Дозвольте, панове, і мені сказати декілька слів, позаяк працюю в освітянській сфері одинадцять років. Те, що хабарництво процвітає в усіх без винятку сферах життя нашого суспільства – не є для жодного таємницею. Україна за рівнем корупції у світі послідовно і впевнено “пасе задніх” вже не один рік. За 2010 рік, якщо вірити різним рейтингам, ми вже зрівнялися з Росією і посідаємо приблизно 140 сходинку. Це наша найбільша біда як держави.  
Тепер щодо освіти. Наведу кілька цифр. За часів СРСР для 43 % випускників шкіл була можливість поступити до ВНЗ (я взяв найвищий показник). Решта випускників поступали до технікумів та училищ. У Європі на той час середній показник – 60 %. А що маємо зараз? Уявіть собі: якщо враховувати державну і контрактну (платну) форми навчання, то вже маємо більше місць у ВНЗ, ніж кількість абітурієнтів. Тобто для кожного випускника школи є місце у ВНЗ. За цим критерієм ми “переплюнули” весь цивілізований світ. З цього роблю висновок, що рівень якості освіти впав за останніх 20 років більше, ніж у два рази. Адже у будь-якому суспільстві у всі часи були, є і будуть геніальні люди, дуже талановиті, просто талановиті і, вибачте, не зовсім талановиті. Не може ж такого бути, щоб за 20 років незалежності ми більше, ніж у два рази стали мудрішими. Якщо піти далі, то за кількістю наукових кадрів (кандидатів і докторів наук – зараз їх, по-моєму, в Україні понад 100 тисяч) ми також на перших місцях у світі. У нас, приміром, величезна кількість кандидатів і докторів юридичних і економічних наук. І що з того маємо? Право в нас телефонне (подзвонив, кому треба – маєш право, не подзвонив – не маєш), а економіка базарна (“добазарився” з ким треба – є економіка, “не добазарився” – нема).  
У результаті випускник школи з досить-досить низькими знаннями і здібностями може вчитися у ВНЗ. Йому, чесно кажучи, не було за що і незадовільну оцінку ставити років 20 тому, а зараз він з успіхом поступає у ВНЗ, правда, здебільшого на платну форму навчання. І такі вже реалії життя, що виключити студента-платника з ВНЗ практично неможливо.  
Тепер безпосередньо щодо хабарництва у ВНЗ України загалом і ДДПУ зокрема. Важко давати якусь однозначну відповідь, коли: 
а) бардак, корупція, образно кажучи, на кожному квадратному метрі; 
б) погодьтеся, пані та панове, досить невисока зарплата у викладача ВНЗ (для прикладу: ставка викладача – приблизно 1400 – 1500 грн. на руки, як кажуть; ставка старшого викладача – приблизно 1700 грн., ставка кандидата наук, доцента – приблизно 2200 грн.). Це при тому, що згідно з Конституцією середня зарплата для вчителів середніх шкіл повинна дорівнювати середній зарплаті у промисловості, а середня зарплата викладача ВНЗ має бути вдвічі більша, ніж середня зарплата у промисловості (зараз вона становить приблизно 3000 грн.); 
в) достатня кількість студентів, які хронічно не ходять на заняття, не можуть і, що гірше, не бажають вчитися.  
Висновок: а) хабар – великий гріх згідно з християнським вченням; б) якщо викладач вимагає хабар у розумного і працьовитого студента, це – хам, нікчема, моральний неук і духовний жебрак, паразит і ракова пухлина на тілі суспільства – такого треба якнайшвидше позбутися; в) якщо викладач вимагає хабар у нездібного або / і лінивого студента – Бог йому суддя; г) якщо нездібний або / і лінивий студент сам пропонує хабар викладачеві (що маємо у більшості випадків) – то Бог суддя такому студентові.