звільнив! Не знаю чи то так. Чекаємо дописів.
Повідомити адміна
Рейтинг: 4+ 0-
  
снайпер +, 11:37 12 квітня 2020 р.
 
Дрогобич найкраще місто!
Повідомити адміна
Рейтинг: 7+ 0-
  
Флрер, 17:37 12 квітня 2020 р.
 
ну а хто спорить з тим що НАШЕ місто Дрогобич саме краще! ВсімДРОГОБИЧАНАМ здоров я + пережити оце все! Слава вам ВСІМ!
Повідомити адміна
Рейтинг: 4+ 0-
  
снайпер +, 20:16 12 квітня 2020 р.
 
Краще написали б, чи вже зачесалася піпіська Гонтарєвої у Лондоні від розкрадених у 100 банках людських коштів, а не компостували мізки запліснявілими публікаціями стрічної давності! Напевно, сотні тисяч вкладень дрогобичан також пішли вітром по світу, де поосідала всіляка сволота імені всіх "папєрєдніків".
Повідомити адміна
Рейтинг: 5+ -11-
  
..., 20:27 12 квітня 2020 р.
 
До попереднього 20:27. Який же ти дурак! Аж гидко!
Повідомити адміна
Рейтинг: 13+ -3-
  
Верес, 22:12 12 квітня 2020 р.
 
Читайте матчасть
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
Хосе Турчик, 19:42 13 квітня 2020 р.
 
Знов Вознячка Леська проплатила польську окупацію Дрогобича
Повідомити адміна
Рейтинг: 0+ -1-
  
Ірка однокласниця, 16:18 14 квітня 2020 р.
 
Ірка однокласниця байгарка і весь рід ііі байгарський понаіжджали селюхи смердючі :( :( :( :( :x
Повідомити адміна
Рейтинг: 1+ 0-
  
Наш, 08:59 15 квітня 2020 р.
Додати коментар
Ім’я:
Коментар:
 
© 2008-2024 Дрогобич Інфо → (сайт працює 6044 дні)