У всякого своя доля 
 
І свій шлях широкий,  
 
Той мурує, той руйнує,  
 
Той неситим оком 
 
За край світа зазирає,  
 
Чи нема країни,  
 
Щоб загарбать і з собою 
 
Взять у домовину. 
 
Той тузами обирає 
 
Свата в його хаті,  
 
А той нишком у куточку 
 
Гострить ніж на брата. 
 
А той, тихий та тверезий,  
 
Богобоязливий,  
 
Як кішечка підкрадеться,  
 
Вижде нещасливий 
 
У тебе час та й запустить 
 
Пазурі в печінки, —  
 
І не благай: не вимолять 
 
Ні діти, ні жінка. 
 
А той, щедрий та розкошний,  
 
Все храми мурує; 
 
Та отечество так любить,  
 
Так за ним бідкує,  
 
Так із його, сердешного,  
 
Кров, як воду, точить! .. 
 
А братія мовчить собі,  
 
Витріщивши очі!