Як вони всі схожі у своєму намаганні сховатися за словесним "парканом". В одного депутата на всі запитання одна відповідь – "я працюю", тут маємо – "роблю все, щоб …". До речі, це улюблені фрази українських чиновників, їх часто можна почути з телеекранів і радіо. Проте, філософи стверджують, що поняття "все" і "нічого" рівнозначні. 
Так все-таки, що з цього "все", що зроблено, ми знаходимо далі. Тут п. Лужецький наводить два голосування: за і проти, і аргументує чому саме так голосував. Далі, про те що очолює "Інститут міста Дрогобича", про який я, мають як і багато інших читачів, чую вперше. Чим займається інститут і, що зроблено за цей рік – ні слова. Далі зайшла мова про любов до міста. Проте чомусь в розумінні п. Лужецького любов до міста – це обов’язково любов до голови міста. Читається в рядках також прихована образа за те, що колись не переобрали п. Лужецького головою. 
Отже, чи стало жити краще дрогобичанам – ні. Про це стверджує також п. Лужецький. Навіть на собі він це відчув, хоча вважає себе самодостатньою людиною. Що ж тоді казати вчителям, яким не виплатили зарплати.  
Щоб хотіли почути громадяни? Я так думаю, відповіді на питання: а чому? І відповіді ці криються у бюджеті міста, те місце яке згадує п. Лужецькмй лише одним рядком. Бюджет міста для громадян – це як сімейний бюджет для членів родини. Відвертий і щирий аналіз стану справ у місті – ось що потрібно громадянам, а не розповіді-самовихваляння. Так що не треба робити "все", а лише те, що важливе для громадян і робити це щиро і фахово. Тоді люди оцінять, з’явиться шана і повага, і можливо ще раз переоберуть.